
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.08
13:20
грудня 2025 року
Норвезький Нобелівський комітет
винесе рішення:
«нікому з глав держав
не присуджувати премію миру».
До такого рішення
потенційні члени комітету
прийшли заздалегідь,
ознайомившись з дослідженнями
міжнародної групи науковц
2025.10.08
11:12
Колись бункери були прихистком героїв, а нині по бункерах рятує шкуру якесь пуйло.
У майбутньому вивчення історії рашизму буде справою не політологів, а паразитологів.
Право сильного сильне, але не праве.
Малодушним завжди мало загублених душ.
2025.10.08
06:14
Зранку за вікнами осінь
Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
2025.10.08
00:05
Скільки часу ми втрачаємо
на сон! Як шкода,
що безліч годин
іде в нікуди.
Сон - це ніби інша реальність,
але часом така моторошна.
Важко зрозуміти,
яка реальність є справжньою:
на сон! Як шкода,
що безліч годин
іде в нікуди.
Сон - це ніби інша реальність,
але часом така моторошна.
Важко зрозуміти,
яка реальність є справжньою:
2025.10.07
21:12
Останнє золото кленове
Здимає осінь із палітри...
Зими морозна передмова
Уже вчувається в повітрі...
Довкілля стане чорно-білим,
Де півтони – у сірій гамі...
Вітри мереживні метілі
Здимає осінь із палітри...
Зими морозна передмова
Уже вчувається в повітрі...
Довкілля стане чорно-білим,
Де півтони – у сірій гамі...
Вітри мереживні метілі
2025.10.07
15:15
Відусюди чую кроки марші тисяч ніг бо
Уже літо і знову час настав
Для уличних утіх бо!
На що ти годен отут
Самі рокабільні витівки
Адже в соннім Лондоні не треба
Уличних вояків
От
Уже літо і знову час настав
Для уличних утіх бо!
На що ти годен отут
Самі рокабільні витівки
Адже в соннім Лондоні не треба
Уличних вояків
От
2025.10.07
14:17
В пухнастому світі
Пухнасті створіння
Пухнасто щасливі
У всіх поколіннях.
І сонце пухнасте
Їм світить ласкаво.
В пухнастому небі –
Пухнасті заграви.
Пухнасті створіння
Пухнасто щасливі
У всіх поколіннях.
І сонце пухнасте
Їм світить ласкаво.
В пухнастому небі –
Пухнасті заграви.
2025.10.07
12:23
Материк.
Атмосфера.
Зирк!!!
Птеродактиль – Неандерталець.
Далі
просто
людей
п
Атмосфера.
Зирк!!!
Птеродактиль – Неандерталець.
Далі
просто
людей
п
2025.10.07
12:01
Поховах і донечок, й синів,
Нащо жити? Може, ліпше вмерти?
Бо осліп від горя, онімів,
Бо від горя став чорніший смерті.
Плюнула вогнем у рай орда
І потік в Дніпро ручай кривавий.
Боже! Я б своє життя віддав
Нащо жити? Може, ліпше вмерти?
Бо осліп від горя, онімів,
Бо від горя став чорніший смерті.
Плюнула вогнем у рай орда
І потік в Дніпро ручай кривавий.
Боже! Я б своє життя віддав
2025.10.07
05:55
Темні хмари, а під ними
Міцнокрилі журавлі
Подаються невдержимо
До заморської землі.
Сіра далеч, а з-за неї,
Добре чутно звіддаля, -
Кличе теплістю своєю
Облюбована земля.
Міцнокрилі журавлі
Подаються невдержимо
До заморської землі.
Сіра далеч, а з-за неї,
Добре чутно звіддаля, -
Кличе теплістю своєю
Облюбована земля.
2025.10.06
22:11
Похмурий горіх
із зів'ялим після морозу листям.
Він нагадує старого,
який просить милостиню.
Голосіння дідугана
ударяються об небо
і осипаються
не золотими монетами,
із зів'ялим після морозу листям.
Він нагадує старого,
який просить милостиню.
Голосіння дідугана
ударяються об небо
і осипаються
не золотими монетами,
2025.10.06
16:04
На отому далекому березі,
Де було веселіше стократ, -
Гожу днину догулює вересень, -
Мій зрадливий поплічник і брат.
Не подався за мною в бік сирості,.
Не проник до осінніх глибин, -
Не явив аніякої милості,
Щоб не був я один на один
Де було веселіше стократ, -
Гожу днину догулює вересень, -
Мій зрадливий поплічник і брат.
Не подався за мною в бік сирості,.
Не проник до осінніх глибин, -
Не явив аніякої милості,
Щоб не був я один на один
2025.10.06
15:49
Приходить осінь в дім
Неквапно, тихо. Втім,
Ніяк я не збагну, чому настільки сумно.
