Щодо генію Оксани, то ви праві. Хоча краще - юнони Оксани? :)
А стосовно окремих запозичень, то варто звертати увагу і на природні кущі, на основі таких слів - є, чи не має. Прижилося не прижилося.

Шановна редакціє, я зашарілась до нестями :)

Я б назвав "состав" - суратха. Які думки? :)

Прошу роз'яснення, Мірку. Це - санскрит ? :)

Дискусія про "состави" повинна починатися з аналізу даного слова в російській мові і його словотворення, і головне його кореня ("і знов вертаюсь до корінь") та синонімів. Якщо корінь "состав" - а синоніми "составлять, собирать, составленый, собранный", то в українській -відповідником будуть - "складати, збирати, складений, зібраний". А від необхідно утворити правильну форма іменника, щоб відповідала російському "состав" - складник, складинець, збірник, збиранець чи щось подібне...:)

Слово СКЛАД першим приходить в голову, але з нього нічого не зліпиш більш-менш схожого на залізничний термін, тому вважаю, що краще дочекатися, поки в українській мові з*явиться щось нове. :)

Так, Оксано, "ратха" - колісниця. Префікс "су" в українській має поєднувальне значення, на санскриті має підсилювально-гарне означення.

Дякую, за глибоке і широке пояснення :)
Ратха - колісниця. Чомусь на думку приходить "Оратай" , "рать" - військо. Але це уже для обговорення на іншій сторінці :)

Мірку, ідейка цікава! Утім, одне слово не проходить, потрібно цілий кущик вивести.

Справді цікаво буде почути Мірку, вашого вірша “на тему”, але більш-менш серйозного :)

До речі, про серйозність, та впровадження авторами своїх ідей у "поетичне життя". Прийшли до голови деякі підозрілі думки.
Частенько ми, автори, будь-що хочемо виразити коштовні свої ідеї засобом віршування, вимовити певні слова, і в потрібній нам послідовності, відтворити своє бачення віршем. Але, насправді, це дуже однобоко? – чи повинен автор фотографувати себе текстом, можливо тільки створювати себе нового у кожному вірші? - Гармонійно входити на допоки "чужі території".

Зрозуміло, що гармонійно на них війти зі своїми законами не можливо, але ми частенько це робимо. Чи не звідси основна зустрічна напруженість (мовна, змістова) поетичного простору?
Але проблема не тільки в цьому, скажімо напруженість наступного рядка
може задаватися, програмуватися і не зовсім точним виразом, використаним означенням, попереднього рядка. Тобто, якщо точно використовувати слова за їхніми значеннями, то й приводу для напружень стане значно менше.

Ці проблеми - із точністю використання слів - схоже, стосуються абсолютно всіх поетів і, зрештою, певним чином класифікують їх, "позиціюють" їх, так? І не тільки за майстерністю, а й "ландшафтно"? Більш-менш майстровиті володіють певною точністю у певній області знань і в іншу не пнуться. Їм там "не комфортно". Здебільшого ці, добре освоєні області існування дуже вузенькі, тому і мало цікаві , мало цікаві і через "фотографування" себе, дорогого. Звісно, для збільшення обсягів потрібно постійно йти далі, за обрії, і перевіряти кожний крок, кожне слово на новій території на точність використання, на красу звучання у нових умовах.
Прошу взяти до уваги, що це тільки моя особиста думка, яка до академічних наукових поглядів не має жодного відношення.
Утім, якщо давати на серйозну читацьку рецензію сучасні "серйозні" українські вірші відомих авторів, то багато чого знайдеться, вкрай підозрілого, в першу чергу, досить поширена авторська життєва некомпетентність. Чи не тому відомі нині автори, здебільшого, і бояться серйозних віршів? Чи не звідси і виток усієї цієї модерністичної гри з текстами? Мовляв, я несерйозно про несерйозне, бо все несерйозно, окрім, звісно, життєвих проблем, які такого автора з головою покривають і цілком серйозно :(
Чи не через це абсолютно компетентні у своїх творах Т.Шевченко, Ю.Липа, І.Франко і багато інших класиків, будуть вічними дороговказами для нас. І нам потрібно такій компетенції серйозно навчатися? :)

Зустрічне питання, Ростиславе, а можна неточними знаками, неточними цифрами, неточними командами отримати точний результат у математиці, фізиці, чи у програмуванні? Чи вам достатньо отриманої таким чином емоції? А на відміну від математики, фізики, інших точних, чи прикладних наук, де вміння творити з'являється ледь не на найвищому рівні знань і можливостей, - поезія є прямою творчістю від найнижчого рівня, і є безпосереднім інструментом формування Людини.
Вміння творити, наряду із умінням любити, та свободою - ось атрибути Господні, до яких нам дано тільки безкінечне наближення. Які докази тут ще потрібні? :)

Щодо "співає горе", в розумінні "горе, яке співає" - то на мою думку, це дуже неточний вираз, і мало кому з поетів до снаги написати текст, де була би оправдана необхідність - не банально пафосного, а вкрай точного змістового звучання такого словосполучення.

Ростиславе, я задав питання загалом, а ви повертаєте відповіддю на поодинокості, випадковості, окремості. Наголошую - ми говоримо не про теорію імовірностей, не про різні математичні моделі, які дають в цілому загальну і досить абстрактну картину розподілів на основі відомих властивостей матерії нижчого (за людський) порядку, у поезії ми говоримо про речі Живі, які керуються не мертвими атрибутами, а Живими.
Тому свою відповідь ви таки неоправдано звузили - говорите про більш-менш неточні цифри із ряду більш-менш точних, і не говорите про неточні команди взагалі, в той час, як йдеться саме про ці речі, які в поезії завжди направлені на мозок і душу читача. :( :)

До речі, я маю вищу освіту з точних наук, і тому доволі чітко собі уявляю скільки буде 2+2, і що 2-2 не те саме. :)
Я переконаний, якщо ви дозволите собі на мові програмування неточності у формулюваннях, то не отримаєте жодних практичних результатів, не кажучи вже про корисні. Та взагалі, заглиблення у теорії це не для нашого сайту, наука ніби частина загального контексту поза нами. Тому нам не варто без особливої потреби вдаватися в тонкощі різноманітних наук.
Щодо поезії, як мистецтва, то про формулу говорити не приходиться, не дивлячись на наявність меж. Поезія, як і музика, як і Творчість - вищі за людину, та й сама людина частково знаходиться за межами наукового досліду, за межами наших вимірів. Тому про загальні формули, котрі повністю можуть знаходитися в межах наших вимірів говорити абсолютно не варто. Такі ідеї заперечують Вічність і Безконечнісь багатовимірного Життя.
Це все, звісно, тільки на мою думку. :)

Утім, я радий, що ви маєте такі тверді власні переконання, консерваторами ми всі починаємо ставати у трохи старшому віці. :)

Згідний, Інгваре, - "нормальний процес тоді, коли слово приходить в мову разом з поняттям або річчю, яких до часу запозичення в мові не було". Але це ніби в ідеалі про сучасне і майбутнє. Особливість нинішньої нашої української ситуації і втому, що в минулому тривалий час ми були під гнітом різних окупацій. І поволі виходимо з неволі минулого. І коли культурну і мистецьку ситуації можна буде вважати більш-менш нормальними, важко сказати. :)

Чудесно, Ростиславе, сподіваюся ми не надто надоїли читаючому народу. :) Наостаток зауважу, що людське мистецтво Поезії, як на мене, сягає найдальших рубежів розвитку і мови, і образного мислення, але як краса і гармонія Життя - Поезія, схоже, абсолютно безкінечна.