О, і мені дісталося зневажливої зверхності - "спочатку", "якщо зможете") А дійсно шановний Йосип Георгійович не один рік підтримував у відомій студії атмосферу і вільного висловлювання думок в тому числі, навіть запитувати не потрібно.

Та бий мене грім - маю одну хорошу рису - ображатись не вмію (хіба спалахну часом))

Так, краще не вживати слово "графоман", бо кожен має право шукати-знаходити-розвивати свою творчість, у тому числі і літературно.
Потім, з погляду Істинного Творця ким є ми?
Отже терпіння, і механізми пошуку-акцентування кращого, зрештою, шлях до кращого, який повинен бути відкритий всім...

Ви знову Володю, бездоказово, намагаєтесь мене в чомусь звинуватити. Я нікому не вказую. Я зосереджую увагу автора на "вузьких" (безумовно, з моєї недосконалої точки зору, на яку, з Ваших слів, не варто звертати увагу) місцях із щирим бажанням покращати твір. Коли я знаю, як зробити краще - я кажу.Коли не знаю - не кажу. І в цьому теж немає нічого поганого, бо якщо автор захоче, він сам спитає, а якщо він сам здатен виправити щось - навіщо йому нав"язувате своє?

на мою скромну думку, було б навіть дуже корисно зберегти десь у окремій гілці цю нашу дискусію. аби надалі не було потреби повторюватись у окремих питаннях, зате завжди була змога повернутись до улюбленої теми :)
що стосується користі критики, то зі свого власного досвіду не можу не завважити, що вона просто надзвичайно корисна! різка чи толерантна форма її подачі - суть лишається суттю: є недоліки і над ними треба працювати. автор, який прагне до вдосконалення, це завжди зрозуміє. інша справа, що навіть перспективні і талановиті автори не одразу приходять до цього розуміння, часто починаючи із заперечення (ввічливого чи гострого), потім йде фаза розмірковування, далі – прийняття зауваг, переосмислення своєї творчості, яке інколи супроводжується значними павзами у творчому процесі, і лише тоді, як там кажуть… автор нарешті віднаходить власну автентику! парадокс полягає у тому, що критику цінують здебільшого геть не ті, чиї тексти потребують її найперше.
з іншого боку, не лише автор-автор і автор-читач, але й автор-критик є митцем своєї справи. бо правильно від рецензувати (відкоментувати, скласти критику) – неабияка складність. погляньте лише – скільки в одній цій гілці дискусії назбиралось вимог до критики: і щоб толєрантно, і з гумором, і "па дєлу", і щоб варіанти вирішення проблем тексту подати, і щоб ті проблеми загалом не зачепити, і щоб похвалити, і щоб на особистості не переходити… а ще ж треба оту всю свою многабукаф звести до якоїсь логіки, не кажучи вже про – знайти на малознайому тобі людину, якій ти нічого не винен, час. от і маєш надзавдання. місія, так би мовити, нєвипалніма :)
іншими словами, частина перерахованих вимог взагалі ніякого відношення до критики не має. бо враження – є враження, а критика – є критика :) я, як не філолог, можу сформулювати її означення приблизно так: критика передбачає висвітлення технічно і змістовно слабких місць тексту. не автора. а засоби для цього критикуючий обирає виключно індивідуальні. хоче – каже різко, може – знаходить потрібні слова.
і останнє. раз я вже розвела тут таку демагогію, пропоную суто технічний варіант вирішення питання критикувати чи не критикувати шановних авторів ПМу.
він полягає у тому аби кожен автор, який переймається цією проблемою, міг завчасно позначити на своїй авторській, що відмовляється від критики. так ми одразу і знатимемо – автор хоче собі виключно вкрай позитивного спілкування за неспішним обговоренням позитивних моментів його творчості.
і жодної критики! :)

з любов*ю,
НН