1

Над Сватовим світає Україна
В своїй неперевершеній красі:
І соняхи, і вишня, і калина
Вмиваються у росяній ясі,
Являючи символіку правічну
Оновленому світові: сприймай
Країну цю прапервісну й космічну,
Приймай її в чистилище і в рай.
Не відвертай вгодовану парсуну
Від лика худорлявого її -
Персоною нон грата на трибуну
Вона не прийде!
Наші солов"ї
За вигідний прокорм не продавались
Ніколи і нікому,
Й журавлі,
Де б не були,
Весною повертались
Додому, до найкращої землі!
Ми прийдемо в Європу, як почесні -
Не гості, ні - господарі життя,
І в кожнім нашім вислові і жесті
Побачить світ осмисленість буття.
Ми є "народ, якого правди сила
Ніким звойована ще не була!",
Трагічної історії могила
Курганом слави стала й підняла
Народ козацький на святу вершину
Державності;
Священна булава
Богданова
Боронить Україну
Й щодень її утверджує права!
В гаях не мовкне пісня солов"їна
І поглина сторонні звуки всі -
Над Сватовим світає Україна
В своїй неперевершеній красі.



2

Тут і шляхи рівніші, ніж усюди,
І не такі заплутані стежки,
На межах межи трав
І аж по груди
Пшениці виростають колоски.
І соняхи тут сонячніші наче
Від простору блакитного в полях,
І ближчою минувшина козача
Здається,
І Чумацький зорешлях
Реальніший -
У затінку раїни
Скрипить від давнини,
Не поспіша
В майбутність невідому
України...
Тут вольницею тішиться душа,
Притлумлена міською суєтою!
Сюди я приїжджаю залюбки,
Й мене тут гріють дружбою святою,
Присватують прості степовики
До звичаїв усталених, до пісні,
Що з давнини, не втратившись,
Прийшла...
Тут слухаю новини добровісні
Про переміни в побуті села.
Найбільша насолода -
Рідна мова,
Яка давно,
Немов ручай дзюрчить, -
Мала дитинка навіть тут готова
По-рідному балакати навчить
Перевертня зросійщеного...
Всюди,
У цім краю слобід і всіх свобод,
Я зрозумів:
Живуть якраз ті люди,
Що мають право зватися -
Народ!
Я Сватовим засватаний в любові
Взаємній -
Не зіб"юсь на манівці,
Прямуючи сюди:
Мій шлях дзвонкові
Звіряють придорожні криниці!



3

Маленьке Сватове - столиця
Красунь. Не раз я помічав:
То йде цариця-молодиця,
То павою пливе дівча
Такої гордої постави
На витончених каблуках,
Ласкаве й трішечки лукаве,
Ще й з ямочками на щоках.

Про місто Сватове доцільно
Лиш позитивно говорить,
Бо тут спрадавна традиційно
Вогонь відродження горить,
Яскравіший, аніж в столиці,
І мова предківська - жива:
З провінції, з її традицій
В нас України прибува!

Тож їдьмо в Сватове частіше
З усіх усюд, з усіх сторін,
Щоб душу вродою потішить
За молодістю навздогін.
Спішімо в Сватове, братове, -
Сюди прямі дороги всі,
Тут неодцвітна квітка мови
Палає в райдужній росі!



4

Тут українським духом пахне
(Чебрець, безсмертник і полин
Залляли обшири долин)
І хати сіл у білих плахтах
Стоять у затишку калин.

З урбаністичного Луганська
Під небо це, гучне, мов дзвін,
Охоче їду - і не гасне
Моя любов - печаль прекрасна -
До кращої з усіх країн!

Тче нить Червона в зелен-лузі,
Мережить прошву голубу...
Живуть у Сватовому друзі -
Є з ким розвіяти журбу,
Є з ким і радість розділити,
Немов хлібину за столом.
Мені тут є кого любити
Під Божим затишним крилом!
Нема ні гонору, ні чванства,
Ані великих, ні малих...
Тут "зливки" рідного селянства,
Тож не чужий я серед них.




2003






*Слова цього вірша Івана Низового було покладено на музику його близьким другом відомим на Луганщині композитором і співаком Василем Леоненком. До пісні ввійшли не всі рядки вірша, а ті, що підібрав особисто Василь...
Ця пісня для багатьох луганчан і сватівчан є особливою ще й тому, що, на жаль, сьогодні з нами немає не тільки автора слів, а й автора музики і виконавця цієї щемної пісні (Василь Леоненко пішов за обрій через декілька місяців після Івана Низового...). Вічна їм пам"ять.

Музика: Василь Леоненко
Слова: Іван Низовий
Виконує: Василь Леоненко