Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.28
10:02
Журбою пахне жінка —
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
2025.11.28
06:14
Таїться тиша в темряві кромішній
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
2025.11.28
03:57
І Юда сіль розсипавши по столу
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
2025.11.27
19:09
В білих смужках, в смужках чорних,
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
2025.11.27
18:12
Поляки – нація страшенно гонорова.
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
2025.11.27
12:41
Він вискакує з двору
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
2025.11.27
10:13
Я у душі, мов Іов серед гною,
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
2025.11.27
09:21
Профан профан і ще профан
На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…
На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…
2025.11.27
09:21
Не спи, мій друже, світ проспиш,
бери перо, твори шедеври!
Та не шукай тієї стерви,
що вимагає з тебе лиш
смарагди, перла чарівні,
речей коштовних подарунки.
Хай жадібно скуштує трунку,
що наслідований мені!
бери перо, твори шедеври!
Та не шукай тієї стерви,
що вимагає з тебе лиш
смарагди, перла чарівні,
речей коштовних подарунки.
Хай жадібно скуштує трунку,
що наслідований мені!
2025.11.27
07:03
Студеніє листопад
Ув обіймах грудня, -
Засніжило невпопад
Знову пополудні.
Доокола вихорці
Білі зав'юнились, -
В льодом заскленій ріці
Зникнув сонця вилиск.
Ув обіймах грудня, -
Засніжило невпопад
Знову пополудні.
Доокола вихорці
Білі зав'юнились, -
В льодом заскленій ріці
Зникнув сонця вилиск.
2025.11.27
06:05
Не зможу я для тебе стати принцом -
За віком я давно вже не юнак.
Але, можливо, ще на цій сторінці
Ти прочитаєш мій таємний знак.
Кому потрібна сповідь альтруїста,
Коли тепер цінується брехня?
Ніколи я не мав пів королівства,
За віком я давно вже не юнак.
Але, можливо, ще на цій сторінці
Ти прочитаєш мій таємний знак.
Кому потрібна сповідь альтруїста,
Коли тепер цінується брехня?
Ніколи я не мав пів королівства,
2025.11.26
16:55
Туман уранішній осів
На листя пріле,
І відбивається в росі
Недощеміле.
І розчиняється в імлі
Передзимове,
Де пруг, який не доболів
На листя пріле,
І відбивається в росі
Недощеміле.
І розчиняється в імлі
Передзимове,
Де пруг, який не доболів
2025.11.26
15:35
Запровадиш тільки кілька правил…
А вони гризуться між собою.
Робиш зауваження слинявим,
Що не все вимірюється тьмою…
В пам’яті одне, що призабуте
Силоміць витягуєш з кишені
А воно запрошує у бутель
А вони гризуться між собою.
Робиш зауваження слинявим,
Що не все вимірюється тьмою…
В пам’яті одне, що призабуте
Силоміць витягуєш з кишені
А воно запрошує у бутель
2025.11.26
13:00
Сивий дядечко туман
Оселився на полях.
Сива-сива вся земля.
Сивини вже океан.
Потонули ліс і сад.
І будинки в пелені.
Сумно стало і мені.
Зажурився листопад.
Оселився на полях.
Сива-сива вся земля.
Сивини вже океан.
Потонули ліс і сад.
І будинки в пелені.
Сумно стало і мені.
Зажурився листопад.
2025.11.26
12:09
Свою відраду залюбки
у оберемках так затисне,
що задихнутись ненавмисне
вона спроможна. Він такий...
Пригорне міцно до грудей,
погладить кучер неслухняний,
запалить світло полум'яне
в туманний день, як Прометей!
у оберемках так затисне,
що задихнутись ненавмисне
вона спроможна. Він такий...
Пригорне міцно до грудей,
погладить кучер неслухняний,
запалить світло полум'яне
в туманний день, як Прометей!
2025.11.26
11:12
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мирослав Артимович (1949) /
Проза
Творча зустріч (гумореска*)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Творча зустріч (гумореска*)
Пан Славцьо – то чоловік поважний, вже в літах, але ще при здоровлю – як вогир(1), хіба тілько той, що кобили хоче йно(2) один раз…на рік. А так всьо решта – при нім, навіть пам’ятає як сі називає.
