ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.21
17:28
Лежу. Та сон не йде мені –
Давно тривожні стали дні.
Тут кішечка, створіння миле,
Під ковдрою замуркотіла.
І стало лагідно, спокійно
З пухнастим захистом надійним.
Так ніби і нема війни –
Давно тривожні стали дні.
Тут кішечка, створіння миле,
Під ковдрою замуркотіла.
І стало лагідно, спокійно
З пухнастим захистом надійним.
Так ніби і нема війни –
2026.09.21
13:28
Повноводнеє озеро. Берег любові.
Повноводна печаль пропікає до дна.
Повноводнеє небо, знайоме до болю.
Проростають думки, ніби озимина.
Повноводність чуттів розіллється далеко,
Ген за обрій, у сад невідомих скульптур.
Прилетіли із півдня знайомі л
Повноводна печаль пропікає до дна.
Повноводнеє небо, знайоме до болю.
Проростають думки, ніби озимина.
Повноводність чуттів розіллється далеко,
Ген за обрій, у сад невідомих скульптур.
Прилетіли із півдня знайомі л
2026.09.21
12:19
Пусток у головах не буває, просто вони заповнені чимось іншим.
Умільці напускати туману чомусь іменуються ясновидцями.
Думки були настільки глибокими, що рідко спливали на поверхню.
Корисним ідіотам корисно користуватися уроками історії.
Руйн
2026.09.21
06:07
Ловлю старанно поглядом своїм
Навколо себе видива казкові, -
Про все, що бачу, радо розповім
У вірші, повнім щирості й любові.
Нема нікого - тільки я і світ
Оцей гучний, яскравий, неповторний,
Де в кожній барві - чийсь глибокий слід,
А в кожнім з
Навколо себе видива казкові, -
Про все, що бачу, радо розповім
У вірші, повнім щирості й любові.
Нема нікого - тільки я і світ
Оцей гучний, яскравий, неповторний,
Де в кожній барві - чийсь глибокий слід,
А в кожнім з
2026.09.21
05:41
ІІІ. ТАЄМНЕ КОХАННЯ У ЗАТІНКУ АМФІТЕАТРУ
У будинку поважного роду Помпоніїв ранок почався зі звичної суєти та маминого гніву. Аврелія, загорнута у строгу темно-пурпурову столу, стояла посеред перистилю – внутрішнього дворика з фон
2026.09.20
23:24
колись давно
хай це не точно
святкуючи бажання слів
щоразу
як розплющив очі
від снив за правило німих
сінематограф чи артхаус
у підземеллях
хай це не точно
святкуючи бажання слів
щоразу
як розплющив очі
від снив за правило німих
сінематограф чи артхаус
у підземеллях
2026.09.20
21:39
Три жінки, мов три тіні при свічі.
Три таємничі обереги тексту.
Це не легенда — це його ключі.
Його приватні кризи і протести.
Одна була холодна, наче лід.
А друга — надто горда, як для нього.
Третя — лишила свій пекучий слід,
Три таємничі обереги тексту.
Це не легенда — це його ключі.
Його приватні кризи і протести.
Одна була холодна, наче лід.
А друга — надто горда, як для нього.
Третя — лишила свій пекучий слід,
2026.09.20
19:41
Водяні, фантастично сумні гостроверхі горіхи,
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
2026.09.20
17:17
Фашизм здолали і війна скінчилась.
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
2026.09.20
13:13
Я хочу поїхати, щоби вернутись.
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
2026.09.20
12:36
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2026.09.20
12:21
Оце б весні хвалу співати,
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
2026.09.20
12:05
НОВИНИ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
2026.09.20
10:43
ІІ. ШЛЮБНИЙ ВІНОК І ПРИСМАК ПОПЕЛУ
Кімната була залита м’яким ранковим світлом, яке пробивалося крізь невелике вікно атріуму. На дерев'яному столі ще стояли залишки вчорашнього весільного бенкету: напівпорожні глеки з темно-червоним фалернським ви
2026.09.20
07:23
Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мирослав Артимович (1949) /
Вірші
Жнива*
Багряне сонце запалило овид
і споглядає землю звіддаля.
Зима уже подалася на сповідь
перед весною: ждуть її поля.
А де ж весна? Де барви первоцвіту?
Де клекіт із лелечого гнізда?
Де щебетання пташе у зеніті?
Де парость соковито-молода?
Взамін — проталин кратери застиглі:
пекельне видиво мертвить тебе, красо…
Всевишній Боже! Зупини відлигу —
це ж апокаліпсис збувається, як сон!..
- Нещасні! Це всього лише зажинок
засіву, що у землю ліг торік.
