ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.23
20:48
Мчав потяг на семи вітрилах
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.
А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.
А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,
2024.11.23
17:20
З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
2024.11.23
16:51
І
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.
ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.
ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.
2024.11.23
16:11
У світі нема справедливості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.
Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.
Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,
2024.11.23
15:55
А пізня осінь пахне особливо,
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле
2024.11.23
10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
2024.11.23
09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
2024.11.23
05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
2024.11.23
05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
2024.11.22
19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
2024.11.22
12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
2024.11.22
09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2024.05.20
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Павло Якимчук (1958) /
Публіцистика
Економічна складова національної ідеї
За вісімнадцять років незалежності Україна так і не змогла досягти значного зростання економіки та рівня життя своїх громадян. Багато зроблено для відродження національної самосвідомості, рідної мови, прадивої історії, зростає новітня молодіжна українська культура, але, коли мова заходить про економіку, бачимо повне розчарування населення і відсутність стратегічніх принципів, які відповідали б інтересам усіх громадян України, (як підприємців, так і найманих робітників), і які служили б дороговказом для всіх гілок влади. Іншими словами, відсутня економічна складова української національної ідеї. Виникають два законних питання – „чому?” і „що робити далі ?”.
Ця публікація – спроба відповіді і запрошення до дискусії. Нагадаю - зростання економіки це зростання виробництва товарів, робіт, послуг. Тому перш ніж визначитись „що робити далі ?”, потрібно розібратись з українськими товаровиробниками - чи не тут закопана відповідь на питання „чому?”.
1. “Вітчизняні товаровиробники ” – хто це?
Останнім часом від депутатів і урядовців часто чуємо аргумент (ніби, правильний) про необхідність „захисту вітчизняного товаровиробника”. Давайте задумаємося, що саме стоїть за цими словами, що або кого тут збираються захищати – чи самі підприємства, чи господарів цих підприємств , чи може тих людей, котрі на тих підприємствах працюють? І давайте визначимось які ж саме товаровиробники мають право називатисяі вітчизняними.
Хотілося б нагадати , що головним товаровиробником в Україні є працездатний і мудрий український народ. Але зовсім не його мають на увазі заявителі тези про необхідність захисту “вітчизняного товаровиробника”. Мова йде в основному про представників дніпропетровського і донецького олігархічних кланів, які у абсолютної ільшості жителів України пов’язані з іменами Кучми і Пінчука, Ахметова і Януковича та їх, так би мовити, сателітів або васалів, що привласнили зараз більшість великооб’ємних виробництв, ресурсів та надр України. Законно чи незаконно – то тема окремої розмови. А зараз мова не про те. Давайте розберемося, який захист пропонується і що він дає державі, а точніше всім нам, українським громадянам.
Коли пропонують захищати, наприклад, сільгоспвиробника шляхом підвищення державних закупівельних цін – це ще пів біди, але й тут виникає питання: а де візьмуться кошти на підвищення цін? Та з того ж таки держбюджету, а значить за рахунок інших товаровиробників. Іншими словами, це метод куцої ковдри: голову вкрив – ноги мерзнуть... А от коли під лозунгом “захисту вітчизняного товаровиробника” заборонили закуповувати і переробляти на цукрових заводах жовтий цукор-сирець, бо це, ніби-то призведе зниження цін на цукор і цукрові заводи збанкротують – це брехня, бо тут, насправді захищались перекупники, які вже давно закупили за мізерними цінами майбутній цукор і збиралися в літній період дружно підняти ціни й заробити мільйони. А тут, пробачте, як серпом по одному місці, додатковий цукор, який руйнує всю аферу.
І взагалі, закупівля сировини за кордоном для переробки в готову продукцію і її продаж в усьому світі вважається найвигіднішою операцією і свідчить про високий технологічний рівень держави. А наші «грамотії» заборонили це робити.
