Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.28
10:01
Невтішна осінь п'є дощі
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
2026.07.28
07:46
Як ти, мамо, там, де тихий
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
2026.07.28
07:35
Штрих III: Жозефіна. Ніжність проти закону
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Фортепіанний концерт № 2 мі-бемоль мажор, ор. 25 (II. Andante espressivo)
«У присмерку лемберзьких салонів Жозефіна Кавалькабо з’являлася як тонка струна, що чекає
2026.07.28
00:35
Традиційно графині з Ессексу
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
2026.07.27
22:06
Нас день на дощик нині множить легко.
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
2026.07.27
21:12
Боже, як страшно, нестерпно, смертельно
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
2026.07.27
17:11
Гупають яблука гулко, і котяться шелестно,
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
2026.07.27
16:21
Випадаю з життя, випадаю.
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
2026.07.27
14:34
Закінчується двадцять п’ятий рік пошуків.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
2026.07.27
14:27
Величний колір кипарису
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
2026.07.27
13:16
Не знав я, що колись у цьому місті
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
2026.07.27
10:13
Шал емоцій! Гра у шахи!
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
2026.07.27
08:30
лови емоцію поете
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
2026.07.27
06:52
Лиш час німого супокою
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
2026.07.27
06:01
Штрих II: Маска великого імені
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Варіації на тему української народної пісні «У сусіда хата біла», ор. 18
Минуло кілька років, і містом покотилася чутка. Лемберзькі музичні салони польської та австрійської
2026.07.27
01:40
Липню! Напишімо спільний вірш,
Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мирослав Артимович (1949) /
Проза
Творча зустріч (гумореска*)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Творча зустріч (гумореска*)
Пан Славцьо – то чоловік поважний, вже в літах, але ще при здоровлю – як вогир(1), хіба тілько той, що кобили хоче йно(2) один раз…на рік. А так всьо решта – при нім, навіть пам’ятає як сі називає.
Десь з місяць тому випровадили го на пенсію і як нагороду за 40-літню роботу подарували білєт до сільського клюбу на творчу зустріч з якимсь дуже знаним – в сусідскім селі – поетом.
Ото якраз нинька(3) на трету годину мала бути та знаменита подія.
Пан Славцьо вбрався в нову, куплену ще в совєтські часи за 70 рублів ґранатòву(4) маринарку зі споднями(5), синову, на два розміри більшу, але зато з усіма ґудзиками, сорочку, вивернув на другий бік і знов натягнув на ноги трохи подерті на грубім пальцю скарпетки(6), і взув чорні, з підбитими обцасами(7), мешти, в яких щонеділі і на великі свята ходив до церкви. Щоб вітер не куйовдив його дорогоцінної, як на нині, шевелюри у п’ять волосків, з яких три зачісувалося направо, а два – через проділ – наліво, витягнув зі шафи ще в нафталіні фетрового капелюха знаної колись фабрики, яка вже кількось там років замість капелюхів робить вустілки(8) до гумаків, і насадив на голову. Бо до церкви, як порядний українець, вбирає тілько кашкета, який дуже пасує до вишиваної американськими нитками сорочки.
- Ганю, я йду на творчу стрічу, то можу прийти пізно. Але їсти схочу, – кинув через прочинені до кухні двері жінці, яка скубала курку. Та не дочула його слів, але махнула мокрою з прилиплим пір’ям рукою:
- Йди, йди…
В клюбі вже було богато – може, з двайцятеро – людей, переважно Славцьового віку, в більшості - жінки. Добре, що то іно початок березня, роботи наглої(9) на господарці ще нема, бо скоро – ого-го – як правдиве тепло впаде на голову, то де там буде до поезиї.
Пан Славцьо сів собі на першому ряді, щоб добре було чути і видко.
Поет якраз вийшов на сцену і зразу зачав читати, і то так файно, молитовно, але ніц(10) незрозуміло.
Люди спочатку прислухалися, потім потроху почали куняти, але коли поет оголосив, що зараз прочитає троха еротики, народ жваво загомонів, бо вже тепер кожна бабця на селі знає з телєвізора, що то таке є. І при тім таке вироблєют(11): і хлопи з бабами, і баби межи собов, і, най Бог боронит від такого паскудства, хлоп з хлопом.
Але поет так лагідно, піднесено, зі замруженими очима, не заглядаючи до паперів (яку то чоловік пам’ять має(!), а тутка(12) часом не памнітаєш(13), де запхав сховану від жінки п’єтку(14) на папіроси) деклямував тоту еротику і коли дойшло до: «Її гарячі циці товкли його по пиці», пан Славцьо почув такий експльозивний крик, що ледве не впав зі стільця:
- Людоньки! Та ви чуєте, що той хлописко пашталакає між порєдних жінок?! Та де то хто коли видів, жеби отак-во, на публúку(15), жінка цицки хлопові показувала?! – кричала розчервоніла Пріська-Євка Непороччиха. – А тьфу на тебе! Поета задрипаний!