Весь урожай ще визріва незримо —
тож косовиці вистачить на рік…
Вусата смерть в армійському кашкеті,
попахкуючи люлькою в зубах,
вершила яко жнець у тридцять третім
немислимо-безжалісні жнива.
Її ужинок важко уявити
і осягнути розумом без сліз:
людське життя таке мільйоннолике
в голодоморний кануло покіс.
Коса її - щербата, безпощадна -
хазяйновитих тяла орачів,
кого ж минала – мучила злорадно
з тавром «куркуль» сибірська далечінь.
Коса косила в п’яному екстазі,
вусате пересмикнувши лице,
і у звіроподібній іпостасі
себе являла істини творцем.
А істина в її мерзкій уяві —
це всенародно-колективний рай,
де на вівтар сумнівно-спільній справі
останню фасолиночку віддай
і не зважай на пустку недороду,
на зголоднілі очі дітвори,
інакше — станеш «ворогом народу»,
і не уникнеш раю… Колими
Інакше… Боже! Укріпи в надії
перетерпіти цей Армагеддон.
Не допусти, щоб душі гречкосіїв
могли гріховний перейти кордон,
і в розпалі двадцятого століття
пред віч цивілізованих світів,
нехай в неурожайному політті
голодний мертве рідне тіло їв!!!
О Господи! Невже магічний контур
двох трійок – доля поколінь, скажи? —
У тридцять три зійшов Ти на Голгофу,
нам — тридцять третій рік не пережить!
Чому на ниві житниці Європи
живущий хлібний струмінь пересох:
на трударя, що душу вклав у копи,
чигає смерть за п’ятий колосок ?!
А на обійсті ждуть голодні очі
напівживої спухлої рідні,
й уста дитячі замість «їсти хочу»
вишіптують безсиле: «хочу ї…»
…Вусата смерть в армійському кашкеті,
попахкуючи люлькою в зубах,
завзято, яко жнець, у тридцять третім
завершувала планові жнива…
2007 (2012)
* листопад - місяць вшанування жертв Голодомору
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Жнива*
Пам’яті жертв Голодомору
присвячується
Багряне сонце запалило овид
і споглядає землю звіддаля.
Зима уже подалася на сповідь
перед весною: ждуть її поля.
А де ж весна? Де барви первоцвіту?
Де клекіт із лелечого гнізда?
Де щебетання пташе у зеніті?
Де парость соковито-молода?
Взамін — проталин кратери застиглі:
пекельне видиво мертвить тебе, красо…
Всевишній Боже! Зупини відлигу —
це ж апокаліпсис збувається, як сон!..
- Нещасні! Це всього лише зажинок
засіву, що у землю ліг торік.
Весь урожай ще визріва незримо —
тож косовиці вистачить на рік…
Вусата смерть в армійському кашкеті,
попахкуючи люлькою в зубах,
вершила яко жнець у тридцять третім
немислимо-безжалісні жнива.
Її ужинок важко уявити
і осягнути розумом без сліз:
людське життя таке мільйоннолике
в голодоморний кануло покіс.
Коса її - щербата, безпощадна -
хазяйновитих тяла орачів,
кого ж минала – мучила злорадно
з тавром «куркуль» сибірська далечінь.
Коса косила в п’яному екстазі,
вусате пересмикнувши лице,
і у звіроподібній іпостасі
себе являла істини творцем.
А істина в її мерзкій уяві —
це всенародно-колективний рай,
де на вівтар сумнівно-спільній справі
останню фасолиночку віддай
і не зважай на пустку недороду,
на зголоднілі очі дітвори,
інакше — станеш «ворогом народу»,
і не уникнеш раю… Колими
Інакше… Боже! Укріпи в надії
перетерпіти цей Армагеддон.
Не допусти, щоб душі гречкосіїв
могли гріховний перейти кордон,
і в розпалі двадцятого століття
пред віч цивілізованих світів,
нехай в неурожайному політті
голодний мертве рідне тіло їв!!!
О Господи! Невже магічний контур
двох трійок – доля поколінь, скажи? —
У тридцять три зійшов Ти на Голгофу,
нам — тридцять третій рік не пережить!
Чому на ниві житниці Європи
живущий хлібний струмінь пересох:
на трударя, що душу вклав у копи,
чигає смерть за п’ятий колосок ?!
А на обійсті ждуть голодні очі
напівживої спухлої рідні,
й уста дитячі замість «їсти хочу»
вишіптують безсиле: «хочу ї…»
…Вусата смерть в армійському кашкеті,
попахкуючи люлькою в зубах,
завзято, яко жнець, у тридцять третім
завершувала планові жнива…
2007 (2012)
* листопад - місяць вшанування жертв Голодомору
| Найвища оцінка | Галина Михайлик | 6 | Майстер-клас / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Іван Гентош | 5.5 | Майстер-клас / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2771 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2771 seconds