Захаре, гарний, ніжний вірш, яке напрочуд вдало передає відчуття і почуття "другої молодості". Тільки ж звідки Вам таке знати?:) Але - як на мене, останні два рядки надто "революційні". У людей такого віку переважає мудрість та спокій, споглядання і ніжна сентиментальність. А, може, то мені лише здається? "До мене на каву ізрання зайшов дощ сумний. Я був йому радий. Ми з ним говорили про тебе" - гарно!

Дякую, Ганно і Ростику, за ваші слова. Насправді цей вірш є свого роду портретом однієї безмірно рідної мені і набагато старшої за мене людини, яка зараз переживає другу молодість. Звичайно, душа людська - сутінки, і тому будь-яка спроба створити такого роду портрет не може мати абсолютного успіху. Тому цілком допускаю, що десь у моєму вірші є неточності. Але дуже радий, що мені вдалося описати красиве, світле і, на мою думку, сміливе та революційне, почуття останнього кохання, передати частинку сяйва цієї людини усім вам. З повагою, Захар

З боями, особисто мені, що пережив не одну сімейну мінібитву, бої за краще, звісно, майбутнє - все наче зрозуміло :)

Вірш стильний, мені подобається.
Ось тільки, начебто, можна звернути більше уваги на рядки:
"Як раптом тебе десь зустріну в тунелях метро,
Тобі подарую з років-діамантів намисто."
Думки правильні, але трохи випадають із загального стилю. Як на мене, то ось ці місця, що ніби трохи випадають ("я їх забілив").

......... зустріну в тунелях метро,
.......... років-діамантів намисто.

я можу усе ........... дитина!

Тобто, над написаним раніше в цих рядках можна трохи подумати, трішечки ніби додумати думку до можливого наступного гармонійного стану.

Все інше дуже непогано.

Але це все не обов'язкове. Просто так, роздуми :)

Шановна Редакціє! Мені дуже приємно прочитати ваш загалом схвальний відгук, це для мене значна підтримка, яка додає мені творчої наснаги. Ви зі своїм тонким поетичним смаком виявили усі слабкі місця, які мучили мене в цьому вірші найбільше. Я знаю, що мені над собою ще потрібно багато працювати, особливо коли у поезії ідеться про почуття досвідченіших і більш гармонійних собистостей, ніж я.
З повагою, Захар

А поспішати не має особливо куди. Йдемо ніби до себе, із самим собою? Я, наприклад, у своїй творчості постійно відчуваю купу слабих місць, а бачу і якось виправити їх можу тільки за півроку, за рік, коли розумнішаю :)
Проблема і в тому, що з "новим" баченням краще творити нові штучки, а старі особливо не чіпати - бо зникає попередня містерія, а нова не хоче являтися :(
А потім, ще Титани поезії наполягають на коректному, природному існуванні слабих і сильних віршів, думаю, що і деяких фрагментів також (це не стосується вашого вірша) - таким чином формується масштаб автора.