лірично, щемко читається. перше враження: саме такою авторку я давно не чула... а сказати якою ж саме - зась :( усі емоції-образи ніби на дні осіннього ставка: і кричать до тебе твоїм же голосом, і зрозумілі геть усі, і живі, проглядають, поблискують крізь крижану воду, а руку запустиш (вловити!) - не витримаєш, забереш одразу,
і стоїш, дмухаєш на пальці.
холодно...

"В дивнім польоті яблука падають серцем розбитим"...
найбільше вразили ці слова.
Вірш дуже цілісний і багатошаровий,
а чому змій паперовий у грудях? біль, який хтось смикає за ниточку, уражує? біль, який мусить бути озвученим? прагнення польоту виливається у поезію?
а, мабуть, усе не так:))

Ніко, саме такою авторку я теж давно не чула. :)
Дякую, що ти є!

Василинко, це щось на зразок "випустити пар". :) Але, звісно, усе так, як прочитав кожен для себе сам.
Спасибі!

Дуже гарна поезія.
Дякую.

У саду, де є суд і осад, змій паперовий - не спокусник, а вірш. І цей вірш, як на мене, - значно більше, ніж спокуса, ніж яблуко... Це справді - вишита доля.

Чудово, Магадаро, такий тугий жмут емоцій - видно, що ледве втримується в руці :)

Дорога Магадаро,
основа і справді чудова, у сенсі - задум, але мене тривожать і очевидні, досить серйозні проблеми.
Шановні колеги, які до мене вже висловилися, думаю теж вам про це написали.
Напишу і я, окремим мейлом.

:)
Рада тобі...
Та мине це міжсезоння... :)

Будь-ласка, СМ, тоді оголошу свої дуже скромні спроби розуміння - куди ж бо нам, чоловікам. :)

Як на мене, можна звернути увагу на те, що для вибраної вами глибоко ліричної композиції напевно найкраще було би подати перший рядок м'якше і, як всі інші перші рядки композиції, 15 складовим - бо так у вас ніби інша тривалість внутрішніх пауз, та й милозвучність не оптимальна?
"Ти мені – сад, ти мені – суд, ти мені – осад."
Напевно з огляду на милозвучність можна звернути увагу і на :
"схлипує стиха"
"(В д)ивні(м п)ольоті"
"серце(м р)озбитим"
"візьми мене міцно"
"тіло(м, м)узика"

Рядок "Тільки от чорним – більше ніколи, більше ніколи…" якось не типово для композиції завис без рими? Можливо з "долі"-"ніколи" було би трохи краще...
Та й римування "зрештою віршем"-"злизує тишу" теж ніби можна ближче до "віршу" - "тишу"?

І над закінченням - два останні рядки - можна було би ще над ними подумати, знову ж таки, суто як на мене, бо "злизує тишу" (будучи віршем) якось не зовсім ніби оптимально?

Та й "ліг на подушку, де ти дрімаєш" - можна сприйняти і ніби хтось дрімає не на ліжку-дивані,а повністю розмістившись на подушці, як кіт-муркіт, а біля нього ось і паперовий змій віршем приліг.

Власне це я мав на увазі.

Та якщо ви вже говорите про мій текст, про який я (у приватному листі до вас) відразу зауважив, що це лише думки на тему, то можу привести і його тут, додумавши до більш-менш цілісного стану.

РМ,
це вже було зайвим. Мені доводиться двічі товкти воду в ступі - даруйте. :(
Якщо технічно ще можна дещо прийняти, то от до змісту не чіпляйтеся, бо він не Ваш. Але те, що Ви запропонували я не можу осягнути в тому діапазоні, в якому звучу я...
Про рими... Не вилизуйте... Це вже минуле. Співзвуччя наголошеного складу є... Напівнатяк на риму - от що приносить насолоду від звучання... для мене. От тому і такі вірші.
Вірш написаний на папері, який спочатку накипів у душі з образи, а потім вирвався на волю з полегшенням і прощенням. Вірш на папері, з якого складено паперового змія запросто лягає на подушку, де спить коханий... Бо коханий... Бо біль минув... І тепер хочеться його розбудити... після напруги неспілкування. Ой, що ж там далі буде... :))))
Отакої...

Ну, типу дрімає... Не в тому суть... :))) Бо, може, він тільки прикидається - хто його знає? - вимір домислів і фантазій. :)

цікаво... особливо чітко виписаний перший катрен. На нього й головна увага припадає. У другому чогось бракне, хоч і чорні нитки згадані і сум. Технічно чогось бракне. Третій катрен вималюваний рівніше. Такий задум авторки? Яблука летіли долі.... яблука летіли Долі...
;)