Шановні колеги, знайомимося із творчістю Павла Чучки, з такими ось русинськими віршами.
Є в пана Чучки багато цікавого.

Приємно зустріти на ПМ таку особистість, як Павло Чучка. У Закарпатті його творчість широко відома. Його вірші цікаві, дотепні. Їх читають напам"ять. Для багатьох українців русинська мова-говірка-діалект (з цим ніяк не визначаться) - буде відкриттям. Вона належить до східної групи слов'янської гілки індоєвропейської родини мов, поряд з українською, російською та білоруською. Серед цих мов найбільше спільних рис з українською. Вважається, що за основу літературної русинської було взято лемківський діалект української мови. Українські мовознавці вважають її діалектом української мови, тобто це карпатська група південно-західного наріччя, до якого входять:

* бойківський говір (північнокарпатський, або північнопідкарпатський);
* закарпатський говір (середньозакарпатський, підкарпатський, південнокарпатський);
* лемківський говір (західнокарпатський).

До письмового вжитку ця мова пробиває собі дорогу з кінця 19 ст. Довгий час вона не мала свого літературного варіанту. 1923 року була видана граматика, де були визначені норми югославського варіанту русинської мови.

Єдиної кодифікованої русинської мови у наш час не існує. Існують кодифіковані локальні версії, які доволі сильно відрізняються одна від одної, що власне й ускладнює кодифікацію єдиної мови. Діалекти русинської мови підрозділяються на карпатські й паннонські (або бачванські). У той час як карпатські діалекти близькі до української, паннонські ближчі до словацької мови. Деякі мовознавці виділяють бачвансько-русинську мову в окрему мікромову і відносять її до західнослов'янських мов.

Першою країною, що визнала русинську мову офіційно, була колишня Югославія В 1995. Словаччина також визнала русинську мовою національних меншостей, але офіційною мовою в Словаччині вона не є. Деякі документи (наприклад, пам'ятки виборцям) у Словаччині містять фрагменти русинською мовою поряд з літературними українською, угорською, ромською, німецькою й англійською.
Як би там не було вона існує і переважна більшість корінних жителів говорили, говорять і будуть говорити по-русинськи.
Моє шанування редакції!

"По-русинськи" – це не зовсім коректно. Не варто, мабуть, узагальнювати. Бо мій верховинський діалект, наприклад, відрізняється від долішнього, зокрема і Чучкового. Я би нагадала, що кожне сільце має своє слівце. Та й діалекти є не лише на Закарпатті, панове. У поліських селах ніхто не бував? Мені у Причорнобиллі (Липники) було цікаво слухати бабусь (молодь там русифікована здебільшого).