Задатки є, Сюр Реалізме і це очевидно.
З цього і виходжу.
Чистюньо як читач то був жем я дещо загублений у тій розмові між "ми"-ми.
Відчувається певна натяжка при читанні, а її не повинно би бути, таке враження
що мене хочуть розсмішити, а потім перевести за носа на фільозофію полігамічного "я".
Ось приклад води у тексті:
"– Гм… а класна ідея, як на мене, – і рука, за звичкою, потягнулася до потилиці, щоб легко почухати (таким чином намагався зробити вигляд, що думаю над чимось)." -> я не думаю що читачеві протрібно
пережовувати - що могла би означати ця "чуханина".
А тут:
"Отже, так… щось мене занадто лірично потягнуло наліво – і казала ж мені мати з батьком «Не розпускай всю стипендію в перший же день, бо потім голодний ходитимеш», ще й пальцем наказували… а я… ну а що я?.. я трохи сьодня мало їв і до того ж тре курсач здати завтра (шас скачається два-три реферати з нету і всйо буде пучком), так шо вибачийте, люди добрі, але, думаю, що такий відхід, а скоріше від’їзд, від теми даного трактату, мені можна дозволити… і ще далі віднесло… трактат… такими розумними словами не варто просто так розкидатися (ну, принаймні, я так вважаю)." - ніякого смуслового навантаження - навіщо?
Текст з одного боку цікавий і пригортає око, а з іншого - роз`їзджається як ноги
коли перший раз пробуєш водні лещата.
Можна було би дещо оживити розомову...
Візьмемо ось це речення, ну просто так візьмем:
"– Привіт, брателло, – усміхнувшись, увійшла до кімнати сестра. – Що твориш?"
а що коли так:
"-Ну шо, брателло, - притарабанила на говорильнику своє хіхікало сестра, вплюснувшись до кімнати.- Муз лапаєш чи ше яку біду? - прикольніше?
ІМХО - я би дещо просушив текст і прибамбасив сльонгом, так би мовити.
З теплом,
ЛЮ