А з іншого боку, чи можна вважати вітчизняними товаровиробниками тих, котрі заради швидкого збагачення продають за кордон безцінну сировину, наприклад, карпатський дуб і бук, замість того, щоб імпортувати технології переробки, збудувати комбінат, дати людям роботу і продавати дорогу продукцію? Чи є в світі держава, яка б захищала такого „ товаровиробника” (навіть язик не повертається так його назвати)? А у нас це відбувається у великих масштабах „ під патронатом високих осіб”, та ще й податок на додану вартість (ПДВ) їм відшкодовують, бо екпорт, кажуть, іде без ПДВ. Але якщо порівняти експортну ціну (без ПДВ) з ціною на внутрішньому ринку ( з ПДВ), то, в більшості випадків, екпортна ціна вища. Що ж тоді відшкодовує держава, які такі втрати?.
Велике враження на багатьох українців і навіть депутатів Верховної Ради справляють заяви про “розпродаж України”, багато людей з цього приводу кричать про „зраду національних інтересів держави”. Як приклад приводять “Криворіжсталь” та інші підприємства, що були продані на аукціонах іноземним компаніям чи громадянам. І виникає питання, чи треба тепер захищати Криворіжсталь , як вітчизняного товаровиробника чи, навпаки треба його гнобити, як не вітчизняного ?
В зв’язку з цим хочу привести випадок з власного життя, який в свій час допоміг мені прозріти, поставити на місце перекручене в наших “совкових” головах комуністичною пропагандою уявлення про відносини між приватною власністю і державою.
В далекому 1987 році під час перебування в науковому відрядженні у Великій Британії спитав мого лондонського знайомого, який уже багато років працював там в різних радянських представницьких організаціях, чи знає він того англійського мільйонера, якому належить єдиний тоді в Лондоні хмарочос під назвою“Center point” На мій подив, він відповів, що володарем хмарочоса є зараз громадянин Японії, прізвища якого він не пам’ятає.
–Як ! – здивувався я, - то що, це тепер частина Японії?
–Господи, – схопився він за голову, – як важко пояснювати “нашим” , що таке приватна власність. Та хоч турок нехай купить, державі все рівно, аби тільки хазяйнували гарно й своєчасно платили податки. І лондонцям все рівно, хто дає їм роботу, аби платили достойну зарплату.
–То що, виходить який-небудь американець може приїхати в Венецію і скупити там всі вулиці?
–Може. Та хоч мавзолей Леніна в Москві. Аби тільки той, кому належить ця нерухомість зараз погодився її продати. Але до державних кордонів і сплати податків це не має ніякого відношення і нічого не міняє. Венеція в Америку не переїде.
У зв’язку з цим я дуже привітав би появу в Україні тих німців чи японців, британців, інших бізнесменів, які виросли і звикли працювати в умовах нормальної законопослушної економіки. Я би дуже хотів, щоб вони приїхали в Україну і скупили підприємства, які зараз належать панам Ахметову, Пінчуку, Кучмі та їх родичам і друзям. Я би хотів цього, бо думаю, що вони, оті законопослушні іноземці, не будуть родичами колишнього чи діючого президента, голів міськрад чи керівників Держподатку і таке інше, не підуть на кримінальний злочин під назвою “підкуп влади” і тому податки в державний бюджет вони будуть платити справно, нарівні з усіма малими й середніми підприємцями України, бо для них сплата податків – це є справа збереження чесного імені на світовому ринку. Я чомусь вірю , що такі підприємці будуть наймати на роботу українців і платити їм всю заробітну плату офіційно через касу з одночасним перерахуванням відповідних відсотків до пенсійних фондів, бо робоча сила в Україні і так набагато дешевша, ніж в Європі чи Японії. Я впевнений, що вони не будуть вимагати ВЕЗів (вільних економічних зон) щоб грабувати бюджет України і не будуть реєструвати свої підприємства на Кіпрі.
Ці слова, звичайно ж, не треба розуміти буквально, так, ніби я закликаю примусово продати всі підприємства іноземцям. Я хочу тільки підкреслити що громадянство не має значення. Якщо заводи чи магазини територіально розташовані в Україні, то такі підприємства згідно наших законів мають бути зареєстровані в саме в Україні , давати українцям роботу, заробітну плату і наповнювати бюджет. Отож, приходимо до висновку, що тільки ті суб’єкти нашої економіки, які чесно платять заробітну плату і всі податки і є самі “найвідчизняніші” з усіх вітчизняних виробників, незалежно від національності чи країни проживання власників.