Десь з місяць тому випровадили го на пенсію і як нагороду за 40-літню роботу подарували білєт до сільського клюбу на творчу зустріч з якимсь дуже знаним – в сусідскім селі – поетом.
Ото якраз нинька(3) на трету годину мала бути та знаменита подія.
Пан Славцьо вбрався в нову, куплену ще в совєтські часи за 70 рублів ґранатòву(4) маринарку зі споднями(5), синову, на два розміри більшу, але зато з усіма ґудзиками, сорочку, вивернув на другий бік і знов натягнув на ноги трохи подерті на грубім пальцю скарпетки(6), і взув чорні, з підбитими обцасами(7), мешти, в яких щонеділі і на великі свята ходив до церкви. Щоб вітер не куйовдив його дорогоцінної, як на нині, шевелюри у п’ять волосків, з яких три зачісувалося направо, а два – через проділ – наліво, витягнув зі шафи ще в нафталіні фетрового капелюха знаної колись фабрики, яка вже кількось там років замість капелюхів робить вустілки(8) до гумаків, і насадив на голову. Бо до церкви, як порядний українець, вбирає тілько кашкета, який дуже пасує до вишиваної американськими нитками сорочки.
- Ганю, я йду на творчу стрічу, то можу прийти пізно. Але їсти схочу, – кинув через прочинені до кухні двері жінці, яка скубала курку. Та не дочула його слів, але махнула мокрою з прилиплим пір’ям рукою:
- Йди, йди…
В клюбі вже було богато – може, з двайцятеро – людей, переважно Славцьового віку, в більшості - жінки. Добре, що то іно початок березня, роботи наглої(9) на господарці ще нема, бо скоро – ого-го – як правдиве тепло впаде на голову, то де там буде до поезиї.
Пан Славцьо сів собі на першому ряді, щоб добре було чути і видко.
Поет якраз вийшов на сцену і зразу зачав читати, і то так файно, молитовно, але ніц(10) незрозуміло.
Люди спочатку прислухалися, потім потроху почали куняти, але коли поет оголосив, що зараз прочитає троха еротики, народ жваво загомонів, бо вже тепер кожна бабця на селі знає з телєвізора, що то таке є. І при тім таке вироблєют(11): і хлопи з бабами, і баби межи собов, і, най Бог боронит від такого паскудства, хлоп з хлопом.
Але поет так лагідно, піднесено, зі замруженими очима, не заглядаючи до паперів (яку то чоловік пам’ять має(!), а тутка(12) часом не памнітаєш(13), де запхав сховану від жінки п’єтку(14) на папіроси) деклямував тоту еротику і коли дойшло до: «Її гарячі циці товкли його по пиці», пан Славцьо почув такий експльозивний крик, що ледве не впав зі стільця:
- Людоньки! Та ви чуєте, що той хлописко пашталакає між порєдних жінок?! Та де то хто коли видів, жеби отак-во, на публúку(15), жінка цицки хлопові показувала?! – кричала розчервоніла Пріська-Євка Непороччиха. – А тьфу на тебе! Поета задрипаний!
Решта народу аж роти пороззявляли від такого монологу односельчанки. Жінки переглядалися межи собов мовчки, а кілька хлопів задоволено посміхалися, позираючи скоса на своїх жінок, чи теж не зароблять по пиці але вже руков певно шо(16). Проте видимої агресії не виявила жодна. Бо то йно слова, і не грубі, а «цицька» таки зовсім мнєке(17) слово, бо ж кажуть: «Аби тобі жаба цицьки дала!»
Непороччиха зірвалася зі свого місця і з гонорово піднятою головою подалася до виходу, кинувши позад себе: «А ноги моєї більше не буде на таких безстидствах!»
