Шарль Бодлер, ЛЕБІДЬ - 1857
переклад Михайла МОСКАЛЕНКА



Вікторові Гюго

І
Я нині думаю про тебе, Андромахо!
Новітній Сімоент, цей повен сліз ручай,
Свічадо плинне, де не стала й досі прахом
Гірка твоя судьба,
вдовиний гордий пай,—

Раптово спомини в мені збудив дитинні,
Як площі Карузель доходив я кінця.
Вже давнього нема Парижа (місто нині
Прудкіше міниться, аніж людські серця);

Ще й досі згадую: бараки, пустирища
Із купами жорстви й поламаних барил,
І груддя цегляне, й трава дедалі вища,
В калюжах — пліснява і цвіль камінних брил;

Колись там був міський звіринець. Пам'ятаю,
У час, коли пітьму світання геть жене,
Коли пробуджений уранці Труд здіймає
Похмурий ураган у небо мовчазне,

Я бачив лебедя, який утік із кліті
І сіпав лапами нестямно, й ледве тяг
Крило по каменю та по бруківці збитій.
Над висохлим струмком
розкривши дзьоба, птах

Всю білину пір'їн занурював жаждиво
У порох, мріючи про чисту гладь ставів:
«Коли ж ти вдариш, грім? Коли проллєшся, зливо?»
Здавалося, герой Овідіїв ожив, —
Так поривався він туди, де в сяйві деннім
Блакиті вбивчої прозориться краса,
Здіймаючи увись вуста свої стражденні,
Немов творцеві слав докір у небеса!

II
Не той тепер Париж! Та я в печалі й горі
Незмінний, адже все: риштовання осель,
Нових палаців блиск, як низка алегорій,
А спомини мої важезніші від скель.

Я знову думаю край луврського порога
Про втечу лебедя й отой безумний дрож
Вигнанця-страдника, величного й смішного
В огні гризьких жадань! Про твій уділ також,—

Твій, Андромахо, бран і скніння невеселе
У Пірровім ярмі, царице осяйна;
Біля порожньої стоїш могили, леле!
Ти, вдово Гектора, Геленова жона!

В думках я бачу знов сухотну негритянку,
Що по грязюці йде, чекаючи, коли
їй пальми Африки проблиснуть наостанку
Крізь непрозорий мур паризької імли.

Я думаю про тих, що втратили в житті цім
Усе — і назавжди! Кого зневажив світ,
Про тих, що ссали Біль, як молоко вовчиці!
Про змучених сиріт, що в'януть, наче квіт!

Блукаю духом я по місцині суворій,
Де сурми Споминів скликають рій тривог!

Я думаю про тих, що потерпіли в морі;
Про всіх подоланих!.. Про інших багатьох!

Цікаааааааааааво))))

Ви ще забули додати, що важкий метал - одна з небагатьох чистих радісних речей в цім втомленім світі, пане Христенко..

peace Вам..

Ой Сонце Місяць:)
З такими уважними колегами, як ви - можна дозволити собі трохи розслабитись.
Ви завжди допоможете))))
Дякую:)

скільки років вам було, коли це писали?)) хоч факти біографії музиканта вражають, але форма подачі...таке пишуть дівчата-меломанки в школі у свої анкети-альбоми
не ображайтесь

А Він – замріяний хлопчина, –
...
Носив давно, немов дитину,

він же хлопчина?! як же міг *носити дитину* хай і в метафорі?

Така робота - одне задоволення:)
Самореалізація!