А чи є в цьому сенсі “вітчизняними” товаровиробниками деякі наші власники “заводів, газет, параходів” ? Якої такої “вітчизни” вони виробники ,. коли їх підприємства зареєстровані на Кіпрі та в інших “офшорних” зонах, а в бюджет України майже нічого не попадає? Який тут розвиток, коли заводи вони тримають на так званій “давальницькій сировині”( тобто, навіть сировина заводу не належить), не кажучи вже про готову продукцію, яка примусово забирається з заводів за ціною нижче собівартості так званими “торгівельними домами”? Ви ж вдумайтесь, це ж який злочин проти держави: на рахунках заводу – нуль, прибуток – нуль, податків в держбюджет – нуль, заробітна плата –“ по чорному” в конвертах, в пенсійний фонд – нуль, а “торгівельній дім”, зареєстрований в “вільній(!) економічній зоні” реалізує продукцію з величезним прибутком, знову ж таки, майже нічого не платячи державі ! Правда, декілька громадян України ( які одночасно є громадянами ще однієї або двох держав) отримують мільйони євро на власні рахунки в іноземних банках. Ось і весь результат! Ось для чого, виявляється, існує зараз наша держава!
2. Чотири принципи відродження української єкономіки.
Про що ж насправді має дбати держава, як представник народу? В чому її інтерес? Та про те, щоб якомога більше заводів і заводиків, цехів і майстерень, магазинчиків і супермаркетів будувалося в межах кордонів нашої держави, тобто про збільшення розташованої на Україні нерухомості, незалежно від того, громадянин якої країни цю нерухомість спорудив чи кому продав. І доки є держава, доки є кордони України , вкрай необхідно примусити “дань” ( се річ, податки) платити згідно нашого законодавства в наш з вами ріднісінький бюджет. Як це робиться в усьому світі.
Зараз багато говорять про економічній вибух у Китаї. Схід, звичайно, діло тонке, але є одна характерна риса: раніше, ніж починати якісь різкі реформи, наймудріші вожді формулюють чіткі принципи у вигляді пронумерованих пунктів, які потім свято виконуються. Наприклад, Ден Сяо Пін сказав: “перестройку” робити треба. Але – чотири принципи: 1) під керівництвом КПК; 2) землю негайно роздати селянам; 3) приватній сектор економіки не більше 40%; 4) головне – імпорт технологій і експорт китайських товарів. І все! І жорстке неухильне виконання цих принципів дало всім відомі результати
Беручи приклад з китайців, сформулюємо принципи відродження економіки нашої держави.
Задумаємось, яка у нас єкономіка? Які найбільш загальні риси відрізняють її від світової? Ось вона відповідь – з одного боку в Україні абсолютно відсутну умови для ведення чесного бізнесу, а з іншого абсолютно не працює система покарання за ведення нечесного бізнесу. А звідси витікають і принципи відродження держави, які треба чітко виписати і втокмачувати в голови всіх, хто йде у владу.
Я вважаю, що державна влада зобов’язана якомога скоріше, я б сказав би, негайно, забезпечити чотири речі:
1. Прибутковість чесного бізнесу в Україні. Тобто, на одну чесно зароблену гривню, інвестовану у сферу виробництва товарі в, робіт, послуг мусимо отримувати прибуток, трохи більший ніж в сусідніх державах (досягається трохи нижчими податками). Мета : Зростання виробництва, зростання інвестицій, зростання експорту.
2. Невідворотність сплати всіх податків усіма без винятку ( тобто всі юридичні і фізичні особи під страхом покарання повинні правильно платили до бюджету, а бюджетні установи правильно витрачали ці народні гроші, і не розкрадали їх). Податкові пільги - всім або нікому. Зона пріоритетного розвитку вся країна. Мета : Зростання бюджету держави.