Поет стояв розгублений і не знав, що має робити. Трохи оговтавшись,
подякував решті людей і на тому свій виступ закінчив такими словами:
- Шановне панство, я перепрошую, якщо когось образив, але й не думав того робити, та коли ті цицьки такі страшні, то повирізаю їх гет(18) з того вірша, а лишу тілько хлопа зі здивованою пикою…
Зала доброзичливо зашуміла, бо ж декляматор таки вибачився, хоч і не було за що, а чоловіки, ніби змовившись, і відчувши мовчазне схвалення своїх жінок, підбадьорили зніченого автора: «Та не вирізайте, пане, бо шо то за жінка без цицьок. Який хлоп захоче з таков жінков робити тоту еротику…»
…Пан Славцьо виходив з клюбу, натхненний почутим, і думав: «Яка то велика сила поезиї: ніц не видиш, тілько чуєш, а вже хочеш скорше додому, до своєї Гані. І навіть їсти ся не хоче…»
…А в той час, як пан Славцьо подумки вже відчував тепло рідної Ганиної пазухи, у хаті Пріськи-Євки Непороччихи творилося щось неймовірне. Кіт Мацко, що ніжився на знадвірнім підвіконню залишками ще скупого березневого проміння призахідного сонця, відчув, як шибки нагло почали дрижати, і то щораз сильніше, а з хати доносилося чимраз моцніше(19) рипання канапи впереміж зі знеможеними зойками господині: «О, мій солоденький… о, мій котусику… ше хочу троха тої еротики… ше троха…»
Кіт Мацко не втямив, шо сі діє, не допетрав значення млосних господининих слів, але відчув якийсь незрозумілий приплив котячої енергії, солодко потягнувся, зіскочив з підвіконня на ще вологу від недавнього снігу травичку, що вже почала оживати, випускаючи першу рунь, та прожогом кинувся шукати свою коліжанку(20) - сусідську кицьку Мацьопу…
Природи не обдуриш…
Весна!..
07.03.2013
Десь з місяць тому випровадили го на пенсію і як нагороду за 40-літню роботу подарували білєт до сільського клюбу на творчу зустріч з якимсь дуже знаним – в сусідскім селі – поетом.
Ото якраз нинька(3) на трету годину мала бути та знаменита подія.
Пан Славцьо вбрався в нову, куплену ще в совєтські часи за 70 рублів ґранатòву(4) маринарку зі споднями(5), синову, на два розміри більшу, але зато з усіма ґудзиками, сорочку, вивернув на другий бік і знов натягнув на ноги трохи подерті на грубім пальцю скарпетки(6), і взув чорні, з підбитими обцасами(7), мешти, в яких щонеділі і на великі свята ходив до церкви. Щоб вітер не куйовдив його дорогоцінної, як на нині, шевелюри у п’ять волосків, з яких три зачісувалося направо, а два – через проділ – наліво, витягнув зі шафи ще в нафталіні фетрового капелюха знаної колись фабрики, яка вже кількось там років замість капелюхів робить вустілки(8) до гумаків, і насадив на голову. Бо до церкви, як порядний українець, вбирає тілько кашкета, який дуже пасує до вишиваної американськими нитками сорочки.
- Ганю, я йду на творчу стрічу, то можу прийти пізно. Але їсти схочу, – кинув через прочинені до кухні двері жінці, яка скубала курку. Та не дочула його слів, але махнула мокрою з прилиплим пір’ям рукою:
- Йди, йди…
В клюбі вже було богато – може, з двайцятеро – людей, переважно Славцьового віку, в більшості - жінки. Добре, що то іно початок березня, роботи наглої(9) на господарці ще нема, бо скоро – ого-го – як правдиве тепло впаде на голову, то де там буде до поезиї.
Пан Славцьо сів собі на першому ряді, щоб добре було чути і видко.
Поет якраз вийшов на сцену і зразу зачав читати, і то так файно, молитовно, але ніц(10) незрозуміло.
Люди спочатку прислухалися, потім потроху почали куняти, але коли поет оголосив, що зараз прочитає троха еротики, народ жваво загомонів, бо вже тепер кожна бабця на селі знає з телєвізора, що то таке є. І при тім таке вироблєют(11): і хлопи з бабами, і баби межи собов, і, най Бог боронит від такого паскудства, хлоп з хлопом.
