Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.24
06:25
Сонця подихи гарячі
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
2026.03.23
21:20
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.03.23
15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
Чи навігаціям навчали
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
Чи навігаціям навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
2026.03.23
09:36
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
2026.03.22
23:00
замість ПІСЛЯМОВИ)
Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.
2026.03.22
17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
2026.03.22
15:33
Поки наша колегіальна система не працює, перед "амбразурою" доводиться бути мені, і вихідними днями я маю право на свої маневри у переміщенні.
Сьогодні закінчується тижневе коло, а якими справами буду зайнятий завтра, сказати складно. С
2026.03.22
13:41
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
2026.03.22
12:50
Цукор-рафінад корисний тим, що його важче переплутати з сіллю.
Ідеальний жіночий стан – коли 90х60х90, ідеальний чоловічий стан – коли 3 по 100.
Краще нехай шкварчить олія на пательні, ніж шкварчить жінка з пательнею.
Струнким жінкам так би пасув
2026.03.22
12:18
Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
2026.03.22
11:29
Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
2026.03.22
10:09
Я сонцю вклоняюсь нині,
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
2026.03.22
08:59
березня 1923 року народився легендарний французький актор-мім єврейського походження і великий громадянин.
Кажуть, це він подарував Майклу Джексону його знамениту «місячну ходу».
А ще існує історія, що ніби сам Чарлі Чаплін запросив його за свій столи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
/
"Я Сватовим засватаний" (2003)
Над Сватовим світає Україна*
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Над Сватовим світає Україна*
1
Над Сватовим світає Україна
В своїй неперевершеній красі:
І соняхи, і вишня, і калина
Вмиваються у росяній ясі,
Являючи символіку правічну
Оновленому світові: сприймай
Країну цю прапервісну й космічну,
Приймай її в чистилище і в рай.
Не відвертай вгодовану парсуну
Від лика худорлявого її -
Персоною нон грата на трибуну
Вона не прийде!
Наші солов"ї
За вигідний прокорм не продавались
Ніколи і нікому,
Й журавлі,
Де б не були,
Весною повертались
Додому, до найкращої землі!
Ми прийдемо в Європу, як почесні -
Не гості, ні - господарі життя,
І в кожнім нашім вислові і жесті
Побачить світ осмисленість буття.
Ми є "народ, якого правди сила
Ніким звойована ще не була!",
Трагічної історії могила
Курганом слави стала й підняла
Народ козацький на святу вершину
Державності;
Священна булава
Богданова
Боронить Україну
Й щодень її утверджує права!
В гаях не мовкне пісня солов"їна
І поглина сторонні звуки всі -
Над Сватовим світає Україна
В своїй неперевершеній красі.
2
Тут і шляхи рівніші, ніж усюди,
І не такі заплутані стежки,
На межах межи трав
І аж по груди
Пшениці виростають колоски.
І соняхи тут сонячніші наче
Від простору блакитного в полях,
І ближчою минувшина козача
Здається,
І Чумацький зорешлях
Реальніший -
У затінку раїни
Скрипить від давнини,
Не поспіша
В майбутність невідому
України...
Тут вольницею тішиться душа,
Притлумлена міською суєтою!
Сюди я приїжджаю залюбки,
Й мене тут гріють дружбою святою,
Присватують прості степовики
До звичаїв усталених, до пісні,
Що з давнини, не втратившись,
Прийшла...
Тут слухаю новини добровісні
Про переміни в побуті села.
Найбільша насолода -
Рідна мова,
Яка давно,
Немов ручай дзюрчить, -
Мала дитинка навіть тут готова
По-рідному балакати навчить
Перевертня зросійщеного...
Всюди,
У цім краю слобід і всіх свобод,
Я зрозумів:
Живуть якраз ті люди,
Що мають право зватися -
Народ!
Я Сватовим засватаний в любові
Взаємній -
Не зіб"юсь на манівці,
Прямуючи сюди:
Мій шлях дзвонкові
Звіряють придорожні криниці!
3
Маленьке Сватове - столиця
Красунь. Не раз я помічав:
То йде цариця-молодиця,
То павою пливе дівча
Такої гордої постави
На витончених каблуках,
Ласкаве й трішечки лукаве,
Ще й з ямочками на щоках.
Про місто Сватове доцільно
Лиш позитивно говорить,
Бо тут спрадавна традиційно
Вогонь відродження горить,
Яскравіший, аніж в столиці,
І мова предківська - жива:
З провінції, з її традицій
В нас України прибува!
Тож їдьмо в Сватове частіше
З усіх усюд, з усіх сторін,
Щоб душу вродою потішить
За молодістю навздогін.
Спішімо в Сватове, братове, -
Сюди прямі дороги всі,
Тут неодцвітна квітка мови
Палає в райдужній росі!
4
Тут українським духом пахне
(Чебрець, безсмертник і полин
Залляли обшири долин)
І хати сіл у білих плахтах
Стоять у затишку калин.
З урбаністичного Луганська
Під небо це, гучне, мов дзвін,
Охоче їду - і не гасне
Моя любов - печаль прекрасна -
До кращої з усіх країн!
Тче нить Червона в зелен-лузі,
Мережить прошву голубу...
Живуть у Сватовому друзі -
Є з ким розвіяти журбу,
Є з ким і радість розділити,
Немов хлібину за столом.
Мені тут є кого любити
Під Божим затишним крилом!