3. Надійний захист приватної (і державної !) власності (як громадян країни, так і іноземців). Відродження законопослушності в суспільстві через швидке і невідворотне покарання злодіїв, хабарників. Відродження авторитету чесного бізнесу через систему освіти і церкви Мета : довіра інвесторів.
4. Надійний соціальний захист найманих працівників( пенсійне і медичне забезпеченя – на рівні европейських стандартів). Мета: зростаання ринку праці, повернення заробітчан.
І це все! Оце й буде найкращий захист вітчизняного товаровиробника! Це і є необхідні і вони ж достатні умови для початку прискореного розвитку економіки країни.
Бо з пункту першого витікає, що багато людей привезуть свої гроші в Україну , саме для того, щоби вкласти їх у сферу виробництва товарів, робіт, послуг. Бо хто, скажіть мені, не хоче заробити більше, тим паче, що згідно пункту 3 гарантується захист всіх капіталовкладень. Та й наші злодії перестануть вивозити крадені гроші за кордон і купувати там заводи, що працюють не на український бюджет, а значить і не на український народ, а будуть купувати і розбудовувати виробництва в межах кордонів України. І все це тільки з однієї причини – бо тут заробіток більший.
Що дасть:
• нові робочі місця працівникам сфери виробництва товарів, робіт, послуг і достойну заробітну плату, а значить і повернення “заробітчан” з Росії, Польщі і т. п;
• наповнення пенсійного фонду (через відсоток від заробітної плати) ;
• зростання прибутків бюджету (через чесну сплату невеликих податків усіма), а значить:
• зростання бюджетних витрат всіх рівнів, в тому числі
• достойну заробітну плату працівникам бюджетної сфери
• і, нарешті, заробітну плату депутатам, міністрам і президенту(якщо гроші залишаться).
3.Чи не пора міняти музикантів ?
Я не даремно поставив заробітну плату урядовців на останнє місце, бо так воно повинно бути в добрих господарів: спочатку дбай про розвиток виробництва, а собі – що залишиться.. Та, на жаль, в Київських високих сферах все поставлено з ніг на голову, бо перш за все дбають тільки про останній пункт. У них дійсно“пєрвим дєлом – самольоти”, але для себе особисто!
Вже шістнадцять років в нашій державі, яка має надзвичайно могутній виробничий потенціал, весь оцей наш керівний оркестр – президенти, уряди, депутати – не можуть зіграти на вищеозначених чотирьох нотах. Не можуть, бо вони зайняті іншим – боротьбою. Ви подумали , боротьбою за владу?. Ні, ні й ще раз ні! Вони борються за підприємства, землю, нафту, газ, вугілля... А влада - це тільки інструмент. Справжня, чесна влада ім не потрібна, бо якщо вона чесна, то повинна грати правильну музику. Але правильна музика красти не дає. Почав, було колись Ющенко ( ще прем’єр) брати правильні ноти, і народні грошики потекли куди треба мимо злодійських кишень в держбюджет. Але варто було “папі” Кучмі гримнути “цить!” – він зразу звільнив першу скрипку віце-прем’єра Тимошенко.А, щоб іншим не повадно було, “папа “ її в кандали закував і – до в’язниці... І знову почалась дика какофонія...
Якщо за п’ятнадцять років не вдалося навчитися грамотно грати чотири ноти, то, вибачте, “а вы , друзья, как не садитесь…”. Треба міняти склад оркестру.
Досвід показав, що народ таки може змінити склад оркестру – через майдан. Щоправда, не все вдалося з першого разу. Ніби то й правильного диригента підняли на руках у 2004 році і посадили за диригентський пульт. Але, здаеться, знову щось (чи хтось?) завадило йому , бо він помахав трохи паличкою, та й простягнув руку старим музикантам. Буквально, витяг їх із ями, хоч вони вже й інструменти запакували і зібрались на зарубіжні гастролі. Пограли вони трішки - ні, не виходять оті прокляті чо-тири ноти. Тоді музиканти помінялись місцями (пам’ятаєте, чим це закінчилось в байці Крилова?). А народ з надією прислухається: а раптом заладиться музика ? Але яка може бути музика, коли у диригента одні ноти, а у музикантів зовсім інші ?
