Присвячую, усім без винятку, авторам ПМ - з любов"ю.

Зачохлені душі та вікна забиті
під силу лише одімкнути Поетам,-
сягти червом нерва у вирву і притінь,
собою крізьгратно - у несамовитті,
(що дебрі та твані, ошпилене віття?)-
здирати на правду накладене вето.
Чому? - а тому що: Поети!

Світлани та Інни і Чайки Озерні,
утвердивши духа, вдихають осоння,
метнувши стилетами слова у черні,
серця ополіскують вірою - певні:
Вони переможуть. У Галь - у долонях
пшеничні зірки на борозна душевні, -
як сльози- то щирі та кревні!

Юрки, Мирослави - палають віршами,
вчиняються їм Уселенної брами,
кохають доскону! Михалі серцями
виглиблюють овиди! Влодки на шрамах
отрути розлиті знетруюють- саме,
тому що іх душі не містяться в рами,-
бо світлі думками й ділами!

Зіниці пульсаром цей світ відчувають
Богдани і моря сини- Домініки -
боліють ерзацами темного віку
і чорними дірами рідного краю-
тому й недарма препекельно палає
ізAдівські,- Костикa,- виглиби криком...
болить - і тоді не до сміху!


На сотні галактик себе розсипають
у творчості Тані, Софії і Яни.
Най сонце надтрісне, а їм сили стане
любові рядками осяяти плаї,
зазірчити весни і осені чеєм
розлити в поліття -( живуть, як співають)-
Поезії діти і творчости Дани.


Івани усмішкою- та у кромішність.
урізавши чорні матерії схлипу,
вихоплюють ярні проміння і вічні.
Пливуть Анантолії в лодії липня
і рвуть Василі огнеряддями хиби
усталених догм і освячують Триби
ізнебні комони - завітні.

Злетімо, Поети, до нив оболоку,
порвемося крИльми в шаленій осанні-
зідрапані душі життями нівроку,
(а що нам зневіри туманні потоки?)-
цей світ поділився квадратами кроків-
поети - згорають у Небі високо:
чи вперше?!- і ще невостаннє!

Зачохлені - закриті у чохлі,
кромішний - непроглядний
комони - бойові коні,
Триби - місце безневинно розстріляних жертв політ. репресій 1937- 1938 рр.