Нема ні гонору, ні чванства,
Ані великих, ні малих...
Тут "зливки" рідного селянства,
Тож не чужий я серед них.
2003
*Слова цього вірша Івана Низового було покладено на музику його близьким другом відомим на Луганщині композитором і співаком Василем Леоненком. До пісні ввійшли не всі рядки вірша, а ті, що підібрав особисто Василь...
Ця пісня для багатьох луганчан і сватівчан є особливою ще й тому, що, на жаль, сьогодні з нами немає не тільки автора слів, а й автора музики і виконавця цієї щемної пісні (Василь Леоненко пішов за обрій через декілька місяців після Івана Низового...). Вічна їм пам"ять.
Над Сватовим світає Україна
В своїй неперевершеній красі:
І соняхи, і вишня, і калина
Вмиваються у росяній ясі,
Являючи символіку правічну
Оновленому світові: сприймай
Країну цю прапервісну й космічну,
Приймай її в чистилище і в рай.
Не відвертай вгодовану парсуну
Від лика худорлявого її -
Персоною нон грата на трибуну
Вона не прийде!
Наші солов"ї
За вигідний прокорм не продавались
Ніколи і нікому,
Й журавлі,
Де б не були,
Весною повертались
Додому, до найкращої землі!
Ми прийдемо в Європу, як почесні -
Не гості, ні - господарі життя,
І в кожнім нашім вислові і жесті
Побачить світ осмисленість буття.
Ми є "народ, якого правди сила
Ніким звойована ще не була!",
Трагічної історії могила
Курганом слави стала й підняла
Народ козацький на святу вершину
Державності;
Священна булава
Богданова
Боронить Україну
Й щодень її утверджує права!
В гаях не мовкне пісня солов"їна
І поглина сторонні звуки всі -
Над Сватовим світає Україна
В своїй неперевершеній красі.
2
Тут і шляхи рівніші, ніж усюди,
І не такі заплутані стежки,
На межах межи трав
І аж по груди
Пшениці виростають колоски.
І соняхи тут сонячніші наче
Від простору блакитного в полях,
І ближчою минувшина козача
Здається,
І Чумацький зорешлях
Реальніший -
У затінку раїни
Скрипить від давнини,
Не поспіша
В майбутність невідому
України...
Тут вольницею тішиться душа,
Притлумлена міською суєтою!
Сюди я приїжджаю залюбки,
Й мене тут гріють дружбою святою,
Присватують прості степовики
До звичаїв усталених, до пісні,
Що з давнини, не втратившись,
Прийшла...
Тут слухаю новини добровісні
Про переміни в побуті села.
Найбільша насолода -
Рідна мова,
Яка давно,
Немов ручай дзюрчить, -
Мала дитинка навіть тут готова
По-рідному балакати навчить
Перевертня зросійщеного...
Всюди,
У цім краю слобід і всіх свобод,
Я зрозумів:
Живуть якраз ті люди,
Що мають право зватися -
Народ!
Я Сватовим засватаний в любові
Взаємній -
Не зіб"юсь на манівці,
Прямуючи сюди:
Мій шлях дзвонкові
Звіряють придорожні криниці!
3
Маленьке Сватове - столиця
Красунь. Не раз я помічав:
То йде цариця-молодиця,
То павою пливе дівча
Такої гордої постави
На витончених каблуках,
Ласкаве й трішечки лукаве,
Ще й з ямочками на щоках.
Про місто Сватове доцільно
Лиш позитивно говорить,
Бо тут спрадавна традиційно
Вогонь відродження горить,
Яскравіший, аніж в столиці,
І мова предківська - жива:
З провінції, з її традицій
В нас України прибува!
Тож їдьмо в Сватове частіше
З усіх усюд, з усіх сторін,
Щоб душу вродою потішить
За молодістю навздогін.
Спішімо в Сватове, братове, -
Сюди прямі дороги всі,
Тут неодцвітна квітка мови
Палає в райдужній росі!
4
Тут українським духом пахне
(Чебрець, безсмертник і полин
Залляли обшири долин)
І хати сіл у білих плахтах
Стоять у затишку калин.
З урбаністичного Луганська
Під небо це, гучне, мов дзвін,
Охоче їду - і не гасне
Моя любов - печаль прекрасна -
До кращої з усіх країн!
Тче нить Червона в зелен-лузі,
Мережить прошву голубу...
Живуть у Сватовому друзі -
Є з ким розвіяти журбу,
Є з ким і радість розділити,
Немов хлібину за столом.
Мені тут є кого любити
Під Божим затишним крилом!
Нема ні гонору, ні чванства,
Ані великих, ні малих...
Тут "зливки" рідного селянства,
Тож не чужий я серед них.
2003
*Слова цього вірша Івана Низового було покладено на музику його близьким другом відомим на Луганщині композитором і співаком Василем Леоненком. До пісні ввійшли не всі рядки вірша, а ті, що підібрав особисто Василь...
Ця пісня для багатьох луганчан і сватівчан є особливою ще й тому, що, на жаль, сьогодні з нами немає не тільки автора слів, а й автора музики і виконавця цієї щемної пісні (Василь Леоненко пішов за обрій через декілька місяців після Івана Низового...). Вічна їм пам"ять.
Музика: Василь Леоненко
Слова: Іван Низовий
Виконує: Василь Леоненко
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
