"Ввесь" і "не спіймене" не влаштовують як філологічні моменти чи як елементи композиції? Будь ласка, чіткіше формулюйте зауваження, бо критика - не поезія, тут натяків не завжди достатньо.

А що таке "Ввесь" і "не спіймете"? Можливо недогляд?
На кожен текст - поезія, Сергію. Тому ми і працюємо над собою, аби потім у нас із поезією було більше спільного.

"Не бійтесь заглядати у словник" - заповідав нам один мешканець Голосієва. Аби роз'яснити шановній редакції, що таке ввесь, пропоную звернутись до Великого тлумачного словника української мови.

ВЕСЬ 1 (ВВЕСЬ, УВЕСЬ), всього (усього), ч., вся (уся), всієї (усієї), ж., все (усе), всього (усього), с., займ. означ, 1. Означає щось як ціле, неподільне, взяте повністю. // Означає цілковите охоплення чим-небудь якоїсь особи, предмета, явища. // всі, всіх, мн. Означає цілковите охоплення окремих однорідних осіб, предметів, явищ – кожного у нерозривному зв'язку з іншим. // у сполуч. з абстр. ім. Означає вищий ступінь виявлення якості, стану і т. ін. 2. у знач. ім. все, всього, с. Вичерпне охоплення, сукупність предметів, явищ, дій, понять; те, що є, без винятку. // всі, всіх, мн. У повному складі, без винятку. // все, мн. всі. Уживається як узагальнююче слово в переліку. 3. при ім. з прийм. з (з о), н а. Утворює сполуки способу дії, що означають повноту, посилений перебіг дії. 4. Все (у знач. присудка) – кінець (розм.). ** Всього нічого – дуже мало. Все одно: а) байдуже, однаково, так чи інакше; б) подібно до чогось, так само, однаково. Всього доброго (найкращого) – форма прощання з добрими побажаннями. На все [добре] – форма прощання з добрими побажаннями.

Чомусь філологи з професійним мовним пуританством та ієзуїтською затятістю воюють на всіх фронтах з явною чи уявною немилозвучністю. Фраза "Йшов трамвай дев'ятий номер" - видаватиметься їм крамольною. Нехай так, але проводити по статті немилозвучності рядок "підманути ввесь світ" - це вже полювання на відьом.

Зі словом "спіймете" трохи важче. Це слово-провінціал, і в осяйному храмі літератури постійної прописки не має. Але все ж таки воно одержало яку-не-яку візу завдяки Франкові:

Тітко, гляньте, що тут їх!
Лиш у воду хвіст запхайте,
Подержіть та й витягайте —
Риб спіймете повен міх!
(Лис Микита).

Література, де про Христа написано з належною побожністю і з дотриманням усіх канонів, продається у церковних крамницях. Але обговорення в Поетичних майстернях вона не потребує в принципі.

Шановним редакторам ми можемо порадити або не бути мовознавцями-білоручками і бачити в поезії поезію, або зашельмувати ввесь сонм українських літераторів, які вживають "ввесь", "мойого", "ік дну" та інші простонародні несуразності, залишивши в літературі тільки тексти диктантів, рекомендованих міносвітою.

Намагання виправдати свої вчинки безумовно не ваш винахід, Сергію. Але якщо у Франка йдеться про звірят, яким дозволено будь що дзявкнути, то в тематиці Христовій будь що не дозволено. Це називається поганим смаком, поганим тоном, якщо ім'я Христа вписують у підозрілі вислови, на кшталт "Немов би хотів підманути ввесь світ,
воскрес..."
Коли від імені Христа говоряться вкрай підозрілі речі.
"... воскрес:“Не спіймете!”...???
"Чую:
– Сергію Вікторовичу,
Чи любиш Мене?" - ????
Коли:
“Ну невже то насправді жарт –
Літургійного кола чи уяви художника?”
Невже і справді це жарт,
що воскрес?"
- як на мене, це все досить грубо, і стосовно до Христа, і стосовно до віруючих читачів.