ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2024.11.22 05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?

Віктор Кучерук
2024.11.22 04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.

Артур Сіренко
2024.11.21 23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце») Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо

Ярослав Чорногуз
2024.11.21 22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.

Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало

Артур Курдіновський
2024.11.21 18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.

Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,

Іван Потьомкін
2024.11.21 17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Кай Хробаковськи
2024.11.19

Ля Дмитро Дмитро
2024.11.16

Владислав Аверьян
2024.11.11

Соловейко Чубук
2024.11.02

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Леонід Соловей (1970) / Вірші

 * * *




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2009-12-23 10:33:54
Переглядів сторінки твору 3308
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.559 / 5.35)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.279 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.750
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2010.09.06 12:46
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віталій Ткачук (Л.П./Л.П.) [ 2009-12-23 11:46:03 ]
Так неприховано-інтимно, сподобалось) Доставте решту розділових знаків.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Дмитро Штофель (Л.П./Л.П.) [ 2009-12-23 14:09:04 ]
перш за все хочеться сказати, що вірш незвульгаризований, гарний, з тонкою претензією на грубість, яка однак, не викликає відрази, а навпаки, приваблює.
але вкладати слова в слух - звучить кострубато.
хотілося б більш вишуканих рим.
ну і, на мою суб'єктивну думку, позбавляти невинності сосок - це збочення ;)(
а в цілому вірш сприймається позитивно, еротична картинка гарна і чітка. чоловіче начало у всій красі)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Івченко (М.К./М.К.) [ 2009-12-23 14:44:19 ]
Попахує мазахізмом "шматую оголону" Бєдная дєвочка.:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леонід Соловей (Л.П./Л.П.) [ 2009-12-23 15:24:09 ]
Можливо Ви і праві, тільки чомусь здається, що "мазахізм" трішки інакше пишеться. І як на мене краще "шматувати оголених", ніж читати неграмотних...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Івченко (М.К./М.К.) [ 2009-12-23 16:53:04 ]
Удачі у шматуванні.;)))Але ж у вас і не мозо...(

Леопольд фон Захер-Мазох родился 27 января 1836 года в г. Лемберг (тогдашнее название Львова) в семье начальника полиции Королевства Галичины и Володимирии Леопольда Захера. Предками его отца были испанцы, что в XVI веке поселились в Праге, и богемские немцы.

Его мать, Шарлотта, была дочерью профессора и тогдашнего ректора Львовского университета Франца фон Мазоха. Некоторые исследователи говорят о её русинском (украинском) происхождении.

На месте дома, где родился будущий писатель, теперь стоит известный во Львове «Гранд-Отель».

Леопольд, старший сын в семье, родился на 9-ом году брака родителей и сначала был такой хилый, что надежды на его выздоровление почти не было. Его здоровье начало улучшаться после того, как его отдали на выкармливание к украинской крестьянке в подльвовский городок Винники. С её молоком он впитал и любовь к земле своего рождения, которая не покидала его до конца жизни. Впоследствии, уже будучи писателем, Захер-Мазох много из услышанного из уст кормилицы вплетал в канву своих немецкоязычных новелл.

Когда Леопольду было 12 лет, семья переехала в Прагу, где мальчик выучил немецкий язык, на котором потом и писал свои произведения.

В родительском доме Леопольд воспитывался в атмосфере Просветительского либерализма, характерной для времени правления цесаря Франца-Иосифа. Уже в детстве в нём начали проявляться склонности, которые потом и сделали его знаменитым. Захер-Мазоха привлекали ситуации жестокости; ему нравилось смотреть на картины с изображением казней, а любимым чтением были жития мучеников. Важной личностью его детства стала родственница со стороны отца, графиня Ксенобия, которая была чрезвычайно красивой и в то же время жестокой женщиной. Однажды, играя в тайник со своими сестрами, он спрятался в спальне графини и стал свидетелем того, как сначала графиня привела туда любовника, а через несколько минут в спальню ворвался её муж с двумя друзьями. Графиня побила и выгнала трех непрошеных гостей, любовник убежал, а Леопольд неосмотрительно выдал свое присутствие, после чего графиня побила и его. Однако от её ударов мальчик чувствовал непонятное удовольствие. Мужчина вскоре вернулся, а Леопольд, спрятавшись за дверью, слышал удары кнута и стоны графа. Обиды, кнут и меха, которые любила носить графиня, стали постоянными мотивами в творчестве Захер-Мазоха, а женщин он с того времени воспринимал как существ, которых следует одновременно и любить, и ненавидеть.