Але поет так лагідно, піднесено, зі замруженими очима, не заглядаючи до паперів (яку то чоловік пам’ять має(!), а тутка(12) часом не памнітаєш(13), де запхав сховану від жінки п’єтку(14) на папіроси) деклямував тоту еротику і коли дойшло до: «Її гарячі циці товкли його по пиці», пан Славцьо почув такий експльозивний крик, що ледве не впав зі стільця:
- Людоньки! Та ви чуєте, що той хлописко пашталакає між порєдних жінок?! Та де то хто коли видів, жеби отак-во, на публúку(15), жінка цицки хлопові показувала?! – кричала розчервоніла Пріська-Євка Непороччиха. – А тьфу на тебе! Поета задрипаний!
Решта народу аж роти пороззявляли від такого монологу односельчанки. Жінки переглядалися межи собов мовчки, а кілька хлопів задоволено посміхалися, позираючи скоса на своїх жінок, чи теж не зароблять по пиці але вже руков певно шо(16). Проте видимої агресії не виявила жодна. Бо то йно слова, і не грубі, а «цицька» таки зовсім мнєке(17) слово, бо ж кажуть: «Аби тобі жаба цицьки дала!»
Непороччиха зірвалася зі свого місця і з гонорово піднятою головою подалася до виходу, кинувши позад себе: «А ноги моєї більше не буде на таких безстидствах!»
Поет стояв розгублений і не знав, що має робити. Трохи оговтавшись,
подякував решті людей і на тому свій виступ закінчив такими словами:
- Шановне панство, я перепрошую, якщо когось образив, але й не думав того робити, та коли ті цицьки такі страшні, то повирізаю їх гет(18) з того вірша, а лишу тілько хлопа зі здивованою пикою…
Зала доброзичливо зашуміла, бо ж декляматор таки вибачився, хоч і не було за що, а чоловіки, ніби змовившись, і відчувши мовчазне схвалення своїх жінок, підбадьорили зніченого автора: «Та не вирізайте, пане, бо шо то за жінка без цицьок. Який хлоп захоче з таков жінков робити тоту еротику…»
…Пан Славцьо виходив з клюбу, натхненний почутим, і думав: «Яка то велика сила поезиї: ніц не видиш, тілько чуєш, а вже хочеш скорше додому, до своєї Гані. І навіть їсти ся не хоче…»
…А в той час, як пан Славцьо подумки вже відчував тепло рідної Ганиної пазухи, у хаті Пріськи-Євки Непороччихи творилося щось неймовірне. Кіт Мацко, що ніжився на знадвірнім підвіконню залишками ще скупого березневого проміння призахідного сонця, відчув, як шибки нагло почали дрижати, і то щораз сильніше, а з хати доносилося чимраз моцніше(19) рипання канапи впереміж зі знеможеними зойками господині: «О, мій солоденький… о, мій котусику… ше хочу троха тої еротики… ше троха…»
Кіт Мацко не втямив, шо сі діє, не допетрав значення млосних господининих слів, але відчув якийсь незрозумілий приплив котячої енергії, солодко потягнувся, зіскочив з підвіконня на ще вологу від недавнього снігу травичку, що вже почала оживати, випускаючи першу рунь, та прожогом кинувся шукати свою коліжанку(20) - сусідську кицьку Мацьопу…
Природи не обдуриш…
Весна!..
07.03.2013
*- З використанням лексем місцевої говірки
1 вогир – огир (кінь);
2 йно (іно) – лише;
3 нинька – нині;
4 ґранатОвий -темно-синього кольору;
5 маринарка зі споднями – піджак зі штанами;
6 скарпетки – шкарпетки;
7 обцас – каблук;
8 вустілка – устілка;
9 наглий - терміновий;
10 ніц – зовсім;
11 вироблєют – витворяють;
12 тутка - тут;
13 памнітаєш – пам’ятаєш;
14 п’єтка - п’ятигривнева купюра;
15 на публИку - безсоромно;
16 певно шо – напевно;
17 мнєкий - м’який;
18 гет – геть;
19 моцний – сильний;
20 коліжанка – колежанка.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
