То, певно, день такий трудний - вірніше, вже ніч. Як же ж тяжко на собі оте все волочити... і розуміти, що відповідаєш не просто за себе - бо світ поза нами просто не існує... Легше, мабуть, тільки в дитинстві, поки цього всього не розумієш. Хоча й тоді - інтуїтивно - це знання вже є в тобі...
Дякую за розуміння. Вже легше :)

Дякую, Адель :)
Самі знаєте, поети - народ погодо/природо/залежний. А тут цілий день небо захмарене, а о восьмій вечора вже справжня ніч... Часом аж хочеться руками небо роздерти, щоб сонечко виглянуло! Мабуть, тому й настрій у всіх відповідний ((

Та не переймайтеся, Василю :) Уночі, та ще й посеред приступу мігрені і не таке можна "наваяти" ;))

Спасибі, що обійшовся без "геніально_неперевершено". Цього б я точно не пережила ;))
Пропоную таку шкалу:
- місцями навіть нічогенько;
- нормально;
- могла б і краще постаратися;
- фігню, пані, зволите верзти!
І щоб жодних "діамантів"! ;))

діамант - лише стосувалося того, що в такій мінімалістичній формі, а так все заіскрилося. Та й, Грені, не забудь, що я вихований в східній культурі. А в нас там все дуже крислато)

Дякую вам, Олю, що заглядаєте на мою "кухню" :))

Коли одна за одною обрубуються всі земні "ниточки", це сприймається як незаслужена жорстокість. А це, можливо, лише намагання навчити нас самостійності - і віри...

Виходить, що так... Дякую.

Таки так :)

Еге ж. Якщо підпирає, то добре. Мабуть. Але бувають інші варіанти: "Ти топив, як умів. А вона, як уміла, пливла..." (А. Малігон). Так що я вже краще за небо триматимусь. Воно якось надійніше :)
Сашо, а шо то за звір такий - "куханота"?!

- Макс, канєшно, поет - зашибісь, а от кухар з нього...
(Прибирає оте запліснявіле зі столу, шпурляє назад у небеса, а на стіл подає миску з овочевим рагу і свіжоспечену хлібину).
- Шарудіння не бійся, це не облава - якраз навпаки, то хлопці у долині з "фантою" і шоколадом вмощуються. Ото повечеряємо та й підемо, подихаємо свіжим... гм... повітрям... посміємося...

О хавчик, хавчик, хавчик ))))
ги... ги-ги... оу-у-у-у... ги-ги, гик )

Та... кого тримає, а кому останню солому зі стріхи зриває :) Нашо нам такий екстрім?!

Бо вишняку нема вже
а душа бажає свята ще )

А про шампанське ти забула? Стоїть, чекає ;)

Ох, ці вже мені загадки! Ніби не можна було прямо сказати: заглянь-но, жінко добра, на мою сторінку... :))

Оте ребро, що шарпається, підказує мені (останнім часом) що я десь схибив і мене вербально "занесло"..
То, відчуваючи(!) невеличкі зміни Вашого настрою, Нулі, я вже ото і боюся прямо... :))

Та не бійтеся - качалкою не докину, далеченько все-таки до вашої хати ;)

Головне, аби краще - це мене втішає :) А взагалі так нечесно: я і з "кухотою" не знайома, не те що з "куханотою"! Питала Гугла, а він мені каже, шо сіє слово відоме тільки вашій високості ;))
Куди дівається "високе, вічне і невмируще"? Та туди ж, певно, куди і все нице і нікчемне - у персональний заплічний мішок, до купи... а "там" уже розсортують, зважать та розберуться, чого більше...

Дякую :)
Назва "вискочила" сама собою - бо тут і гіркота, і біблійне: «Истинно говорю вам: если вы будете иметь веру с горчичное зерно и скажете горе сей: "перейди оттуда сюда", и она перейдёт; и ничего не будет невозможного для вас»...

Та який там сум, ваша величносте! Ви на наступну сторіночку в коменти загляньте - там така веселуха, аж декого плющить! ;))

А по голівці погладити? А кахєтку дати?! :))

і пиріжок ще не забудь взяти з полички.
з конопелькою :)

Ні-ні, Любо, що ви! Нема за що вибачатися. Моя ота аватарка була таким собі чисто візуальним "меседжем", адресованим Сін, тіпа: "Ага! А я знаю, де ти цукерки береш, я й собі там одну поцупила - ось, бачиш?!" Ну, такий собі дитсадочок :) Сін, правда, як істинна підпільниця, мовчала, а я чухала потилицю і перебирала варіанти:
- помітила, усміхнулась і мовчить;
- мовчить, бо не помітила - а що, запросто: у коментах аватарка зовсім дрібненькі розміри має (я, наприклад, зі своїми п'ятьма діоптріями часом і знайомих на вулиці не впізнаю).
І поки я ото думала, чи варто озвучити своє "Ага!" на всі ПМ, ви зробили це замість мене :) Так що я зі спокійною душею знову поставила на аватарку рідну фотку - а чим я за ту Сару гірша ?! (жартую) :)
Звичайно, у кожного, хто ховається під чужими іменами і фотографіями, є на те свої якісь причини - але тих, хто нічого не приховує, це все-таки трохи неприємно дряпає, бо спілкування ведеться не на рівних умовах.
А за теплі слова дуже вам дякую :)