Застудженій душі не хочеться вже мрій,
Лише холодний дощ і роздуми абсурдні.
Нема вогню в зірках,
Змінили просто так
Неквапно, тихо. Втім,
Ніяк я не збагну, чому настільки сумно.
Застудженій душі не хочеться вже мрій,
Лише холодний дощ і роздуми абсурдні.
Нема вогню в зірках,
Змінили просто так
2025.10.06
13:45
Р-апсодія жовтня журлива,
А-фіші розвісила осінь.
П-рислухайся: ліра чутлива,
С-крипаль милозвучно доносить.
О-рнамент мальований листям,
Д-ерева у міді та охрі,
І килим на землю встелився,
Я-ворик старенький заохав.
А-фіші розвісила осінь.
П-рислухайся: ліра чутлива,
С-крипаль милозвучно доносить.
О-рнамент мальований листям,
Д-ерева у міді та охрі,
І килим на землю встелився,
Я-ворик старенький заохав.
2025.10.06
13:00
Якщо віриш, що можна щось зіпсувати, повір, що можна також і полагодити.
2. Краще вірить у дурниці й ошуканство і вірить також у правду, аніж не вірить ні в що.
3. Той, хто завжди говорить правду, матиме успіх.
4. Усе, що ти бачиш на світі, – це для ви
2025.10.06
12:47
Якщо віриш, що можна щось зіпсувати, повір, що можна також і полагодити.
2. Краще вірить у дурниці й ошуканство і вірить також у правду, аніж не вірить ні в що.
3. Той, хто завжди говорить правду, матиме успіх.
4. Усе, що ти бачиш на світі, – це для ви
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...2. Краще вірить у дурниці й ошуканство і вірить також у правду, аніж не вірить ні в що.
3. Той, хто завжди говорить правду, матиме успіх.
4. Усе, що ти бачиш на світі, – це для ви
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Мирослав Артимович (1949) /
Проза
Творча зустріч (гумореска*)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Творча зустріч (гумореска*)
Пан Славцьо – то чоловік поважний, вже в літах, але ще при здоровлю – як вогир(1), хіба тілько той, що кобили хоче йно(2) один раз…на рік. А так всьо решта – при нім, навіть пам’ятає як сі називає.
Десь з місяць тому випровадили го на пенсію і як нагороду за 40-літню роботу подарували білєт до сільського клюбу на творчу зустріч з якимсь дуже знаним – в сусідскім селі – поетом.
Ото якраз нинька(3) на трету годину мала бути та знаменита подія.
Пан Славцьо вбрався в нову, куплену ще в совєтські часи за 70 рублів ґранатòву(4) маринарку зі споднями(5), синову, на два розміри більшу, але зато з усіма ґудзиками, сорочку, вивернув на другий бік і знов натягнув на ноги трохи подерті на грубім пальцю скарпетки(6), і взув чорні, з підбитими обцасами(7), мешти, в яких щонеділі і на великі свята ходив до церкви. Щоб вітер не куйовдив його дорогоцінної, як на нині, шевелюри у п’ять волосків, з яких три зачісувалося направо, а два – через проділ – наліво, витягнув зі шафи ще в нафталіні фетрового капелюха знаної колись фабрики, яка вже кількось там років замість капелюхів робить вустілки(8) до гумаків, і насадив на голову. Бо до церкви, як порядний українець, вбирає тілько кашкета, який дуже пасує до вишиваної американськими нитками сорочки.
- Ганю, я йду на творчу стрічу, то можу прийти пізно. Але їсти схочу, – кинув через прочинені до кухні двері жінці, яка скубала курку. Та не дочула його слів, але махнула мокрою з прилиплим пір’ям рукою:
- Йди, йди…
В клюбі вже було богато – може, з двайцятеро – людей, переважно Славцьового віку, в більшості - жінки. Добре, що то іно початок березня, роботи наглої(9) на господарці ще нема, бо скоро – ого-го – як правдиве тепло впаде на голову, то де там буде до поезиї.
Пан Славцьо сів собі на першому ряді, щоб добре було чути і видко.
Поет якраз вийшов на сцену і зразу зачав читати, і то так файно, молитовно, але ніц(10) незрозуміло.
Люди спочатку прислухалися, потім потроху почали куняти, але коли поет оголосив, що зараз прочитає троха еротики, народ жваво загомонів, бо вже тепер кожна бабця на селі знає з телєвізора, що то таке є. І при тім таке вироблєют(11): і хлопи з бабами, і баби межи собов, і, най Бог боронит від такого паскудства, хлоп з хлопом.
