Вечоріло… Невеличка кімнатка дівчини, напевно, художниці – в майбутньому. Всі вільні від меблів стіни вкривали зроблені дівчиною фотографії і намальовані нею малюнки. Тут були і таємничі обличчя її друзів, і якісь ще досі невідомі машини, кораблі, і чудові краєвиди... Величезне вікно маленької кімнати пропускало до неї вже неясні помаранчеві промені сонця, що схиляється на захід. Потроху і ці маленькі іскорки денного життя теж зникали, аж поки не стало зовсім темно. Тихо… І тільки в акваріумі біля столу ворушилося маленьке створіння – улюбленець дівчини хом’ячок Сфінкс.
Сьогодні вона була дуже втомлена і тому вирішила трохи відпочити. Прилягла на ліжко і заснула. Якби ангели зараз могли її бачити… Довге пряме волосся пшеничного кольору хаотично лягло на подушку, і тепер дівчина була схожа на сплячу принцесу, що роками не пробуджується, а чекає на свого принца… Чарівні зелені оченята заплющилися в солодкому сні… вузенький серпанок брів… довгі вії… рум’янець на обличчі… повні, кольору стиглої вишні губи…
І сниться дівчині, що вона йде по шовковистій, такій м’якій, травичці… навколо туман… сивий–сивий… густий–густий… йде вперед і не може зупинитися… Раптом помічає чиюсь постать… підходить ближче… впізнає… хлопець… каже йому кілька слів, сама не чуючи їх… а тоді… знайомий незнайомець підходить до неї ще ближче… ніжно обіймає її стрункий стан… ось між ними вже немає ані туману… ані хмар… нічого… щось приємне гріє серце… душу… охоплює все єство… губи… її… його… ближче… вона відчуває теплий подих… як б’ється серце юнака… серце її… їхні губи легко тонуть у пристрасному, але ніжному, по–дитячому щасливому, по–дорослому приємному, поцілунку… їй хочеться плакати… сміятися… дихати… жити… цілувати… цілувати… цілувати…
Прокидається. Спочатку нічого не розуміє… а на губах горить вогнем почуттів поцілунок… серце несамовито тріпоче у грудях…
– Сон… – зітхає дівчина, а тоді, ніби так і треба, сідає за стіл, витягує із шухляди чистий аркуш білосніжного паперу і починає малювати… олівець в прекрасних руках молодої діви створює то світліші, то темніші мазки… вони то перетинаються, то розходяться, щоб ніколи більше не зустрітись… але все потрібно… все робить на єдиному подиху… за єдину мить – за мить, яку хочеться запам’ятати на все життя… за мить, що вже стала найщасливішою в ньому…
На аркуші паперу з’являється дівчина–мавка і хлопець–козак… вони немов живі… козак ніжно обняв мавку… очі заплющені… поцілунок… такий сонний… такий вільний… такий приємний… руки дівчини знаходяться на могутніх плечах юнака… подуває вітерець… грається пишним волоссям мавки і здається, ніби воно намагається закрити від світу цей солодкий гріх… солодкий… зі смаком вишні… нікого навкруги… тільки хмари диму… туману… хмари…
За кілька хвилин картина готова… Картина?.. Бажання?.. Сон?.. Хочеться плакати… з ясних очей паде одна–єдина сльоза… на малюнок… Свічка догорає… вже пізно… потрібно йти спати… не хочеться, але треба… завтра рано вставати… університет… нові друзі… нове життя… новий сон…

2010