Дякую!)

Все залежить від сприйняття, пане Семене. Ви сприйняли цей твір дуже пафосним, а він всього лише дещо гнівний. Бо коли звідусіль лиється бруд на всіх і вся і разом з тим хитається головою: "Боже, що ж твориться?!" мовчати просто не сила.:)
Дякую!

Я відчув гнів, але намагавсь від його дистанціонуватись.
Поезія, на мою думку, це - нескінченне джерело позитивних емоцій. Це - вічний колодязь Доброти.
Так, існує Інтернет з його Морем усілякої Інформації - рекламної і т.д., і т.п.
А у його просторі існує і Поезія. Усіляка реклама, страхи-жахи - це зовсім инше. Я порівняв би цей стан речей з ніччю і днем, з Азією і Європою, з Місяцем і Сонцем. Це настількі різні речі, що вони не можуть поєднуватись ні фізично, ні енергетично, ні, тим більше, у творах.
Я навмисне намагавсь не відчувать гніву, якого сповнені рядки. Гнів - не мій настрій, це не моя енергетика, так само, як я сподіваюсь, і Ваша...

Я відчувала, що Ви сажете щось подібне.:) Любов і гнів речі непоєднювані... Але світ наш дуальний, Семене. І хочемо ми того, чи ні, в усіх нас є всього потроху. І у певні моменти проявляємось ми так, чи інакше. І воно ні зле, ні добре насправді, нмсд.:) Дистанція хороша річ. Тільки не всюди і не завжди. Ігнорування негативу, ще далеко не є примноженням добра.
Ви праві в тому, що цей вірш не поезія. Згідна з Вами у цьому стовідсотково.
Це - вірш. Заримована емоція, гнівна емоція, котра, буває, хлюпає через край чаші, котру переливають. І чи винна чаша, що не може вмістити зайвого?:)

Приємно буть свідком взаємного порозуміння.
Світ-таки дуалістичний, що б не казали адепти як матеріалістичного, так і ідеалістичного монізму.
А Поезія, якого б матеріального матеріального походження вона не була (я враховую і носії її інформації), це, можливо, саме те, що знаходиться над усім, яким би воно дуалістичним не було :)...

Як Ви гадаєте, Семене, роздуми - річ корисна, чи згубна?
Я часто собі їх дозволяю. Не знаю достеменно нащо воно мені потрібно, але, здається, віддаюся їм мимоволі...:)))
І ось що якось прийшло мені на гадку: добро не завжди родить добро, як зло - не завжди родить зло. Парадокс? Мабуть. Але прикладів тому є не так вже й мало... Звідси виникає запитання. Чи ж істина є тим, що нам бачиться?..)))

Все, що ми бачимо, може буть не тим, що є насправді, і всі наші погляди можуть буть хибними.
Роздуми не приносять шкоди (якщо мислитель живе не в сучасній Україні і не друкує свої роздуми про політичне сьогодення).
Л.М.Толстой не просто так собі писав, а потім, коли рука не тримала олівця, надиктовував. І його приклад - це один з багатьох.

Дякую!:)

Дякую!:)

Дякую за співвідчуття!:)

"БЛАЖЕНИЙ, хто читає, і ті, хто слухає слова пророцтва та додержує написане в ньому, час бо близький!"

Я не беруся трактувати Святе Письмо, рівно, як і ставити під сумнів написане. Однак слова "час бо близький" можуть, нсмд, стосуватися будь-якого періоду нашого буття, в залежности від нашого продукування нелюбові. Ми помножуємо її - час прискорює крок до точки "х". Помножуємо любов - сповільнюється, відтягує її настання. То суто мої роздуми, що не претендують на визнання, як істини, а лише думки, що, сподіваюсь, має право на існування.

"А любов ....даруйте,це не той інструмент, щоб ним можна було протиставляти, витісняти чи применшувати важливість цієї теми в площині спасіння людської душі..."

Дивне твердження, як на моє розуміння, пане Василю. Любов узагалі не інструмент. Любов це те, що тримає нас на світі. І як вона не має стосунку до спасіння, то іншого годі й уявити.
Дякую Вам за Вашу думку. :)

Я не казав, що любов "не має стосунку до спасіння", а лише стверджував, що вона - засіб досягнення цілі, а не сама ціль (оскільки ви протиставили її темі "кінця світу" ).

Говорячи про любов у_загалі не можу не згадати слова апостола Івана(у першому його посланні).

«Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас...»

Ми не можемо "творити любов" оскільки це промисел Божий. Ми можемо лише відповідати на цю досконалу Любов. А вона полягає у тому, що "...хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене."
І це має безпосереднє відношення до спасіння, бо те " чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало" Бог приготував лише спасенним, тим, хто любить Його! Без прийняття нами спасіння смерть Божого Сина стає марною. Все це має безпосереднє відношення до "Откровення", яке вчить як бути рятуватися у час, напівчаси і часи. Ось про що я хотів висловитися в цьому коментарі.

Даруйте, пані Адель, якщо втомив цими роздумами.

