Звісно ж, побутово. Майже як "мені тринадцятий минало, я пас ягнята за селом". Жартую, просто колись моя вчителька української літератури, заслужена вчителька тоді ще УРСР, сказала, що краще вміти опоетизувати побутові речі, ніж опрозити вічне.

Лірична героїня з радістю стала б у певний момент танкістом, чи танкісткою, навіть давній досвід водіння є. Але тут, на жаль, танків не було, був самотній танок. :)

Пані Галино, у слові "танок" сталий наголос, один-єдиний. І він - на другий склад...А так читач може подумати, що це історія про танкістів.

Якщо читач має ідношення до армії, то хай собі думає про танки, авіацію і підводні човни одночасно. Всі інші, думаю, здогадаються, про що йдеться. А прикладів, коли єдиний правильний наголос у слові довільно переносять без спроби військового перевороту, я бачила предостатньо, найбільше тут на майстернях, і ніхто не здригається від гуркоту канонади.

Юлянко, сумно, звісно. Та плоди принесли не мені, на жаль, а може, й на щастя. Бо різні дерева приносять різні плоди.

тоді передайте тому, що "згори диктує", хай це робить тщатєльнєє :)

Та я би з радістю домовилася, от би знати, з ким.

Є ще таке поняття як "робота над твором", на ній постійно наголошує зокрема наш головний Редактор.
Форму можна і треба вдосконалювати. Чи Ви вважаєте цей вірш ідеальним і довершеним?

Звісно, про роботу над твором я знаю, чудово розумію, що вдосконаленню нема меж. Ось наступний віршик я пару разів поправляла, якщо хтось помітив. І можливо, ще щось додам, як додасться. А тут вже поки що залишу все як є, факт не зміниш, тож навіщо завдавати собі зайвого болю.

Тут хотілося саме назвати речі своїми іменами, щоб дехто не питав "а що я такого зробив".

Ну хоч щось добре знайшлося. :)