Захер-Мазох был успешным учеником и студентом. В университетах Праги и Граца, куда он переезжает в 1854 году, Леопольд изучает юриспруденцию, математику и историю, и в возрасте 19 лет становится доктором права. Став приват-доцентом в Грацком университете, он в 1858 году анонимно опубликовывает роман "Одна галицийская история. Год 1846″. С того времени Захер-Мазох ежегодно создавал по книге, а то и больше, экспериментируя с самыми разнообразными литературными жанрами. Он писал исторические исследования (напр., «Восстание в Генте во времена правления Карла V»), пьесы, фельетоны, литературно-критические произведения. Был основателем и редактором нескольких журналов, которые, однако, выходили недолго.

Как утверждают литературные энциклопедии Германии и Австрии, в 1860 году Леопольда фон Захер-Мазоха пригласили читать лекции по истории во Львовском университете. Однозначного мнения, принял ли он это приглашение, среди научных работников нет, но на такую возможность указывают имеющиеся в его творчестве впечатления от Галичины именно взрослого мужчины, а не мальчика.

Определенное время Захер-Мазох совмещал академическую карьеру с литературным творчеством, потому что литературная и издательская деятельность не приносила ему достаточной прибыли. Но после успеха у читателей романа «Дон Жуан из Коломыи» (1872) (написанного французским языком и опубликованного в одном из парижских журналов) решил полностью посвятить себя литературе.

В это время Леопольд фон Захер-Мазох вступил в брак со своей пылкой поклонницей Авророй Фон Рюмслин. Высокомерная, эгоистичная, жадная к деньгам, одежде и визитам в высший свет, Аврора также начала писать, взяв себе псевдоним «Ванда фон Дунаева» (имя героини «Венеры в мехах»). Впоследствии они уже вместе подписывались под низкопробными новеллами фамилией Захер-Мазох (без указания имени). Непомерные требования жены привели писателя к бедности и вынудили заняться обычным заработком. Он опустился до уровня порнографии и начал писать непритязательные новеллы, одевая своих героинь в колоритные гуцульски кацабайки и платки и сдабривая рассказ кнутами и канчуками, за что получил характеристику «отец одной перверсии». Доведя Леопольда фон Захер-Мазоха до такого состояния, Аврора покинула его (впоследствии она написала популярные у читателей мемуары «Повесть моей жизни»). А сам писатель вступил в брак с гувернанткой своих детей, которая была младше его на 20 лет и с которой он, однако, тоже не испытал счастья.

в 1881 году Захер-Мазох поселился в Лейпциге и остальную жизнь провел в Германии.

Творчество Захер-Мазоха принадлежит к эпохе, когда на фоне расцвета промышленности, пышности жизни новой буржуазии и упадку села, интеллигенция жила в мире, где совмещалась идеализация сельской жизни с материалистическими и эпикурейскими тенденциями, а чувственность и любовь стали центром и целью человеческой жизни. Переживания личной жизни Захер-Мазоха, который получал патологическое сексуальное наслаждение от подчинения физическому и эмоциональному насилию со стороны женщин, нашли свое отображение в его произведениях. Почти автобиографичный характер носят романы «Разведенная Женщина» (1870) и «Венера в мехах» (1870) (в основу «Разведенной женщины» легло пережитое и выстрадано под время роману из Анной фон Коттвиц, а на «Венеру в мехах» писателя вдохновила интрига из Фанни фон Пистор).

Тема издевательства деспотической женщины над слабым мужчиной постоянно возникает также в исторических произведениях Захер-Мазоха и с течением времени становится настолько выразительной, что в 1886 году венский психолог Рихард фон Крафт-Ебинг называет сексуальную патологию, которая характеризуется получением удовольствия от боли и подчинения, мазохизмом.

Произведения Захер-Мазоха переводились на многие европейские языки и издавались массовыми тиражами. Особенно популярным он был во Франции. Его творчество высоко оценивали Эмиль Золя, Густав Флобер, Альфонс Доде, Александр Дюма-отец и Александр Дюма-сын. в 1886 году из рук президента Франции Захер-Мазох принял орден Почётного легиона.

Последние годы своей жизни Захер-Мазох провел в немецком поселке Линдгайм в Гессени, где и умер 9 марта 1895 года. Необычайность его судьбы не закончилась и на этом — как утверждают, урну с его прахом уничтожил пожар 1929 года.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Дмитро Штофель (Л.П./Л.П.) [ 2009-12-23 17:47:10 ]
і навіщо тут ця біоґрафія?
мазохізм теж комусь приносить задоволення, чи не так? ;)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Дмитро Штофель (Л.П./Л.П.) [ 2009-12-23 17:51:12 ]
і навіщо тут ця біоґрафія?
мазохізм теж комусь приносить задоволення, чи не так? ;)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леонід Соловей (Л.П./Л.П.) [ 2009-12-24 09:07:24 ]
Напевно таки правда, що кожен бачить те що хоче бачити. Як на мене ні про "мазохізм" ні про жодне інше збочення тут мова не йде, але кожному своє до водоби...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Дмитро Штофель (Л.П./Л.П.) [ 2009-12-24 09:32:40 ]
в тім то й річ, що не йде! але відчуття виникає...