ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.06
20:14
Лунная поляна
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
2026.08.06
17:39
Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
2026.08.06
15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
2026.08.06
15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про
2026.08.06
14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
2026.08.06
14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
2026.08.06
12:01
Суд історії на балконі палацу
Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част
2026.08.06
11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мирослав Артимович (1949) /
Вірші
Жнива*
Багряне сонце запалило овид
і споглядає землю звіддаля.
Зима уже подалася на сповідь
перед весною: ждуть її поля.
А де ж весна? Де барви первоцвіту?
Де клекіт із лелечого гнізда?
Де щебетання пташе у зеніті?
Де парость соковито-молода?
Взамін — проталин кратери застиглі:
пекельне видиво мертвить тебе, красо…
Всевишній Боже! Зупини відлигу —
це ж апокаліпсис збувається, як сон!..
- Нещасні! Це всього лише зажинок
засіву, що у землю ліг торік.
Весь урожай ще визріва незримо —
тож косовиці вистачить на рік…
Вусата смерть в армійському кашкеті,
попахкуючи люлькою в зубах,
вершила яко жнець у тридцять третім
немислимо-безжалісні жнива.
Її ужинок важко уявити
і осягнути розумом без сліз:
людське життя таке мільйоннолике
в голодоморний кануло покіс.
Коса її - щербата, безпощадна -
хазяйновитих тяла орачів,
кого ж минала – мучила злорадно
з тавром «куркуль» сибірська далечінь.
Коса косила в п’яному екстазі,
вусате пересмикнувши лице,
і у звіроподібній іпостасі
себе являла істини творцем.
А істина в її мерзкій уяві —
це всенародно-колективний рай,
де на вівтар сумнівно-спільній справі
останню фасолиночку віддай
і не зважай на пустку недороду,
на зголоднілі очі дітвори,
інакше — станеш «ворогом народу»,
і не уникнеш раю… Колими
Інакше… Боже! Укріпи в надії
перетерпіти цей Армагеддон.
Не допусти, щоб душі гречкосіїв
могли гріховний перейти кордон,
і в розпалі двадцятого століття
пред віч цивілізованих світів,
нехай в неурожайному політті
голодний мертве рідне тіло їв!!!
О Господи! Невже магічний контур
двох трійок – доля поколінь, скажи? —
У тридцять три зійшов Ти на Голгофу,
нам — тридцять третій рік не пережить!
Чому на ниві житниці Європи
живущий хлібний струмінь пересох:
на трударя, що душу вклав у копи,
чигає смерть за п’ятий колосок ?!
А на обійсті ждуть голодні очі
напівживої спухлої рідні,
й уста дитячі замість «їсти хочу»
вишіптують безсиле: «хочу ї…»
…Вусата смерть в армійському кашкеті,
попахкуючи люлькою в зубах,
завзято, яко жнець, у тридцять третім
завершувала планові жнива…
2007 (2012)
* листопад - місяць вшанування жертв Голодомору
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Жнива*
Пам’яті жертв Голодомору
присвячується
Багряне сонце запалило овид
і споглядає землю звіддаля.
Зима уже подалася на сповідь
перед весною: ждуть її поля.
А де ж весна? Де барви первоцвіту?
Де клекіт із лелечого гнізда?
Де щебетання пташе у зеніті?
Де парость соковито-молода?
Взамін — проталин кратери застиглі:
пекельне видиво мертвить тебе, красо…
Всевишній Боже! Зупини відлигу —
це ж апокаліпсис збувається, як сон!..
- Нещасні! Це всього лише зажинок
засіву, що у землю ліг торік.
Весь урожай ще визріва незримо —
тож косовиці вистачить на рік…
Вусата смерть в армійському кашкеті,
попахкуючи люлькою в зубах,
вершила яко жнець у тридцять третім
немислимо-безжалісні жнива.
Її ужинок важко уявити
і осягнути розумом без сліз:
людське життя таке мільйоннолике
в голодоморний кануло покіс.
Коса її - щербата, безпощадна -
хазяйновитих тяла орачів,
кого ж минала – мучила злорадно
з тавром «куркуль» сибірська далечінь.
Коса косила в п’яному екстазі,
вусате пересмикнувши лице,
і у звіроподібній іпостасі
себе являла істини творцем.
А істина в її мерзкій уяві —
це всенародно-колективний рай,
де на вівтар сумнівно-спільній справі
останню фасолиночку віддай
і не зважай на пустку недороду,
на зголоднілі очі дітвори,
інакше — станеш «ворогом народу»,
і не уникнеш раю… Колими
Інакше… Боже! Укріпи в надії
перетерпіти цей Армагеддон.
Не допусти, щоб душі гречкосіїв
могли гріховний перейти кордон,
і в розпалі двадцятого століття
пред віч цивілізованих світів,
нехай в неурожайному політті
голодний мертве рідне тіло їв!!!
О Господи! Невже магічний контур
двох трійок – доля поколінь, скажи? —
У тридцять три зійшов Ти на Голгофу,
нам — тридцять третій рік не пережить!
Чому на ниві житниці Європи
живущий хлібний струмінь пересох:
на трударя, що душу вклав у копи,
чигає смерть за п’ятий колосок ?!
А на обійсті ждуть голодні очі
напівживої спухлої рідні,
й уста дитячі замість «їсти хочу»
вишіптують безсиле: «хочу ї…»
…Вусата смерть в армійському кашкеті,
попахкуючи люлькою в зубах,
завзято, яко жнець, у тридцять третім
завершувала планові жнива…
2007 (2012)
* листопад - місяць вшанування жертв Голодомору
| Найвища оцінка | Галина Михайлик | 6 | Майстер-клас / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Іван Гентош | 5.5 | Майстер-клас / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.5615 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.5615 seconds