Але поет так лагідно, піднесено, зі замруженими очима, не заглядаючи до паперів (яку то чоловік пам’ять має(!), а тутка(12) часом не памнітаєш(13), де запхав сховану від жінки п’єтку(14) на папіроси) деклямував тоту еротику і коли дойшло до: «Її гарячі циці товкли його по пиці», пан Славцьо почув такий експльозивний крик, що ледве не впав зі стільця:
- Людоньки! Та ви чуєте, що той хлописко пашталакає між порєдних жінок?! Та де то хто коли видів, жеби отак-во, на публúку(15), жінка цицки хлопові показувала?! – кричала розчервоніла Пріська-Євка Непороччиха. – А тьфу на тебе! Поета задрипаний!
Решта народу аж роти пороззявляли від такого монологу односельчанки. Жінки переглядалися межи собов мовчки, а кілька хлопів задоволено посміхалися, позираючи скоса на своїх жінок, чи теж не зароблять по пиці але вже руков певно шо(16). Проте видимої агресії не виявила жодна. Бо то йно слова, і не грубі, а «цицька» таки зовсім мнєке(17) слово, бо ж кажуть: «Аби тобі жаба цицьки дала!»
Непороччиха зірвалася зі свого місця і з гонорово піднятою головою подалася до виходу, кинувши позад себе: «А ноги моєї більше не буде на таких безстидствах!»
Поет стояв розгублений і не знав, що має робити. Трохи оговтавшись,
подякував решті людей і на тому свій виступ закінчив такими словами:
- Шановне панство, я перепрошую, якщо когось образив, але й не думав того робити, та коли ті цицьки такі страшні, то повирізаю їх гет(18) з того вірша, а лишу тілько хлопа зі здивованою пикою…
Зала доброзичливо зашуміла, бо ж декляматор таки вибачився, хоч і не було за що, а чоловіки, ніби змовившись, і відчувши мовчазне схвалення своїх жінок, підбадьорили зніченого автора: «Та не вирізайте, пане, бо шо то за жінка без цицьок. Який хлоп захоче з таков жінков робити тоту еротику…»
…Пан Славцьо виходив з клюбу, натхненний почутим, і думав: «Яка то велика сила поезиї: ніц не видиш, тілько чуєш, а вже хочеш скорше додому, до своєї Гані. І навіть їсти ся не хоче…»
…А в той час, як пан Славцьо подумки вже відчував тепло рідної Ганиної пазухи, у хаті Пріськи-Євки Непороччихи творилося щось неймовірне. Кіт Мацко, що ніжився на знадвірнім підвіконню залишками ще скупого березневого проміння призахідного сонця, відчув, як шибки нагло почали дрижати, і то щораз сильніше, а з хати доносилося чимраз моцніше(19) рипання канапи впереміж зі знеможеними зойками господині: «О, мій солоденький… о, мій котусику… ше хочу троха тої еротики… ше троха…»
Кіт Мацко не втямив, шо сі діє, не допетрав значення млосних господининих слів, але відчув якийсь незрозумілий приплив котячої енергії, солодко потягнувся, зіскочив з підвіконня на ще вологу від недавнього снігу травичку, що вже почала оживати, випускаючи першу рунь, та прожогом кинувся шукати свою коліжанку(20) - сусідську кицьку Мацьопу…
Природи не обдуриш…
Весна!..
07.03.2013
Десь з місяць тому випровадили го на пенсію і як нагороду за 40-літню роботу подарували білєт до сільського клюбу на творчу зустріч з якимсь дуже знаним – в сусідскім селі – поетом.
Ото якраз нинька(3) на трету годину мала бути та знаменита подія.
Пан Славцьо вбрався в нову, куплену ще в совєтські часи за 70 рублів ґранатòву(4) маринарку зі споднями(5), синову, на два розміри більшу, але зато з усіма ґудзиками, сорочку, вивернув на другий бік і знов натягнув на ноги трохи подерті на грубім пальцю скарпетки(6), і взув чорні, з підбитими обцасами(7), мешти, в яких щонеділі і на великі свята ходив до церкви. Щоб вітер не куйовдив його дорогоцінної, як на нині, шевелюри у п’ять волосків, з яких три зачісувалося направо, а два – через проділ – наліво, витягнув зі шафи ще в нафталіні фетрового капелюха знаної колись фабрики, яка вже кількось там років замість капелюхів робить вустілки(8) до гумаків, і насадив на голову. Бо до церкви, як порядний українець, вбирає тілько кашкета, який дуже пасує до вишиваної американськими нитками сорочки.
- Ганю, я йду на творчу стрічу, то можу прийти пізно. Але їсти схочу, – кинув через прочинені до кухні двері жінці, яка скубала курку. Та не дочула його слів, але махнула мокрою з прилиплим пір’ям рукою:
- Йди, йди…
В клюбі вже було богато – може, з двайцятеро – людей, переважно Славцьового віку, в більшості - жінки. Добре, що то іно початок березня, роботи наглої(9) на господарці ще нема, бо скоро – ого-го – як правдиве тепло впаде на голову, то де там буде до поезиї.
