Заспокойтеся, Олю, не вас.
Так, Бог приходить в першу чергу до грішників... Але ( це суттєво) з якою метою: Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого!

Тут про інше: коли світло, що в тобі, є темрява, то яка ж то велика та темрява! Не можна відбілювати гріх одягаючи його в духовні поняття, бо, як згадує апостол Павло у посланні до коринтян, "що спільного між праведністю та беззаконням, або яка спільність у світла з темрявою...". А ми, через свою необачність чи інших причин, впрягаємося до цього "чужого ярма" .

але ж освячувати - це не просто кадилом помахати.
Тут щось набагато глибше, от тільки - що?
Просто "освятивши", можна з будь-чого наробити собі фетишів.

Ну, якщо вже пішла ця тема, то саме освячення до кадила взагалі нічого спільного не має. Християнин, віддаючи Господу самого себе, освячує таким чином, тобто, відділяє себе на служіння Йому. Або, скажімо, кошти, або щось інше, якщо є палке бажання, щоб воно служило Господу, то для цього нічого не потрібно, жодного дійства, жодної театралізованої вистави. Договір з Господом укладається в розумі, у молитві, як патріарх Яків, побачивши уві сні сходи на Небо, пообіцяв Богу, що віддасть десяту частину з усього, чим Бог благословить його.

Спробую заперечити. Кожний внутрішній поступ повинен супроводжуватися і зовнішніми атрибутами. Дух - невидимий, плоть - видима, але ж вони єдині.
Кадило теж відіграє свою роль у процесі освячення, як, скажімо, свячена вода.

Підтримую!!!

Ой, комент зісковзнув. Підтримую Ігоря.

Отож, нас уже троє у човні :)
Дякую, пані Наталю. що висловили свою думку з приводу цієї публікації.

Так, тут спостерігається зворотній процес ( індуктивний рух) - знеславлення. Бо те, що освятилося - святе, а зворотній рух, як такий, вже неможливий. Це, бажаємо ми цього чи ні, є осквернення.
Щиро дякую, пане Ігоре, що підтримали тему цієї розмови.

Можливо, запитання не до мене, але вже даруйте, що втручаюся. Бог закликає всіх. А хіба всі відгукуються?

Так, пане Іване, актуально: ЧОМУ !!!

А хіба ми не про одне і те ? В "...сухом остатке" Ви підійшли до розв'язання цієї проблеми через благодійність ( кориснішу по багатьох параметрах від віршоманії) , а я лише деталізував це питання. Ось і все.
А "просвічувати", даруйте, Чорі, це вже не мій уділ.

Ехе-хе... Кожен бачить те, що хоче побачити :)
там же не тільки про благодійність. і навіть не стільки про неї, скільки про саме життя - у всіх його проявах.

Так, так...
Кожен бачить те, що вміє бачити, що йому відкрито :)
А сіль життя - у ставленні до ближнього і ... до Творця життя. Чи, може, не так ?

О ні, я не знаю, у чому сіль життя. Думаю, що й Ви не знаєте, хоча вам хочеться думати не так :) Але точно - не у ставленні до ближнього.

Можливо...Але, все таки (перед ЙОГО заходом), здається, що пізнаю: ... у великім терпінні, у скорботах, у бідах, у тіснотах.... і все - заради ближнього і нас самих.

Чорнявій жінці скажу, що пан Василь знає сутність життя. Вона і у ставленні до ближнього, але, у першу чергу, - ставленні до Бога. Відновлення гармонійних стосунків з Творцем впливає на всі сфери життя, абсолютно на всі.

Так, любов до Господа найбільша й найперша заповідь. А друга, однакова з нею любов до ближнього. Як написано:на двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять. Але виконати це можливо лише коли пізнаєш. Без пізнання немає розуміння, без розуміння - служіння, а без цього не буде і любові, здатності до випробувань, протистоянь, терпінь...

Ігорю, я рада за Вашу непохитну віру. Але як бути, приміром, з невіруючими? Ви їм відмовляєте в праві на життя? Чи берете на себе відповідальність казати, що їхнє життя позбавлене змісту? Наприклад, племенам Індійського океану, у яких свої боги.
І чим життя квітки чи птаха провинилося перед життям людини? А хіба веселка після дощу - це не життя?

