дякую, пане Іване!!!
а я вас сьогодні згадувала - сиділа на батьківських зборах і від нудьги написала пародію на дитячий віршик: )))

я сиджу на зборах, я сиджу на зборах,
і така весела, хоч співай пісень!
скоро прийде завуч, всім наллє по сорок,
і не буде марним цей осінній день...

;)))))

потім ще директор увійде на хвильку:
друга це за друга, хай нам всім щастить.
і така весела, і така щаслива...
може ще хтось третій в клас нас забіжить ???

:)))

Пролетять години,
розморили грами
ще б по пляшці пива
та і на коня...
Грюкає у двері
нетерпляча швабра
голосом суворим -
скільки ще чекать?..
;))))))

ви написали таке гарне продовження до моєї пародії,– мабуть, вже відпустило?))) Та й справді, хай відпускає! То тільки так - на хвильку... )))
дякую, пане Василю!
міцно вас обіймаю!

дякую, мій співзвучний друже! знаєш, чого у Христа було 12 апостолів? Бо один би не справився з такою роботою)).
Так і ми - різні, але кожен по-своєму гарний.))

хороша рима.

уклін, Василю! я ввечері публікую твори, бо лиш тоді маю трохи вільного часу - вкладу малечу спати і... ))
тримайтеся за ниточку ніжності :)))

уклін пане Михайле! відгукуюся на ваш поклик... :))
щиро дякую!

Сонце-Місяцю, я зараз ходжу як маньяк з наполеонівськими планами))) - мені все дуже цікаво, лиш шкода, що доба така коротка.
Експерименти з формою - так, але я не дуже розуміюся на цьому. Я сама ледь не плакала над цим віршем - таким убогим він мені здавався після того, як я втиснула його в те, що змогла. Іноді форма сама витягує вірш, а тут - ні.
Мені дуже цікаво,– радьте!

*з банальними поклонами,
але щиро...*

малося на увазі звертання не хіба до катренів але й до терцетів
до сонетих форм, у т.ч. японських, а також різних
рондо, стансів тощо, білих віршів етц.

а якщо при цім йти назустріч певній оригінальній ритміці.. . о

є багато різних коштовних зваб, Олю

о, певна оригінальна ритміка - це цікаво... спробую... ))
правда, не впевнена, що вийде щось добре. в мене вірші приходять дуже самостійно - з'являється якась фраза, яка ніби задає тему, а потім я довго з нею ношуся, вона обростає відчуттями, образами, і в якийсь момент я вирішую, що вже можна сісти і перенести те все на папір.

хоча можна спробувати почати від форми... хоча б ради експерименту. ))

в мене недавно з'явилася ще одна божевільна ідея (божевільна тому, що поглинає повністю:)))). Я дуже хочу записати і опублікувати тут кілька прозових оповідань. Правда, ще не маю на це достатньо часу, але щось придумаю... )))

рідна душа! ))) цьомики... )))

Міцно обіймаю тебе, Юлечко! Є кілька людей, на яких я оглядаюся, редагуючи вірші, а на тебе - особливо. Я завжди рада твоїй тверезій критиці і допомозі ))))

о, пані Любо! в цьому вірші було стільки русизмів, він був набагато грубішим, ніж зараз... я ледь не кожне слово звіряла зі словниками, вагалася на "блукальці" чи "скитальці", але залишила все-таки бродягу - щось таке побито-відчайдушне, бо два перші - більш захищені, мені так здається ))) Я ще подумаю, звичайно. Он, сьогодні нарешті додумалася, як відредагувати вірш місячної давності... ))

Оці дві половинки слова - я хотіла подати "слово" десь на божественному рівні, там, де двоє стають не тільки одним тілом - щось мені дуже віриться, що не тільки тілом. Тобто це такий був задум, але, можливо, він лиш для мене очевидний, і треба буде цю тему якось розгорнути або по-іншому подати... Дякую, що підказуєте!
Дякую, що звертаєте увагу на мої скромні зусилля! ))))

цей авторський задум (про дві половинки великого слова , умовно назовемо його "тиія") для мене легко прочитується. я так і зрозумів. тому думаю, що з цим все ок. і одразу про рими. рима - це й справді щось дуже особисте. і тут однозначно вибір за автором. у всякому разі, вірш настільки глибокий, що тільки такому збоченцю як я спало на думку заговорити про щось другорядне)

та ну, Ярославе, форма - це моя біда, треба про це говорити. Бо схвальні слова додають мені сміливості, але робота залишається роботою, її все одно треба робити)))
Рима вижме-ніжність - така собі... я ризикнула, покладаючись тільки на якесь власне внутрішнє чуття. Щось таке, як музичний слух...))))

знаєш, Женю, щей вірш з розряду тих, які мені наче не вдалося викласти повністю - це моє особисте відчуття, але - хай, може колись продовжиться ))) дякую, цьом.

дякую, пані Любо! на щастя, моє серце сильніше за мене, і я часто, заплющуючи очі, публікую те, на що розум каже: маячня! ))) Тому мені дуже потрібен діалог з тими, хто більше від мене розуміється в поезії. Я не здивуюся і тим більше - не ображуся, якщо мені хтось тверезий скаже: о, Олю, тут тебе занесло... )))
Дякую! я буду думати над бродягою.

об скелю?
хай!
п'яніти від вітрів
і марити
любов'ю, що мине
та хто ж тоді
з осколків сотень слів
збере мене?
:))))