Ну, не зовсім вдався майдан з першої спроби, але все таки слід в душах народу залишив великий. То ж будемо вважати першу спробу навчально-тренувальною і на цей раз не помилитися у виборі диригента. Маю велику надію, що ця спроба обов’язково буде вдалою і зазвучать чотири ноти тріумфальним маршем для України.
26.12.2009
Павло Якимчук.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Економічна складова національної ідеї
Ця публікація – спроба відповіді і запрошення до дискусії. Нагадаю - зростання економіки це зростання виробництва товарів, робіт, послуг. Тому перш ніж визначитись „що робити далі ?”, потрібно розібратись з українськими товаровиробниками - чи не тут закопана відповідь на питання „чому?”.
1. “Вітчизняні товаровиробники ” – хто це?
Останнім часом від депутатів і урядовців часто чуємо аргумент (ніби, правильний) про необхідність „захисту вітчизняного товаровиробника”. Давайте задумаємося, що саме стоїть за цими словами, що або кого тут збираються захищати – чи самі підприємства, чи господарів цих підприємств , чи може тих людей, котрі на тих підприємствах працюють? І давайте визначимось які ж саме товаровиробники мають право називатисяі вітчизняними.
Хотілося б нагадати , що головним товаровиробником в Україні є працездатний і мудрий український народ. Але зовсім не його мають на увазі заявителі тези про необхідність захисту “вітчизняного товаровиробника”. Мова йде в основному про представників дніпропетровського і донецького олігархічних кланів, які у абсолютної ільшості жителів України пов’язані з іменами Кучми і Пінчука, Ахметова і Януковича та їх, так би мовити, сателітів або васалів, що привласнили зараз більшість великооб’ємних виробництв, ресурсів та надр України. Законно чи незаконно – то тема окремої розмови. А зараз мова не про те. Давайте розберемося, який захист пропонується і що він дає державі, а точніше всім нам, українським громадянам.
Коли пропонують захищати, наприклад, сільгоспвиробника шляхом підвищення державних закупівельних цін – це ще пів біди, але й тут виникає питання: а де візьмуться кошти на підвищення цін? Та з того ж таки держбюджету, а значить за рахунок інших товаровиробників. Іншими словами, це метод куцої ковдри: голову вкрив – ноги мерзнуть... А от коли під лозунгом “захисту вітчизняного товаровиробника” заборонили закуповувати і переробляти на цукрових заводах жовтий цукор-сирець, бо це, ніби-то призведе зниження цін на цукор і цукрові заводи збанкротують – це брехня, бо тут, насправді захищались перекупники, які вже давно закупили за мізерними цінами майбутній цукор і збиралися в літній період дружно підняти ціни й заробити мільйони. А тут, пробачте, як серпом по одному місці, додатковий цукор, який руйнує всю аферу.
І взагалі, закупівля сировини за кордоном для переробки в готову продукцію і її продаж в усьому світі вважається найвигіднішою операцією і свідчить про високий технологічний рівень держави. А наші «грамотії» заборонили це робити.
А з іншого боку, чи можна вважати вітчизняними товаровиробниками тих, котрі заради швидкого збагачення продають за кордон безцінну сировину, наприклад, карпатський дуб і бук, замість того, щоб імпортувати технології переробки, збудувати комбінат, дати людям роботу і продавати дорогу продукцію? Чи є в світі держава, яка б захищала такого „ товаровиробника” (навіть язик не повертається так його назвати)? А у нас це відбувається у великих масштабах „ під патронатом високих осіб”, та ще й податок на додану вартість (ПДВ) їм відшкодовують, бо екпорт, кажуть, іде без ПДВ. Але якщо порівняти експортну ціну (без ПДВ) з ціною на внутрішньому ринку ( з ПДВ), то, в більшості випадків, екпортна ціна вища. Що ж тоді відшкодовує держава, які такі втрати?.