Називатись християнином і бути ним - не тотожні поняття. Християнин - це послідовник вчення Ісуса Христа. З хрестовими походами, як Ви вірно підмітили, не в'яжеться.

Чорі, племена Індійського океану, "у яких свої боги" - не можуть бути людьми невіруючими. Тут протиріччя. У них своя віра. Як і своя (специфічна) віра у атеїстів. Це питання віри: що може дати вона людині ? І яке це має відношення до права людини на життя. Віра - це можливість вибору людини.

ні, протиріччя немає. бо я казала про те, що племена не є христіанами, але це не позбавляє ї ані сенсу життя, ані його права.

У Творця багато облич. І кожен знаходить його рано чи пізно. Може, в цьому і є "сіль життя". Але зводити все це до "ставлення до ближнього" було б заналто просто.

Яка розмова цікава! Хлопці, підтримую цілковито!

Якщо вірити біблійним текстам, то у Бога одне обличчя: Я перший, і Я останній, і Бога нема, окрім Мене!І хто зветься, як Я? / Iс.44:6/
І в чому Ви безперечно маєте рацію, що всі ми, рано чи пізно, станемо перед Його обличчям.

Жодне людське життя не може бути позбавлене змісту. Бог Себе проявляє у всьому і тим, хто має інших богів, теж дає можливість усвідомити, що є Творець всесвіту. Не маючи Закону, вони мають сумління, совість, яка підказує їм. Власне, сьогодні вже мало таких місць, де Євангелія не проповідується, тому відповідь на Боже запрошення за людиною. У тому то й справа, що Бог пропонує життя, але не нав'язує. Християни не можуть дати комусь таке право, або відняти. За всі вчинки відповідальність тільки перед Богом.

"Християни не можуть дати комусь таке право, або відняти" - от би ваші слова та в ухи тих, хто йшов у хрестові походи. і тих, хто ставав їх жертвами :(

Називатись християнином і бути ним - не тотожні поняття. Християнин - це послідовник вчення Ісуса Христа. З хрестовими походами, як Ви вірно підмітили, не в'яжеться.
Я іноді не туди "ліплю" відповіді, тому змушений робити повторні спроби. Вибачайте за ці повтори.

Бачимо, що хочемо побачити :)
Духовне... Хто під цим що розуміє. Як хто трактує. Який вкладає вміст у це поняття: рівень високої культури чи внутрішнє життя людини з Богом. Вже тут можлива підміна понять.

Перше - ще раз уважно перечитати (все таки, може, це не ви) ;)
друге - продовжувати ЙОГО любити ( бо у кожного своя доля і свій шлях широкий);))
третє - радий знову вас побачити на своїй сторінці ( коментарі - тлінні, а поезія - вічна):)))

Зрозумів. Слова, а особливо їх сприйняття, багатогранні. Що тут вдієш. Маємо те, що маємо.
Тримаймося на плаву.

Дякую, пане Василю, за змістовний коментар.
Так, ця проблема вимагає глибокого критичного осмислення і, звісно, відповідного подання. Так що критику на свою адресу приймаю. Тут... швидше емоційний відголос, вирваний з контексту конкретних подій.
Щодо іншого, згадаймо Соломонову мудрість: Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем! Модернізувати варто не абсолютно все. Тут не зайва обачливість, особливо коли воно має відношення до Божого промислу. І справа не тільки у переобладнанні Божих храмів. Тут глибше. Нова структура цивілізації намагається піднести "нові стандарти" (людські) вище Декалогу. Звісно все це відбувається з благими намірами, які відомо куди ведуть. Модернізм грає тут не останню роль. Прострочуючи стежину до комфортного світосприйняття (матеріалістичного бачення), звужує, наприклад, молитовне спілкування з Господом до звичайного естетичного задоволення, отриманого від почутого співу або органної музики, вшанування ікон - до традиційного високомистецького художнього промислу і т. д. Схоже відбувається і в поезії. Йде підміна понять,як,наприклад, коли духовне ототожнюється з культурним, і т.д.
Надто широка тема, що озвучити її кількома рядками. Спробуємо прислухатися до Вашої поради і зробити це в кілька етапів... або, може, і взагалі не зачіпати. Не знаю...