Є таке. Нажаль, окрім Києва, що читається поміж рядками, міста наших мрій і спогадів, є Київ нашої буденності, що заціпенів у заторах, що роздирає виразку вбогості нервовими колесами Кайєнів та ховається від холоду у строкате лахміття реклам, подароване мешканцями. Та про посередність,чи то ванільно-гламурну, чи ганджубасово-неформальну, писати дуже не хочеться!

По університету точно ні. Бо коли я тікав з пар, моїми товаришами були дволава тополь найдовшої у Європі тополиної алеї, зелений корпус (так називають студенти парк Шевченка на противагу червоного) і Морозівський універмаг, який до наших днів не дожив, і у який професура приносила під сто грам несвіжі бутерброди наукових сентенцій.

Такі вірші я люблю - немає жодного зайвого слова і більше непотрібно :)