За роки спостережень у мене склалося відчуття, що у львівського і, взагалі, західноукраїнського мешканця, у порівнянні з іншими жителями України, неймовірно високий ступінь внутрішнього відособлення від собі подібних.
Але бажання будь-яким чином виокремитись, поставити себе над тою, чи іншою ситуацією, говорить переважно про відсутність практики і вміння такі ситуацію вирішувати, а ще і апломб, а ще й бажання будь що напакостити усім - це наше, галицьке.
Тому, хоча і сподіваюся, що голоси церковних ієрархів досягнуть побожних натур, але не здивуюся, якщо наші міщухи виберуть для своїх дітей тотальну русифікацію і бандитизацію. :(

Вітаю, Юрію!

До речі, якщо виміряти кількість пітьми неможливо, то цілком можливо виміряти більшу чи меншу величину світла в ній, або ж говорити про відсутність світла.
Так само я думаю і щодо зла, воно і справді не піддається виміру, вимірюється лише наявність у того чи того кандидата кількості "світлих, добрих" моментів, які привабливі для виборця, чи відсутність отого світла, чи й бажання те світло остаточно "виключити" (як то у питанні з українською мовою...).

Зрештою, ми завжди знаємо, що таке "добре", відтінки його справжності. Отже, голосуємо цілком свідомо!

2004 рік і для мене був помаранчовим. Я, як я вважав, зріла людина, беззаперечно став на бік Ющенка. Навіть молодші казали мені: "Олександровичу, Ви наївні, вони ж усі перегризуться між собою, в кожного - свій інтерес, а не державний..." А я - вірив. Але коли бандити, які спочатку, як і я, повірили у неминучість кари і сховались, почали отримувати від Ющенка посади і нагороди, коли стався повний розбрат в лавах помаранчевих, я зрозумів: Ющенко зрадив не лише команду, він зрадив національну ідею відродженння України. Усі наступні його слова про вищість національної ідеї, його дії щодо визнання голодомору геноцидом, правового статусу ветеранів ОУН-УПА - справа похвальна, але у його виконанні нагадує димову завісу, за якою він намагався сховати ВЕЛИЧЕЗНУ ЗРАДУ УКРАЇНІ, зраду сподіванням нашим на найближче майбутнє. І інтерв'ю (я з ним ознайомився, дякую за підказку) нічого принципово нового для мене не відкрило.
Навчений 2004 роком, я не плекаю ілюзій і стосовно ЮВТ: людина без гальм, без щирості (пам'ятаєте, на запитання про ціну на газ відповідь "По формулі!", пам'ятаєте, замість обіціного сприяння бізнесу - підвищення податків і штрафів), яка робить свій бізнес (і політичний, і фінансовий) на кризах, що сама й влаштовує, команда якої - збір вкрай ідейно різних людей (також і на кшталт Лозинського) - це неповний перелік рис, які не дозволяють з оптимізмом дивитись і на цього кандидата.
Цим і пояснюється мій песимізм та заклик ростити молодого президента. А зараз, стиснувши зуби, будемо голосувати не "за", а "проти", і наш обранець повинен це знати: ми не його підтримуємо, ми просто не хочемо іншого. А подальші наші дії - контроль його (її) діяльності, вимогливість щодо виконання передвиборних обіцянок. Але як це зробити без реально народної партії, яка б організовувала цей контроль - не знаю. Мабуть, це поле діяльності наступного (молодого) Президента.