Велике враження на багатьох українців і навіть депутатів Верховної Ради справляють заяви про “розпродаж України”, багато людей з цього приводу кричать про „зраду національних інтересів держави”. Як приклад приводять “Криворіжсталь” та інші підприємства, що були продані на аукціонах іноземним компаніям чи громадянам. І виникає питання, чи треба тепер захищати Криворіжсталь , як вітчизняного товаровиробника чи, навпаки треба його гнобити, як не вітчизняного ?
В зв’язку з цим хочу привести випадок з власного життя, який в свій час допоміг мені прозріти, поставити на місце перекручене в наших “совкових” головах комуністичною пропагандою уявлення про відносини між приватною власністю і державою.
В далекому 1987 році під час перебування в науковому відрядженні у Великій Британії спитав мого лондонського знайомого, який уже багато років працював там в різних радянських представницьких організаціях, чи знає він того англійського мільйонера, якому належить єдиний тоді в Лондоні хмарочос під назвою“Center point” На мій подив, він відповів, що володарем хмарочоса є зараз громадянин Японії, прізвища якого він не пам’ятає.
–Як ! – здивувався я, - то що, це тепер частина Японії?
–Господи, – схопився він за голову, – як важко пояснювати “нашим” , що таке приватна власність. Та хоч турок нехай купить, державі все рівно, аби тільки хазяйнували гарно й своєчасно платили податки. І лондонцям все рівно, хто дає їм роботу, аби платили достойну зарплату.
–То що, виходить який-небудь американець може приїхати в Венецію і скупити там всі вулиці?
–Може. Та хоч мавзолей Леніна в Москві. Аби тільки той, кому належить ця нерухомість зараз погодився її продати. Але до державних кордонів і сплати податків це не має ніякого відношення і нічого не міняє. Венеція в Америку не переїде.
У зв’язку з цим я дуже привітав би появу в Україні тих німців чи японців, британців, інших бізнесменів, які виросли і звикли працювати в умовах нормальної законопослушної економіки. Я би дуже хотів, щоб вони приїхали в Україну і скупили підприємства, які зараз належать панам Ахметову, Пінчуку, Кучмі та їх родичам і друзям. Я би хотів цього, бо думаю, що вони, оті законопослушні іноземці, не будуть родичами колишнього чи діючого президента, голів міськрад чи керівників Держподатку і таке інше, не підуть на кримінальний злочин під назвою “підкуп влади” і тому податки в державний бюджет вони будуть платити справно, нарівні з усіма малими й середніми підприємцями України, бо для них сплата податків – це є справа збереження чесного імені на світовому ринку. Я чомусь вірю , що такі підприємці будуть наймати на роботу українців і платити їм всю заробітну плату офіційно через касу з одночасним перерахуванням відповідних відсотків до пенсійних фондів, бо робоча сила в Україні і так набагато дешевша, ніж в Європі чи Японії. Я впевнений, що вони не будуть вимагати ВЕЗів (вільних економічних зон) щоб грабувати бюджет України і не будуть реєструвати свої підприємства на Кіпрі.
Ці слова, звичайно ж, не треба розуміти буквально, так, ніби я закликаю примусово продати всі підприємства іноземцям. Я хочу тільки підкреслити що громадянство не має значення. Якщо заводи чи магазини територіально розташовані в Україні, то такі підприємства згідно наших законів мають бути зареєстровані в саме в Україні , давати українцям роботу, заробітну плату і наповнювати бюджет. Отож, приходимо до висновку, що тільки ті суб’єкти нашої економіки, які чесно платять заробітну плату і всі податки і є самі “найвідчизняніші” з усіх вітчизняних виробників, незалежно від національності чи країни проживання власників.
