То ли с клетчатыми сумками на ненавистный Вам Запад, (С) - розвеселили з самого ранку, Алексію! :)))

Здається, це Ви, Анатолію, не зрозуміли коментаря А_три_П. Йшлося не про "хмари неземні", а про вживання "знову". Скільки разів можна помирати?

Про інше Ви вже самі сказали: "глибокий, щемний і зрозумілий". Не впевнена щодо першого, але щемний і зрозумілий - це так.

Та ні, Анатолію, напевно, тут у нас з Вами глибокі ідеологічні розбіжності. :) А Ви все ще хворієте нелюбов'ю до Заходу? :) Отже, і мої пігулки не допомогли. :)))

Сподіваюсь, я своєю реплікою не спровокував міжавторський конфлікт, який закінчиться ескалацією напруженості та новим витком гонки озбороєнь? :) (жартую, Анатолію)

Ну, добре, поки Ви ще не знайшли часу відповісти, наважусь поки що поставити своє запитання без Вашого на те дозволу. :)
Дивлюсь, Олексій та Чорі звернули увагу на перші два рядки вірша, а мене зацікавили наступні два.
Питання: якій такій за нарузі чинять спротив ліричні герої на полі бою (я вірш прочитав весь, не хвилюйтесь)?

Пане Анатолію, ця ідея зрозуміла була одразу. Мова про "порядок слов". От порівняйте:
"По улице моей который год
звучат шаги - мои друзья уходят".
У цих рядках немає двозначності, тобто не виникає враження, що одні й ті самі друзі уходять "который год".

Щодо відповіді на моє питання, зрозуміло.

А щодо кола критиканів, то, виявляється, я потрапив у чудове товариство. :)))

Класний вірш!
Мені сподобалось все.
Можливо, я б змінив цей рядок:
"А другий вслід за ним піде" ( бо має ж хтось провести кохану людину в останній путь, як це не важко).
Взагалі, мені подобається Ваш стиль, сюжети, образи. Стосовно техніки - є зауваження,
але оцей ваш наголос "НЕ ВЧІТЬ МЕНЕ ПИСАТИ ВІРШІ!" відбиває бажання давати будь-які поради:)

я тут так рідко буваю, що отой вигук про "не вчіть" мене не налякає. тепер по суті твору.
1,2 і 4 стопчики переобтяжені шиплячими і тому важкі для прочитання.

Дитині ясно, а автору - ні. :)))

Кудись за хмари неземні
Помчали знову наші друзі.(С)

Чому друзі ЗНОВУ помчали за хмари? Укотре? Невже до цих пір неясно, у чому саме сенс зауваження? :)

Мне кажется, что автор не решается сознаться в том, что его друзья рванули все-таки на Запад. Дело в том, как мне кажется, что облака-таки не настолько земные (как и пишет сам автор), как меркантильные. Облака, как правило, находятся над нами, а заканчиваются на горизонте - как раз в том месте, за которым друзей не видать. А над другими действующими лицами совершается, как я начинаю понимать, акт надругательства. Впрочем, как и над многими рабочими и крестьянами во все времена и эпохи.
Стихотворение заканчивается на оптимистической ноте. Друзья устроятся, пришлют вызов - и воцарится спокойная и сытая жизнь на этом ненавистном загнивающем Западе, где, как я смекнул, исходя из стихотворения, не так уж и плохо. По крайней мере, назад никто не возвращается, как в первой стофе. Люди со временем прозревают.
По-моему, так.

Алексію, я ледь сам від сміху не "рванув за облака", поки дочитав твій коментар. :))) Колись так реготав, читаючи оповіданнями Марк Твена. :)
Скопіюю, поки не прийшов автор і не повидаляв наші коментарі, як він це полюбляє. :))) Я от, бач, теж звернув увагу "акт надругательства" :), як ти пишеш, за що й отримав від автора тавро критикана і приєднався до чудової компанії. :)
Але твій коментар - це щось з чимось. :)))

Знову - бо знову, були вже там, не сподобалось. Може це взагалі про Аерофлот.