Чому ж, пане Василю, Ви не втомили мене.:)
Тільки про Любов не мислю ні як про засіб, ні як про ціль. Я сприймаю її, як основу.:) А про творення її говорила не в глобальному розумінні, а тільки в тому, аби її віддавати у світ.
Ми самі, як і все довкола є творінням Господнім. Але, що створені за образом і подобою Його, то хіба ж не несемо у собі краплини Його любови і світла? І чи те, що дозволено нам нести у світ не є Його даром, а нашими потугами бути подібними Отцю?
В моєму розумінні і тут у вірші - творити любов - це віддавати, дарувати, відбивати її власною Душею, як дзеркало, що відбиває сонячні промені спрямовані на нього, не поглинаючи їх незворотно, а посилаючи їх світло далі у світ.:)

Ці довгі коментарі я писав лише через те, щоб зрозуміти логіку ваших суджень...

Невже і апостол Іван пишучи про "про катастрофи, про армаґедон, кончину скору людства " робив це не з любові до свого (нехай і майбутнього) ближнього, щоб застерегти ?

Невже накладаючи табу на цю тему (під благим наміром абстрактної любові) не порушуємо ще одну заповідь: І відаю Я, що Його ота заповідь то вічне життя.

А здобувати його доводиться не на м'яких подушках...

Та по при все радий, пані Адель, що підняли цю тему на сторінках ПМ, навіть коли і так...

Пане Василю, мені прикро, що мій вірш сприйнявся Вами, цілком не так, як я хотіла те висловити. Ніяких табу, тим більше на пророцтва кінця світу я не накладаю. Та і хто я така, аби це робити?:)
Цей вірш-емоція був і є протестомпроти сіяння негативу, котрим переповнене вже здається й повітря, котрим ми дихаємно. Хіба Ви не помічаєте і не чуєте, скільки,як часто і настирливо лише протягом останнього року тільки на телебаченні транслюється програм та фільмів про катастрофи, біди і нещастя? Чи може в новинах нам розповідають щось позитивне чи таке, що б мало спонукати нас посилати у всесвіт позитивні, сповнені любові думки? Нічого крім обману, насилля, жорстокости, блуду... Враження, що суспільство дихати не може без "допінгу" чергового "видовища" чи сенсації. І чим насиченіша трагізмом сенсація, тим смаковитіше і охочіше нею діляться...
Так, лишається визнати, що ми таки наближаємо той час... І протест мій у тому, аби докричатися бодай до когось, хто здатний розуміти - від нас не мало залежить.

Як би не було прикро, але до таких тем варто підходити виважено.

Може доводилось вам чути притчу, в якій розповідається про те, як бажаючи випробувати серце одного чоловіка, Бог звелів йому - прийти без нічого. Розпродавши весь свій маєток і роздавши гроші, чоловік з’явився перед лицем Господа. Але почув докір: "Приходь без нічого". Тоді чоловік покинув свою сім’ю, попрощався зі друзями і знову постав перед Господом. Але, як і перший раз почув відмову: "Приходь без нічого". І став цей чоловік жити сутужно і у немочі припав перед Господом втретє. І на цей раз, як і два попередні, пролунали слова: "Приходь без нічого".
- Господи, хіба невідаєш, що заради Тебе я пожертвував своїм маєтком, родиною, здоров’ям? Чому нехтуєш мною? - від розпачу чоловік заплакав
- Все це - не те, що Я від тебе чекав, - була Господня відповідь.
- Тоді , що ще утаїв я від Тебе, Господи? - благальним голосом спитав чоловік.
- Хіба не знаєш? Відкрий Мені свій гріх...- з сумом промовив Всевишній.

Галасливе сьогодення воліє взагалі не знати про гріх, або говорити про нього, як про щось не суттєве, як таке, що не заслуговує на нашу увагу. Але негатив, який довкола нас (і в нас самих) - результат дії людської натури зіпсутої гріхом. Без каяття немає вороття до образу і подоби Божої.
Цей негатив повинен зіграти свою, відведено йому, роль у справі спасіння людини. Єдине в чому вас підтримую - ця стурбованість людини перед майбутнім повинна бути конструктивною, підштовхувати її до навернення. А одним позитивом тут справи не вирішити...

Про реалії сьогодення і співставлення їх з Апокаліпсисом це вже інша, довга розмова...

Я ще раз дякую Вам за небайдужість і за щире намагання зрозуміти і врозумити. Тема непроста і розраховувати на однозначність сприйняття я навіть не мріяла. Наразі, мені видається, ми з Вами говоримо про одне і теж, тільки думки сіємо через різні ситечка... Гріх ще й пустослів"я, пане Василю. То ж не хочу говорити більше, ніж належить. Даруйте, що зворохобила Вас своїми думками. Всього Вам найкращого.

Цілком погоджуюся з вами.

Що неоднозначно, Таню, немаю сумніву. Як і в тому, що кожна думка має право на існування, як і вибір, котрий ми робимо щодня, щохвилини, щосекунди - що думати, що робити, що відчувати.
Глобальне ж накопичення певних думок, котре, як відомо діє за принципом - подібне притягується подібним, і малює нам нашу реальність. Отже, є про що думати.:)
Дякую!

Дякую, Тамаро!
А у мене як? Здається "пихИ" ж і є...

Дякую за розуміння, пане Богдане. Воно немало важить.:)

Ох, уже й не рада, що зачепила цю тему.:) Не дарма є вислів: "Мовчи язичку - будеш їсти кашку":)))

Вовка боятися в ліс не ходити :)

Привіт!:)

Та от і я про те, що доки живемо, до тих пір і маємо залишатись Людьми. А боятися свого кінця, по меншій мірі немає змісту - не навічно сюди прийшли. Головне з чим підемо...
Дякую, Лесенько, за любов і тепло!:)

Дякую щиро, пані Тамаро!