Решта народу аж роти пороззявляли від такого монологу односельчанки. Жінки переглядалися межи собов мовчки, а кілька хлопів задоволено посміхалися, позираючи скоса на своїх жінок, чи теж не зароблять по пиці але вже руков певно шо(16). Проте видимої агресії не виявила жодна. Бо то йно слова, і не грубі, а «цицька» таки зовсім мнєке(17) слово, бо ж кажуть: «Аби тобі жаба цицьки дала!»
Непороччиха зірвалася зі свого місця і з гонорово піднятою головою подалася до виходу, кинувши позад себе: «А ноги моєї більше не буде на таких безстидствах!»
Поет стояв розгублений і не знав, що має робити. Трохи оговтавшись,
подякував решті людей і на тому свій виступ закінчив такими словами:
- Шановне панство, я перепрошую, якщо когось образив, але й не думав того робити, та коли ті цицьки такі страшні, то повирізаю їх гет(18) з того вірша, а лишу тілько хлопа зі здивованою пикою…
Зала доброзичливо зашуміла, бо ж декляматор таки вибачився, хоч і не було за що, а чоловіки, ніби змовившись, і відчувши мовчазне схвалення своїх жінок, підбадьорили зніченого автора: «Та не вирізайте, пане, бо шо то за жінка без цицьок. Який хлоп захоче з таков жінков робити тоту еротику…»
…Пан Славцьо виходив з клюбу, натхненний почутим, і думав: «Яка то велика сила поезиї: ніц не видиш, тілько чуєш, а вже хочеш скорше додому, до своєї Гані. І навіть їсти ся не хоче…»
…А в той час, як пан Славцьо подумки вже відчував тепло рідної Ганиної пазухи, у хаті Пріськи-Євки Непороччихи творилося щось неймовірне. Кіт Мацко, що ніжився на знадвірнім підвіконню залишками ще скупого березневого проміння призахідного сонця, відчув, як шибки нагло почали дрижати, і то щораз сильніше, а з хати доносилося чимраз моцніше(19) рипання канапи впереміж зі знеможеними зойками господині: «О, мій солоденький… о, мій котусику… ше хочу троха тої еротики… ше троха…»
Кіт Мацко не втямив, шо сі діє, не допетрав значення млосних господининих слів, але відчув якийсь незрозумілий приплив котячої енергії, солодко потягнувся, зіскочив з підвіконня на ще вологу від недавнього снігу травичку, що вже почала оживати, випускаючи першу рунь, та прожогом кинувся шукати свою коліжанку(20) - сусідську кицьку Мацьопу…
Природи не обдуриш…
Весна!..
07.03.2013
Десь з місяць тому випровадили го на пенсію і як нагороду за 40-літню роботу подарували білєт до сільського клюбу на творчу зустріч з якимсь дуже знаним – в сусідскім селі – поетом.
Ото якраз нинька(3) на трету годину мала бути та знаменита подія.
Пан Славцьо вбрався в нову, куплену ще в совєтські часи за 70 рублів ґранатòву(4) маринарку зі споднями(5), синову, на два розміри більшу, але зато з усіма ґудзиками, сорочку, вивернув на другий бік і знов натягнув на ноги трохи подерті на грубім пальцю скарпетки(6), і взув чорні, з підбитими обцасами(7), мешти, в яких щонеділі і на великі свята ходив до церкви. Щоб вітер не куйовдив його дорогоцінної, як на нині, шевелюри у п’ять волосків, з яких три зачісувалося направо, а два – через проділ – наліво, витягнув зі шафи ще в нафталіні фетрового капелюха знаної колись фабрики, яка вже кількось там років замість капелюхів робить вустілки(8) до гумаків, і насадив на голову. Бо до церкви, як порядний українець, вбирає тілько кашкета, який дуже пасує до вишиваної американськими нитками сорочки.
- Ганю, я йду на творчу стрічу, то можу прийти пізно. Але їсти схочу, – кинув через прочинені до кухні двері жінці, яка скубала курку. Та не дочула його слів, але махнула мокрою з прилиплим пір’ям рукою:
- Йди, йди…
В клюбі вже було богато – може, з двайцятеро – людей, переважно Славцьового віку, в більшості - жінки. Добре, що то іно початок березня, роботи наглої(9) на господарці ще нема, бо скоро – ого-го – як правдиве тепло впаде на голову, то де там буде до поезиї.