А чи є в цьому сенсі “вітчизняними” товаровиробниками деякі наші власники “заводів, газет, параходів” ? Якої такої “вітчизни” вони виробники ,. коли їх підприємства зареєстровані на Кіпрі та в інших “офшорних” зонах, а в бюджет України майже нічого не попадає? Який тут розвиток, коли заводи вони тримають на так званій “давальницькій сировині”( тобто, навіть сировина заводу не належить), не кажучи вже про готову продукцію, яка примусово забирається з заводів за ціною нижче собівартості так званими “торгівельними домами”? Ви ж вдумайтесь, це ж який злочин проти держави: на рахунках заводу – нуль, прибуток – нуль, податків в держбюджет – нуль, заробітна плата –“ по чорному” в конвертах, в пенсійний фонд – нуль, а “торгівельній дім”, зареєстрований в “вільній(!) економічній зоні” реалізує продукцію з величезним прибутком, знову ж таки, майже нічого не платячи державі ! Правда, декілька громадян України ( які одночасно є громадянами ще однієї або двох держав) отримують мільйони євро на власні рахунки в іноземних банках. Ось і весь результат! Ось для чого, виявляється, існує зараз наша держава!
2. Чотири принципи відродження української єкономіки.
Про що ж насправді має дбати держава, як представник народу? В чому її інтерес? Та про те, щоб якомога більше заводів і заводиків, цехів і майстерень, магазинчиків і супермаркетів будувалося в межах кордонів нашої держави, тобто про збільшення розташованої на Україні нерухомості, незалежно від того, громадянин якої країни цю нерухомість спорудив чи кому продав. І доки є держава, доки є кордони України , вкрай необхідно примусити “дань” ( се річ, податки) платити згідно нашого законодавства в наш з вами ріднісінький бюджет. Як це робиться в усьому світі.
Зараз багато говорять про економічній вибух у Китаї. Схід, звичайно, діло тонке, але є одна характерна риса: раніше, ніж починати якісь різкі реформи, наймудріші вожді формулюють чіткі принципи у вигляді пронумерованих пунктів, які потім свято виконуються. Наприклад, Ден Сяо Пін сказав: “перестройку” робити треба. Але – чотири принципи: 1) під керівництвом КПК; 2) землю негайно роздати селянам; 3) приватній сектор економіки не більше 40%; 4) головне – імпорт технологій і експорт китайських товарів. І все! І жорстке неухильне виконання цих принципів дало всім відомі результати
Беручи приклад з китайців, сформулюємо принципи відродження економіки нашої держави.
Задумаємось, яка у нас єкономіка? Які найбільш загальні риси відрізняють її від світової? Ось вона відповідь – з одного боку в Україні абсолютно відсутну умови для ведення чесного бізнесу, а з іншого абсолютно не працює система покарання за ведення нечесного бізнесу. А звідси витікають і принципи відродження держави, які треба чітко виписати і втокмачувати в голови всіх, хто йде у владу.
Я вважаю, що державна влада зобов’язана якомога скоріше, я б сказав би, негайно, забезпечити чотири речі:
1. Прибутковість чесного бізнесу в Україні. Тобто, на одну чесно зароблену гривню, інвестовану у сферу виробництва товарі в, робіт, послуг мусимо отримувати прибуток, трохи більший ніж в сусідніх державах (досягається трохи нижчими податками). Мета : Зростання виробництва, зростання інвестицій, зростання експорту.
2. Невідворотність сплати всіх податків усіма без винятку ( тобто всі юридичні і фізичні особи під страхом покарання повинні правильно платили до бюджету, а бюджетні установи правильно витрачали ці народні гроші, і не розкрадали їх). Податкові пільги - всім або нікому. Зона пріоритетного розвитку вся країна. Мета : Зростання бюджету держави.
3. Надійний захист приватної (і державної !) власності (як громадян країни, так і іноземців). Відродження законопослушності в суспільстві через швидке і невідворотне покарання злодіїв, хабарників. Відродження авторитету чесного бізнесу через систему освіти і церкви Мета : довіра інвесторів.
4. Надійний соціальний захист найманих працівників( пенсійне і медичне забезпеченя – на рівні европейських стандартів). Мета: зростаання ринку праці, повернення заробітчан.
І це все! Оце й буде найкращий захист вітчизняного товаровиробника! Це і є необхідні і вони ж достатні умови для початку прискореного розвитку економіки країни.
