ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Вірші
/
Просто лірика
Сутінкове
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сутінкове
І
Протяжний грім зі зміненою суттю.
Величний феєрверк з нагоди в'їзду
до міста імператора наклейок.
У небо сходять зорі і цвітуть -
помпезні і барвисті. З пересвисту
біжить відлуння київських байок,
як вчора казочок донецьких.
Постріл,
і ще раз постріл в небо, опадають
на подірявлені дахи відбитки
тріумфу, переможені зітхають.
В театрі, поруч, зображає смерть
актор-коханець, - повзає по сцені.
У "вбивці" жах в очах, бо миті тануть,
а він ніяк не витягне пістоля.
Лунають нові постріли нізвідки,
у залі сміх, коханець прагне кулі,
скінчить усе яка, повзе до вбивці.
- Стріляй! - скандує публіка.
Фонтани
у небі заворожено згасають.
Зі сцени в залу повертає тиша.
"Ревнивець" вишпортав уже пістоля
і з осміхом конячим: - Вмри нещасний!-
б’є раз і вдруге ним по голові,
нещасний замовкає...
Імператор
кидає фішки на червоне. Доля
іще всміхається йому - доладний
і день, і вечір вічності...
Мисливці
його вполюють тільки завтра. Завтра
у місто зійде новий імператор...
ІІ
Чудовий вечір. Відцвітають липи.
Після дощу на цій алеї пусто
і затишно, бомонд, що народився
у ще ес-ер-ес-ерівській капусті -
інтелігентній смузі поміж ріпи -
з нагоди опадів кудись подівся.
І тільки я, дитя сумного шлюбу
простої і блакитної крові,
тут розважаю долю гонорово
без тебе, що непевним "селяві"
не пояснити без "гіркої" глуму
понад собою, збоченим у слово.
Твоїм останнім стало гнівне "досить!".
Звичайно "досить" мало на увазі
не цю алею, сутінки, повітря,
а швидше все оте, що наповняє
ідіотизмом обсяг, і, наразі,
від опадів десь зникло. Певно, мрія,
до зникнення цього причетна, має
і владу видозмінювати досвід -
відтак облагороджувати простір
присутністю своєю, що не привід
поверненню твоєму, та хто знає
насправді мрії силу, вимір, розмір?
Глибоке завечір'я. Стрій будинків,
вчепившись жовтими очима мряки,
грузьким ковчегом лине в обрій ночі,
запевне в тропіки. Жарке повітря
вертається назад, немов ніякий
вже не остудить дощ палкої плоті,
що, літнього сягнувши повноліття,
жадає не зимових дій і вчинків.
Я думаю, знайти за тебе ближчу
не вдасться тут, в западині між храмів,
в еклектиці укритих тинком зламів, -
хоч називатиму тобою іншу
до осені, коли опале листя
ховати перестане вертикалі.
ІІІ
Нічних рапсодій панночок тендітних
вервечка молитовна пасмо вулиць
повила-оповила, захопила,
обіймів течія з химер цеглових
виточує зображення подробиць
всілякого використання тіла.
- Єднання, сестри і брати, для діла! -
повчає скаменілий богомолець
самотнього отця, що стис руками
розчахнуту принадами уяву
і з відчаєм глядить на кпини чинних,
чомусь невидимих земним, святих.
Муж скаменілий ловить пальцем мряку
і вчить отця до проявів рослинних,
та мох і патина не гріють се́рця -
живий святенник мертвому не рівня.
2003
Протяжний грім зі зміненою суттю.
Величний феєрверк з нагоди в'їзду
до міста імператора наклейок.
У небо сходять зорі і цвітуть -
помпезні і барвисті. З пересвисту
біжить відлуння київських байок,
як вчора казочок донецьких.
Постріл,
і ще раз постріл в небо, опадають
на подірявлені дахи відбитки
тріумфу, переможені зітхають.
В театрі, поруч, зображає смерть
актор-коханець, - повзає по сцені.
У "вбивці" жах в очах, бо миті тануть,
а він ніяк не витягне пістоля.
Лунають нові постріли нізвідки,
у залі сміх, коханець прагне кулі,
скінчить усе яка, повзе до вбивці.
- Стріляй! - скандує публіка.
Фонтани
у небі заворожено згасають.
Зі сцени в залу повертає тиша.
"Ревнивець" вишпортав уже пістоля
і з осміхом конячим: - Вмри нещасний!-
б’є раз і вдруге ним по голові,
нещасний замовкає...
Імператор
кидає фішки на червоне. Доля
іще всміхається йому - доладний
і день, і вечір вічності...
Мисливці
його вполюють тільки завтра. Завтра
у місто зійде новий імператор...
ІІ
Чудовий вечір. Відцвітають липи.
Після дощу на цій алеї пусто
і затишно, бомонд, що народився
у ще ес-ер-ес-ерівській капусті -
інтелігентній смузі поміж ріпи -
з нагоди опадів кудись подівся.
І тільки я, дитя сумного шлюбу
простої і блакитної крові,
тут розважаю долю гонорово
без тебе, що непевним "селяві"
не пояснити без "гіркої" глуму
понад собою, збоченим у слово.
Твоїм останнім стало гнівне "досить!".
Звичайно "досить" мало на увазі
не цю алею, сутінки, повітря,
а швидше все оте, що наповняє
ідіотизмом обсяг, і, наразі,
від опадів десь зникло. Певно, мрія,
до зникнення цього причетна, має
і владу видозмінювати досвід -
відтак облагороджувати простір
присутністю своєю, що не привід
поверненню твоєму, та хто знає
насправді мрії силу, вимір, розмір?
Глибоке завечір'я. Стрій будинків,
вчепившись жовтими очима мряки,
грузьким ковчегом лине в обрій ночі,
запевне в тропіки. Жарке повітря
вертається назад, немов ніякий
вже не остудить дощ палкої плоті,
що, літнього сягнувши повноліття,
жадає не зимових дій і вчинків.
Я думаю, знайти за тебе ближчу
не вдасться тут, в западині між храмів,
в еклектиці укритих тинком зламів, -
хоч називатиму тобою іншу
до осені, коли опале листя
ховати перестане вертикалі.
ІІІ
Нічних рапсодій панночок тендітних
вервечка молитовна пасмо вулиць
повила-оповила, захопила,
обіймів течія з химер цеглових
виточує зображення подробиць
всілякого використання тіла.
- Єднання, сестри і брати, для діла! -
повчає скаменілий богомолець
самотнього отця, що стис руками
розчахнуту принадами уяву
і з відчаєм глядить на кпини чинних,
чомусь невидимих земним, святих.
Муж скаменілий ловить пальцем мряку
і вчить отця до проявів рослинних,
та мох і патина не гріють се́рця -
живий святенник мертвому не рівня.
2003
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Найвища оцінка | Ірина Новіцька | 6 | Любитель поезії / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | Жорж Дикий | 5.5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію