Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
У лісі і зросла.
Завжди струнка Ялинонька
Зеленою була.
Співала завірюха їй:
«Ялинонько, бай-бай»
Вкладався снігом Сніговій,
Тихенько минають хвилини.
Над життя сідає імла.
Є правнук, є внуки, є сини…
Здається все є. А нема.
Я серцем вдивляюсь в минуле.
Сьогодні має безліч масок.
Юрбу бездумну звеселив
Ваш опромінений Пегасик.
Лунає з будь-якої праски
Цей ваш токсичний позитив.
Всі перемоги та поразки
Шукаю шляхи у розлук.
Шукаю на тихому березі
Прадавніх і здавлених мук.
Шукаю я влітку хурделиці,
А взимку - цвітіння й тепла.
Шукаю захованих демонів
Он ту, щонайвищу на весь Голосіївський ліс,
Де вітер і сніг розходилися в грищах,
Де зашпари, сльози і сміх.
З гори стрімголов. Наче посвист ракети.
Ледь мріє-іскриться лижня.
На цій я чи, може, на іншій планеті
В дикому захваті м
І світ чорнющий забілила.
Стояв на голові сторчма --
Наляканий і сполотнілий.
Тепер вже -- на ногах немов,
Співає радісно осанну --
Прийшло до нас воно ізнов
Від неба до землі все справжнє.
Хоча вона ще та чудна акторка,
Можливості її безкрайні.
Пропахла білосніжними снігами,
Морозця додала старанно.
Широка чарівнича панорама
Лещата – не руки!
Клейонка – не шкіра м’яка!
Стіна – не людина!
Самотність – не стукіт,
а відстань тебе від вікна.
Мов лампочки – очі.
минуле лишити за кілька зупинок...
Яка ж боягузка нестерпна ти, Тань —
в пісочнім годиннику — дрібка крупинок.
Тягнула роками важкий хрест судьби,
прощала зневагу, образи і зради;
тікала від себе у церкву, аби
Помер тиран – призвідник лих!
Війна позаду. Для завзятих
З'явився шанс зробити вдих.
Про когось книги і романи пишуть,
А іншого згадають словом лише,
Хоч багатьом жаліють і слова.
Згадати Оришевського, хоча б.
Хтось чув про нього? Щось про нього знає?
З істориків хтось в двох словах згадає,
Що в гетьма
там сяє полум’я густе,
бо Духом сповнене росте,
коли цей шанс Йому дасте.
01.01.2026р. UA
Під бузком шаленим і хмільним.
Нині реп заходить в шумні бари,
Як розбійник в пеклі молодім.
Наш романтик зачаївся в сумі
І зачах у навісних димах.
Тільки шльондра грає бугі-вугі
Білу кожушинку,
А на ній вмостилися
Сріблені сніжинки.
І яскріють гудзики -
Золотять крижини.
Комірець із пуху -
За-вінігретив віні-грет я
І в ролі хитрого круп’є
Погодив витрати з бюджетом…
Шампаньське в список не ввійшло.
Вино червоне зчервоніло
Тому, що зрадило бабло.
Причин до ста… перехотіло.
в минулий рік, такий болючий,
згадалось, як у снігопад
долала бескиди і кручі.
Без рятувального весла
назустріч повені пливла
і розбивала босі ноги
об кам'яні життя пороги.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Я люблю оці дні (З Ю. Левітанського)
Я люблю оці дні, коли задум уже прояснився і тема відгадана,і опісля все швидше і швидше, підвладно ключу,–
як в «Прощальній симфонії» – майже фінал – пам'ятаєш, у Гайдна –
музикант дограє свою партію, гасить свічу
і зникає – у лісі просторіше все – музиканти зникають –
листвяна партитура згоряє рядок за рядком –
гаснуть свічі в оркестрі – димок за димком – музиканти зникають –
незабаром всі свічі в оркестрі залишать димок за димком –
тихо гаснуть берези у лісі, вже ледве горять горобини,
і допоки з осінніх осик мертве листячко їх обліта,
все прозоріший ліс, все видніші до того незнані глибини,
і стає зрозумілою схована сутність єства,–
все просторіше в лісі осіннім стає – музиканти зникають –
незабаром і скрипка остання засне край плеча –
і покинута флейта у тиші завмре – музиканти зникають –
незабаром остання у нашім оркестрі загасне свіча...
Я люблю оці дні, в їх безхмарній, у їх бірюзовій оправі,
коли все зрозуміло в природі, так тихо і ясно кругом,
коли легко й спокійно міркуєш собі про життя, і про смерть, і про славу,
і багато чого ти міркуєш собі, і багато чого...
Юрий Левитанский
***
Я люблю эти дни, когда замысел весь уже ясен и тема угадана,
а потом все быстрей и быстрей, подчиняясь ключу,-
как в "Прощальной симфонии" - ближе к финалу - ты помнишь, у Гайдна -
музыкант, доиграв свою партию, гасит свечу
и уходит - в лесу все просторней теперь - музыканты уходят -
партитура листвы обгорает строка за строкой -
гаснут свечи в оркестре одна за другой - музыканты уходят -
скоро-скоро все свечи в оркестре погаснут одна за другой -
тихо гаснут березы в осеннем лесу, догорают рябины,
и по мере того как с осенних осин облетает листва,
все прозрачней становится лес, обнажая такие глубины,
что становится явной вся тайная суть естества,-
все просторней, все глуше в осеннем лесу - музыканты уходят -
скоро скрипка последняя смолкнет в руке скрипача -
и последняя флейта замрет в тишине - музыканты уходят -
скоро-скоро последняя в нашем оркестре погаснет свеча...
Я люблю эти дни, в их безоблачной, в их бирюзовой оправе,
когда все так понятно в природе, так ясно и тихо кругом,
когда можно легко и спокойно подумать о жизни, о смерти, о славе
и о многом другом еще можно подумать, о многом другом.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