Пан Славцьо сів собі на першому ряді, щоб добре було чути і видко.
Поет якраз вийшов на сцену і зразу зачав читати, і то так файно, молитовно, але ніц(10) незрозуміло.
Люди спочатку прислухалися, потім потроху почали куняти, але коли поет оголосив, що зараз прочитає троха еротики, народ жваво загомонів, бо вже тепер кожна бабця на селі знає з телєвізора, що то таке є. І при тім таке вироблєют(11): і хлопи з бабами, і баби межи собов, і, най Бог боронит від такого паскудства, хлоп з хлопом.
Але поет так лагідно, піднесено, зі замруженими очима, не заглядаючи до паперів (яку то чоловік пам’ять має(!), а тутка(12) часом не памнітаєш(13), де запхав сховану від жінки п’єтку(14) на папіроси) деклямував тоту еротику і коли дойшло до: «Її гарячі циці товкли його по пиці», пан Славцьо почув такий експльозивний крик, що ледве не впав зі стільця:
- Людоньки! Та ви чуєте, що той хлописко пашталакає між порєдних жінок?! Та де то хто коли видів, жеби отак-во, на публúку(15), жінка цицки хлопові показувала?! – кричала розчервоніла Пріська-Євка Непороччиха. – А тьфу на тебе! Поета задрипаний!
Решта народу аж роти пороззявляли від такого монологу односельчанки. Жінки переглядалися межи собов мовчки, а кілька хлопів задоволено посміхалися, позираючи скоса на своїх жінок, чи теж не зароблять по пиці але вже руков певно шо(16). Проте видимої агресії не виявила жодна. Бо то йно слова, і не грубі, а «цицька» таки зовсім мнєке(17) слово, бо ж кажуть: «Аби тобі жаба цицьки дала!»
Непороччиха зірвалася зі свого місця і з гонорово піднятою головою подалася до виходу, кинувши позад себе: «А ноги моєї більше не буде на таких безстидствах!»
Поет стояв розгублений і не знав, що має робити. Трохи оговтавшись,
подякував решті людей і на тому свій виступ закінчив такими словами:
- Шановне панство, я перепрошую, якщо когось образив, але й не думав того робити, та коли ті цицьки такі страшні, то повирізаю їх гет(18) з того вірша, а лишу тілько хлопа зі здивованою пикою…
Зала доброзичливо зашуміла, бо ж декляматор таки вибачився, хоч і не було за що, а чоловіки, ніби змовившись, і відчувши мовчазне схвалення своїх жінок, підбадьорили зніченого автора: «Та не вирізайте, пане, бо шо то за жінка без цицьок. Який хлоп захоче з таков жінков робити тоту еротику…»
…Пан Славцьо виходив з клюбу, натхненний почутим, і думав: «Яка то велика сила поезиї: ніц не видиш, тілько чуєш, а вже хочеш скорше додому, до своєї Гані. І навіть їсти ся не хоче…»
…А в той час, як пан Славцьо подумки вже відчував тепло рідної Ганиної пазухи, у хаті Пріськи-Євки Непороччихи творилося щось неймовірне. Кіт Мацко, що ніжився на знадвірнім підвіконню залишками ще скупого березневого проміння призахідного сонця, відчув, як шибки нагло почали дрижати, і то щораз сильніше, а з хати доносилося чимраз моцніше(19) рипання канапи впереміж зі знеможеними зойками господині: «О, мій солоденький… о, мій котусику… ше хочу троха тої еротики… ше троха…»
Кіт Мацко не втямив, шо сі діє, не допетрав значення млосних господининих слів, але відчув якийсь незрозумілий приплив котячої енергії, солодко потягнувся, зіскочив з підвіконня на ще вологу від недавнього снігу травичку, що вже почала оживати, випускаючи першу рунь, та прожогом кинувся шукати свою коліжанку(20) - сусідську кицьку Мацьопу…
Природи не обдуриш…
Весна!..
07.03.2013
*- З використанням лексем місцевої говірки
1 вогир – огир (кінь);
2 йно (іно) – лише;
3 нинька – нині;
4 ґранатОвий -темно-синього кольору;
5 маринарка зі споднями – піджак зі штанами;
6 скарпетки – шкарпетки;
7 обцас – каблук;
8 вустілка – устілка;
9 наглий - терміновий;
10 ніц – зовсім;
11 вироблєют – витворяють;
12 тутка - тут;
13 памнітаєш – пам’ятаєш;
14 п’єтка - п’ятигривнева купюра;
15 на публИку - безсоромно;
16 певно шо – напевно;
17 мнєкий - м’який;
18 гет – геть;
19 моцний – сильний;
20 коліжанка – колежанка.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію