Напророкована сном Хіролами зустріч відбувається майже так само, як і вві сні.

4. Зустріч

Ти прокинешся рано, жахіття нічне відігнавши.
Вийдеш в сад, сонцем повний –
едем нерозквітлих дерев.
Забуваючи сон, усміхнешся світанку, як завше.
В небі з’явиться перша пухнаста хмариночка-лев...

Руки змочиш росою і глибше вдихнеш свіжість пряну.
І повільно в задумі рядами пройдеш в глибину.
За альтанкою втрапиш в останню шматинку туману –
й дивна радість сяйне на розкішнім природи кону:

перший цвіт помаранчів
розплющив здивовані очі
й запишався на гілці
між пуп’янків кульок тугих!
Кілька білих квіток –
піврозкритих,
до світла охочих,
у краплинах прозорих...
і вітер довкола затих.

Ти боїшся зітхнути чи віями скліпнути мить сю.
Завмираєш і дивишся...
намір народиться сам –
у сердечнім пориві думки – наполохані птиці:
“Першу гілку розквітлу – в дарунок Мадонні, у храм!”.

Тиша вулиць ранкових,
і кроки легкі,
й замок чорний...
Помаранчевий цвіт –
знак любові –
до ніжних грудей.
Пам’ять сну нещодавнього в яв сторінки перегорне
і назустріч йому по тих самих стежках поведе.

Помаранчева віть –
дар любові наївно-цнотливий –
затремтить у руці в злотосяйному блиску свічок.
Мовчки й зніяковіло
простягнеш йому,
а не Діві! –
цвіт кохання...
і страх пробере до кісток.


2009