Пан Славцьо сів собі на першому ряді, щоб добре було чути і видко.
Поет якраз вийшов на сцену і зразу зачав читати, і то так файно, молитовно, але ніц(10) незрозуміло.
Люди спочатку прислухалися, потім потроху почали куняти, але коли поет оголосив, що зараз прочитає троха еротики, народ жваво загомонів, бо вже тепер кожна бабця на селі знає з телєвізора, що то таке є. І при тім таке вироблєют(11): і хлопи з бабами, і баби межи собов, і, най Бог боронит від такого паскудства, хлоп з хлопом.
Але поет так лагідно, піднесено, зі замруженими очима, не заглядаючи до паперів (яку то чоловік пам’ять має(!), а тутка(12) часом не памнітаєш(13), де запхав сховану від жінки п’єтку(14) на папіроси) деклямував тоту еротику і коли дойшло до: «Її гарячі циці товкли його по пиці», пан Славцьо почув такий експльозивний крик, що ледве не впав зі стільця:
- Людоньки! Та ви чуєте, що той хлописко пашталакає між порєдних жінок?! Та де то хто коли видів, жеби отак-во, на публúку(15), жінка цицки хлопові показувала?! – кричала розчервоніла Пріська-Євка Непороччиха. – А тьфу на тебе! Поета задрипаний!
Решта народу аж роти пороззявляли від такого монологу односельчанки. Жінки переглядалися межи собов мовчки, а кілька хлопів задоволено посміхалися, позираючи скоса на своїх жінок, чи теж не зароблять по пиці але вже руков певно шо(16). Проте видимої агресії не виявила жодна. Бо то йно слова, і не грубі, а «цицька» таки зовсім мнєке(17) слово, бо ж кажуть: «Аби тобі жаба цицьки дала!»
Непороччиха зірвалася зі свого місця і з гонорово піднятою головою подалася до виходу, кинувши позад себе: «А ноги моєї більше не буде на таких безстидствах!»
Поет стояв розгублений і не знав, що має робити. Трохи оговтавшись,
подякував решті людей і на тому свій виступ закінчив такими словами:
- Шановне панство, я перепрошую, якщо когось образив, але й не думав того робити, та коли ті цицьки такі страшні, то повирізаю їх гет(18) з того вірша, а лишу тілько хлопа зі здивованою пикою…
Зала доброзичливо зашуміла, бо ж декляматор таки вибачився, хоч і не було за що, а чоловіки, ніби змовившись, і відчувши мовчазне схвалення своїх жінок, підбадьорили зніченого автора: «Та не вирізайте, пане, бо шо то за жінка без цицьок. Який хлоп захоче з таков жінков робити тоту еротику…»
…Пан Славцьо виходив з клюбу, натхненний почутим, і думав: «Яка то велика сила поезиї: ніц не видиш, тілько чуєш, а вже хочеш скорше додому, до своєї Гані. І навіть їсти ся не хоче…»
…А в той час, як пан Славцьо подумки вже відчував тепло рідної Ганиної пазухи, у хаті Пріськи-Євки Непороччихи творилося щось неймовірне. Кіт Мацко, що ніжився на знадвірнім підвіконню залишками ще скупого березневого проміння призахідного сонця, відчув, як шибки нагло почали дрижати, і то щораз сильніше, а з хати доносилося чимраз моцніше(19) рипання канапи впереміж зі знеможеними зойками господині: «О, мій солоденький… о, мій котусику… ше хочу троха тої еротики… ше троха…»
Кіт Мацко не втямив, шо сі діє, не допетрав значення млосних господининих слів, але відчув якийсь незрозумілий приплив котячої енергії, солодко потягнувся, зіскочив з підвіконня на ще вологу від недавнього снігу травичку, що вже почала оживати, випускаючи першу рунь, та прожогом кинувся шукати свою коліжанку(20) - сусідську кицьку Мацьопу…
Природи не обдуриш…
Весна!..
07.03.2013
*- З використанням лексем місцевої говірки
1 вогир – огир (кінь);
2 йно (іно) – лише;
3 нинька – нині;
4 ґранатОвий -темно-синього кольору;
5 маринарка зі споднями – піджак зі штанами;
6 скарпетки – шкарпетки;
7 обцас – каблук;
8 вустілка – устілка;
9 наглий - терміновий;
10 ніц – зовсім;
11 вироблєют – витворяють;
12 тутка - тут;
13 памнітаєш – пам’ятаєш;
14 п’єтка - п’ятигривнева купюра;
15 на публИку - безсоромно;
16 певно шо – напевно;
17 мнєкий - м’який;
18 гет – геть;
19 моцний – сильний;
20 коліжанка – колежанка.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
