Дуже войовничо і динамічно! Думаю, що після слова Я (Я причина війни), краще булоб поставити тире (для виразності):))

а якщо останній рядок чуть модифікувати:
"Я могла все змінити. Могла все зробити не так."?

Ось я дійшов вірша, про який уже писав як відповідь на Ваш коментар. Повторюся тут, якщо не заперечуєте. Сподіваюсь.

У Вас теж достатньо дієслівних рим. А Ви кажете, що не любите їх. Поясніть чому? Що Вам зробила дія? Сподіваюся нічого. А от напрямок рими надчасто міняти і справді погано, ну, трохи погано. З дієслів на іменники, з множини до однини. "в п'ять тисяч чотири " звучить штучно. Рима "знайти - ти" - теж. "Літак - не так" - те саме. "Змінить... зробити" - знову зле.

І будь ласка, я тільки коментую, не оцінюю. Але прошу на те Вашої згоди. Спасибі

Олесю, цікаві у Вас твердження. Оце читаю Вас і усміхаюсь (щиро). Цікаві у Вас погляди. І зовсім не погоджуюсь із Вашим "трохи погано". Головне - співзвучність, а не одноманітність.

Спасибі за усмішку, Мирославо. Я з Вами теж мушу непогодитися. Принаймні, щодо співзвучності. Лірично - це не схожі звуки. Принаймні не для мене. І дуже зле, коли люди сприймають риму виключно схожістю звуків і йдуть на все, аби цього досягти. І щодо одноманітності знову не згоден. Поезія це межа. Треба уміти знаходити сідлову точку між "рима як-небудь, аби звучало" і "складна надумана рима". Це зветься лірикою.

А Ви наведіть геніальний приклад, що підтверджує Ваші слова.

Ми здається висловлювали власні думки. Штурхніть мене якщо я помилився.

товариші,
хай буде
мене в душі
стисло груди
тишині дзвінкій
веселі кроки
душі моїй
каблуках високих.

Цими словами закінчуються рядки Павличкового "и будем просто як товариші". Усі слова є необхідними, і не надуманими. Необхідність це одна з меж поезії. А у багатьох авторів слова для римування є словами виключно для римування. Ось про що я хотів сказати.

При геніальній думці не потрібні геніальні рими.

Згоден, цього разу. Ми дуже близько до істини. Але рими не мають бути штучними, аби не псувати подання думки. Крім того, геніальну думку треба вміти подати - це мистецтво. Інакше, можна писати скажімо новели, ессе, тощо. Рими мають бути в міру прості, невимушені, природні. Ось.

І ще, Мирославо. "При геніальній думці не потрібні геніальні рими." - це лиш фраза, одинока, непояснена фраза, кинута у поле. І вона загине, навіть якщо вона говорить істину. Ви молоді, правда ж. Усміхаюся і знімаю капелюха. Я ще той парубій.

Погоджуюсь, та не завжди. Інколи я вітаю народження нових, оригінальних, своїх рим, якщо вони підтримують ідею віршів.

Не говоріть, що вона (фраза) ні про що не говорить. Даруйте за каламбур. ;)
Візьміть твори наших геніальних поетів (Франка, Шевченка, Лесю Українку) і подивіться на їхні рими - прості, а скільки змісту!
А от Стуса люблю за його новизну і оригінальність, простоту у складному і неосяжному.

Вибачаюсь, що вставляю своїх 5 центів до Вашої полеміки... :-)
Майстерність - це похідна таланту. Сила слова - глибина душі.
Майстерно-витончений Талант через вміння силою слова зачерпати істину із замого донця душі - геніальність. :-)
Як на мене - поезія це "душа" + "майстерність", все решта - це не поезія.
Справжня Поезія повинна бути "красивою" у всьому - і в силі слова, і в ритміці, і в римі... :-)

"народження нових, оригінальних, своїх рим, якщо вони підтримують ідею віршів. " - це влучно. Особливо "підтримують ідею віршів"! Слова, що римуються, є такими ж словами, як і усі інші у вірші. Вони не повинні жити виключно задля рими.

Далі. "Прості, а скільки змісту" - знову влучно. Бо знову є слово "зміст" - римуюче слово є носієм змісту точно так само як і усі інші. Пробачте, що повторююсь.

Юріє, Ви праві, що в поезії потрібні сила, ритміка, рима. Але це необхідні умови, але не достатні.

Нічого собі! Яка літературна дискусія розпочалася, поки мене тут не було!:) Треба й собі долучитися:)
Олесю, як я вже зазначила на Вашій сторінці, я не люблю рими за принципом "дієслово - дієслово". На мою думку, це занадто просто і тому нецікаво. А от знайти незвичну, оригінальну риму, якої ні в кого ще не було, - це для мене доволі значне досягнення. Чесно кажучи, не розумію, чому для Вас міняти напрямок рими - це погано. Дійшла висновку, що в нас із Вами різні погляди на поезію. Принаймні, на форму твору:)
Щодо рим "літак - не так" і "знайти - ти", я й сама усвідомлюю, що вони не досконалі. Але на момент написання вірша нічого кращого не знайшла. А от чим Вам "змінить... зробить" не до вподоби, так і не зрозуміла:) Просвітіть, будь ласка:)
Щодо п'яти тисяч чотирьох каратів... А у скільки пропонуєте оцінити моє серце Ви, Олесю?:)

Ольго, дискусія, це дуже файно. До речі, мушу Вам сказати, що я не завжди насправді думаю так, як говорю. Маю на те причини. Але, не вважаю "дієслово-дієслово" поганою римою, якщо ці слова мають якийсь зміст, якщо вони не просто додані задля рими. Це власне основна вимога до рими, від мене.

Щодо змінить і зробити - це останній рядок -
"Я могла все змінить. Я могла все зробити не так". Мені не подобається перехід від закінчення "ть" до "ти". Ось.

Щодо цифр. У ліриці, треба бути дуже обережними з числами. Я б Ваше серце цінив набагато більше, чесно. І якщо я нормально сприйму "п'яти тисяч" чи "сотні тисяч" - але "чотирьох" - ні, бо слово "чотирьох" зайве, непояснене, не викликане необхідністю. Що є звісно ж виключно задля розміру. Як і закінчення "ть", це ж Вам не надто властиво?

Помиляєтесь. Слово "чотири" тут необхідне навіть з погляду граматики, бо без нього слово "карати" матиме іншу форму, а тоді вже порушиться рима.

Ото ж бо й воно, Ви самі довели те, чого я не зміг. "Чотири" - має виключно розмірну, ритмічну, римічну необхідність. А не змістовну. Це не поезія, а пошук рими. Розумієте?

Рими і ритми не завжди приходять самі. Іноді їх треба шукати самотужки, і цей пошук - частина поезії.

"Пошук" є однією із істин поезії. Але такі речі як пошук рими у поезії треба приховувати, інакше це штучно і вірш здається штучним. Бо окремі слова не мають змістовного наповнення, бо вірш заради граматики і рими а не заради думки, почуття і слова. Нехай мене хтось штурхне, якщо я не правий. Запитайте у Редакції Майстерень.

Тим не менше, вважаю, що це частина розвитку молодого поета... колись, він набереться слів і уміння творити не думаючи про такі віршові межі і примітиви як рима чи розмір, бо вони будуть автоматичними. Успіхів, а я повчуся у Вас.