Потапову - плюс мильон, а я думав що Алексий серйозний похмурий чоловік.

Еге ж, шугають за хмари - туди-сюди, туди-сюди... :))) Так, Алексій - свій хлопець, душа товариства, я давно про це здогадувався. :)

Іване, та це у нас з Алексієм ремінісценція з "Західною культурою". :)))

Да, это старая история, которая до сих пор закончилась.
Это первое.
А вот и второе.
Тема ухода в иные миры воспета уже не одной плеядой поэтов-графоманов, просто поэтов и поэтов-философов (например, Омаром Хайямом) - причем, не единожды.
В каждом новом стихотворении на эту тему мне как читателю хотелось бы видеть нечто новое и глубокое.
А такие уходы, которые я наблюдаю в четвертой строфе, давно известны - и, более того, ими начинаются поэтические сборники переводов стихотворений восточных поэтов.
Как можно серьезно относиться к перепевам?
Я так и отнесся.

Вы, уважаемый Иван, нередко забываете о том, что существует поэтическое наследие, и это довольно часто отображается в Вашем отношении к тому или иному произведению. Получается так, что Вы приветствуете топтание на месте.
Даже смешные пародии бывают топтанием на месте. А бывают развитием мысли автора за счет привнесения мысли пародиста. Поэтому не думайте, что я намекаю на Ваше поэтическое увлечение - такое как пародии. Они тоже бывают разными. И мои стихотворения бывают разными - и удачными, и нет. И я всегда иду навстречу читателям, а не занимаю боевую стойку жука-богомола.
Покедова. Я никого не берусь критиковать и поучать.

Или Вам о поэтическом наследии ничего не известно, и в каждом новом стихотворении на сотни раз известную тематику и с привлечением сотен тех же образов Вы видите новое слово в поэзии. Или же Ваша доброта безгранична.

Что там такое с буквой "А" приключилось? Кричите на меня, что ли? В Интернете это так. Странно. Вроде бы не за что. А дальше - буква "У"...
Вы это бросьте - кричать и покрикивать.
Нравится Вам стихотворение - да и на здоровье.
А крики неуместны.

А в конце и буква "О". Я повторюсь - в переписке большие (строчные) буквы означают крик, возмущение, привлечение внимания. Или все-таки насчет доброты я ошибаюсь. Жаль, конечно.

Іване, але ж, погодься, перший катрен (і він же - фінальний) звучить пародійно. І саме на це автору і вказують, а він ніяк не зрозуміє, чого ж вони від нього хочуть, ці кляті критикани. :)

Если это, по-вашему, так обозначается ударение, и это является чем-то обычным (пускай даже отрицательно воспринимаемым текстовым редактором моего персонального компьютера итернет-кафе), то зачем Вы мне указываете места этих ударений? Это ваша проблема, а не моя - возможно, на окраине Украины, но никак не в морском сердце России.
Я не ощущаю никакого комфорта от Ваших нововведений. И насчет нервозности Вы также заблуждаетесь. Люди, которые общаются, а не носят на душах камни своих предрассудков, не могут быть нервозными. Такими и прочими неврастениками чаще всего бывают поэты и прочие творческие личности, а я - обычный читатель.
С наилучшими пожеланиями я завершаю свое посещение этой страницы.

+1 як на мене, читач направду значно поважніша особа в літературі, ніж автор.

Затоптало стадо критиканів? :)))

Ну от, абсолютно змінилось забарвлення вірша після невеличкої заміни. І чого так було відбиватися від критики? А якби не вона, то, може, і не було б цього виправлення, хіба ні? Так що подякуйте і критикам, Анатолію.

Еге ж. :) Як слон. :) А ще якби це було від щирого серця... :)))