Бо з пункту першого витікає, що багато людей привезуть свої гроші в Україну , саме для того, щоби вкласти їх у сферу виробництва товарів, робіт, послуг. Бо хто, скажіть мені, не хоче заробити більше, тим паче, що згідно пункту 3 гарантується захист всіх капіталовкладень. Та й наші злодії перестануть вивозити крадені гроші за кордон і купувати там заводи, що працюють не на український бюджет, а значить і не на український народ, а будуть купувати і розбудовувати виробництва в межах кордонів України. І все це тільки з однієї причини – бо тут заробіток більший.
Що дасть:
• нові робочі місця працівникам сфери виробництва товарів, робіт, послуг і достойну заробітну плату, а значить і повернення “заробітчан” з Росії, Польщі і т. п;
• наповнення пенсійного фонду (через відсоток від заробітної плати) ;
• зростання прибутків бюджету (через чесну сплату невеликих податків усіма), а значить:
• зростання бюджетних витрат всіх рівнів, в тому числі
• достойну заробітну плату працівникам бюджетної сфери
• і, нарешті, заробітну плату депутатам, міністрам і президенту(якщо гроші залишаться).
3.Чи не пора міняти музикантів ?
Я не даремно поставив заробітну плату урядовців на останнє місце, бо так воно повинно бути в добрих господарів: спочатку дбай про розвиток виробництва, а собі – що залишиться.. Та, на жаль, в Київських високих сферах все поставлено з ніг на голову, бо перш за все дбають тільки про останній пункт. У них дійсно“пєрвим дєлом – самольоти”, але для себе особисто!
Вже шістнадцять років в нашій державі, яка має надзвичайно могутній виробничий потенціал, весь оцей наш керівний оркестр – президенти, уряди, депутати – не можуть зіграти на вищеозначених чотирьох нотах. Не можуть, бо вони зайняті іншим – боротьбою. Ви подумали , боротьбою за владу?. Ні, ні й ще раз ні! Вони борються за підприємства, землю, нафту, газ, вугілля... А влада - це тільки інструмент. Справжня, чесна влада ім не потрібна, бо якщо вона чесна, то повинна грати правильну музику. Але правильна музика красти не дає. Почав, було колись Ющенко ( ще прем’єр) брати правильні ноти, і народні грошики потекли куди треба мимо злодійських кишень в держбюджет. Але варто було “папі” Кучмі гримнути “цить!” – він зразу звільнив першу скрипку віце-прем’єра Тимошенко.А, щоб іншим не повадно було, “папа “ її в кандали закував і – до в’язниці... І знову почалась дика какофонія...
Якщо за п’ятнадцять років не вдалося навчитися грамотно грати чотири ноти, то, вибачте, “а вы , друзья, как не садитесь…”. Треба міняти склад оркестру.
Досвід показав, що народ таки може змінити склад оркестру – через майдан. Щоправда, не все вдалося з першого разу. Ніби то й правильного диригента підняли на руках у 2004 році і посадили за диригентський пульт. Але, здаеться, знову щось (чи хтось?) завадило йому , бо він помахав трохи паличкою, та й простягнув руку старим музикантам. Буквально, витяг їх із ями, хоч вони вже й інструменти запакували і зібрались на зарубіжні гастролі. Пограли вони трішки - ні, не виходять оті прокляті чо-тири ноти. Тоді музиканти помінялись місцями (пам’ятаєте, чим це закінчилось в байці Крилова?). А народ з надією прислухається: а раптом заладиться музика ? Але яка може бути музика, коли у диригента одні ноти, а у музикантів зовсім інші ?
Ну, не зовсім вдався майдан з першої спроби, але все таки слід в душах народу залишив великий. То ж будемо вважати першу спробу навчально-тренувальною і на цей раз не помилитися у виборі диригента. Маю велику надію, що ця спроба обов’язково буде вдалою і зазвучать чотири ноти тріумфальним маршем для України.
26.12.2009
Павло Якимчук.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію