Пане Володимире, а є ж у Вас якийсь таємний прихильник (прихильниця), який (яка) постінйо намагається вгодити. Цікаво - хто ж це? А втім - справа не в цьому.
Коротко про вірш: як на мене - є певна аритмія образів, яка впливає і на сам ритм, бо примушує мене відступити на крок, щоб продовжити читання. Я не про ті кілька свідомих збоїв, а про загальне враження від асоціативно-метафоричного ряду. Якраз саме це заважає вибудуватись віртуальному тілу вірша в моїй свідомості в струнку прозору постать, яка виходить з осені на мене, проходить наскрізь і зникає в бурштинному жовтнево-листопадовому безмежжі. А я стою - без дихання... Незважаючи на досить широке, панорамне зображення загальної картини і випуклість окремих чуттєвих образів, образи ці лишаються для мене все таки окремими естетичними одиницями, а не сублімуються в одне ціле - як між собою, так і в моїй свідомості - з моїм світо-слово-серцесприйняттям.
Саме тому я і поставив оту оцінку, яку поставив.
Що зачепило - філософічна прозорість окремих уламків і відносно спокійна сповідальна відчуженість ліричного героя, який веде мову з певної відстані.

Тепер: у мене до Вас пропозиція.
Пишу тут, бо тут швидше за все прочитаєте.
Оскільки спілкуються і коментують одні і ті ж, щоб долучити до загального літературного життя сайту весь загал, пропоную ввести квоту: три коментарі на місяць (наприклад), а то й п"ять, для кожного. Написав три штуки - свабоден, не написав - загроза виключення (можна й не виключати, але погрозити треба). Це додасть руху, а то всі відмовчуються як партизани. Взагалі-то, бути членом сайту і тільки тупо кліпати очима і відмовчуватись - це певна неповага до присутніх. От як. Чого тоді прийшли - тільки щоб втулити свої безсмертні твори?
Гадаю пропозиція слушна. Що думаєте?

З повагою - Т.

"Винороб" Ляшкевич Володимир. Коментар на коментар Сергія Татчина.

Зі всією повагою до вас, як до хорошої людини і дуже непоганого по суті поета (невеликі формальні огріхи техніки невдовзі зникнуть), маю зауважити, що вірш цей таки є цілісним. Просто за один раз не тільки вам його не впіймати, а й іншим. "Проблема" в нашаруванні підрядних речень у передостанній і перед нею строфі.

"Але в зимових днях
бурхливі
метаморфози тіла, дум, манер
я дочитаю на твоїх устах,

крізь страх новонародження безумства,
і шалу у крові химер -
ти інша відтепер -
без ремства,
без стиду - фантазерка перелюбства
безстрашно відкоркованих озер,

відбитків неба царства божевільних,
в танку розбещених вгорі
обіймів-хвиль, у грі
свавільних
жадань, в які, збуваючись, струмують
солодкі грона здобуття мої."

Між нами кажучи, цілком логічно зв'язаний містерійний образ такого розміру не кожен проковтне взагалі. Такі образи не властиві українській поезії до урбаністичної епохи, і властиві серйозній постмодерністичній поезії сучасності, тут, звичайно, без усякої філологічної "придурашеності".


З повагою, Жорж

Щодо ваших, Сергію, пропозицій, то вони виглядають справедливими, але першочерговою задачею в нас зараз є модернізація сайту, яка трішки затягнулася не по нашій вині. А після неї, коли все докорінно покращиться, і прозорість роботи сайту підвищиться на порядок, ми зможемо повернутися до цього.

Творчих досягнень!

Шановний Дикий Жорже.
Як ви вже, мабуть, помітили - я люблю великі розміри. Так що проковтнути його не так вже й важко, тим більше що вищеозначений твір не дуже вже й великий. І для мене проблема не в передостанніх двох строфах. Але це суто моє.

Різниця в нашому оцінюванні та, що я казав про своє - і тільки про своє - враження, а ви намагались про більш загальне сприйняття. А загальне сприйняття спргнозувати дуже важко.

Є гарний вихід. Я спробую через деякий час повернутись до цього твору. Можливо вірш за цей час зробить в мені якусь роботу.

Дякую за добрі слова в мою адресу а також за те, що ви не втрачаєте надію на виправлення мною різних огріхів. Тільки відтепер буду постійно хвилюватись - а якщо підведу вас?

З повагою до всіх.

Всіма руками - за. Ідеального нічого немає.