Венеціанська комісія: Парламентські вибори мають відбутися в 2011 році. (Документ)

«Главком»
Вчера, в 14:41

Нарешті Венеціанська комісія, впливова та авторитетна європейська організація, оцінила відміну політичної реформи в Україні. І висновок цей, на глибокий сором чинної в Україні влади, вкрай критичний.

Головне послання, яке міститься у висновку Венеціанської комісії – Україна має продовжувати конституційну реформу в державі на основі всезагального консенсусу влади і опозиції. Проте ціла низка зауважень свідчить про достатньо критичне ставлення в Європі до дій української влади в конституційному полі.

З іншого боку, попередні критичні резолюції ПАРЄ, Європарламенту та Венеціанської комісії мало як вплинули на Віктора Януковича та його команду. Критика судової реформи, переслідування журналістів, утиски свободи слова та порушення під час місцевих виборів до сих пір залишилися без уваги можновладців. Хіба що Валерія Хорошковського таки вивели зі складу Вищої ради юстиції…

Найперше, що кидається у вічі – Венеціанська комісія чітко заявила, що ухвалюючи рішення відмінити конституційну реформу 2004 року, Конституційний суд заперечив своєму ж вердикту від 2008 року. В лютому 2008 року КС визнав, що закон №2222 став тілом Конституції. Але вже в вересні 2010- маємо зовсім протилежне рішення. При цьому, як зауважили експерти, ніяких пояснень цьому «конституційному феномену» наші судді у своєму вердикті не дали. Тим більше, що на думку комісії, в практиці європейських країн навіть не було випадків, щоб судова влада своїми рішення скасовувала попередні редакції Конституції.

Якщо вже говорити про оцінку діяльності Конституційного суду, то Венеціанська комісія здивована ще одним його вердиктом – трактуванням порядку формування парламентської коаліції. Навіть європейські експерти зауважили, що в 2008 році КС визначав порядок формування коаліції тільки фракціями, а вже в 2010 році – і за участі окремих депутатів.

Прямо не вказуючи на це, Венеціанська комісія натякнула, що рішення суду щодо відміни конституційної реформи 2004 року готувалося владою, й чиновники знали про нього заздалегідь. Закон про Кабмін, яким унормовувалася робота органів влади після відміни політ реформи, був ухвалений у Верховній Раді вже 7 жовтня, і це дало підстави Венеціанській комісії припустити, що «що новий проект закону був підготовлений заздалегідь». Враховуючи, що це писали надзвичайно обережні юристи, ці рядки говорять самі за себе.

Найнеприємнішим сюрпризом ж для Віктора Януковича має стати те, що Венеціанська комісія піддала сумніву легітимність самого Президента України. На думку комісії, народ обирав його на виконання одних повноважень, а він, вже будучи на посаді, значно розширив свою владу через рішення Конституційного суду.

Мало приємним для Віктора Януковича має стати і те, що європейські експерти визнали неконституційними деякі повноваження Президента України. Зокрема, Венеціанська комісія зауважила, що «доручення», які він зараз роздає Кабміну і окремим міністрам в уряді, не передбачені в статті 116 Конституції 1996 року. До того ж, улюблена практика Віктора Януковича призначати заступників міністрів виходить за межі повноважень, наданих йому чинною Конституцією України.

Ну і останній, але чи не найбільш важливий висновок, що міститься в рішенні Венеціанської комісії – чергові вибори до парламенту мають відбутися в березні 2011 року.

Звичайно, прямо комісія не наважилася дати вказівку Україні, коли проводити вибори, проте положення висновку свідчать саме про цю дату. По-перше, комісія зауважила, що згідно з чинною Конституцією, повноваження Верховної Раді складають 4 роки. А тому вибори мали би відбутися вже в 2011 році. Експерти вказують, що чинний парламент дійсно обирався на 5 років. Проте Конституційний суд України в рішенні щодо дати президентських виборів в 2009 році чітко визначив чим мають керуватися органи влади при визначенні побідних питань. І в тому рішенні вказано - тільки нормами чинної на даний момент Конституції! До речі, про це «Главком» писав ще у жовтні.

По-друге, як зазначає Венеціанська комісія, дату проведення парламентських виборів в 2011 році визнала сама Верховна Рада. У висновку комісії йдеться про те, що парламентська більшість внесла проект про внесення змін до Конституції, яким передбачається збільшення терміну повноважень парламенту до п'яти років. Такий крок парламенту, на думку Венеціанської комісії, може бути витлумачений як визнання того факту, що за нинішніх обставин термін парламентських повноважень складає чотири роки.

В принципі, все розписано чітко і ясно, тому не варто сумніватися, якого саме рішення від Конституційного суду щодо дати парламентських виборів очікують в Європі вже до Нового року. Звичайно, якщо припустити, що КС керуватиметься нормами Конституції і своїми попередніми висновками, а не чужими вказівками. Тим більше, що пройшло два місяці з моменту звернення ЦВК щодо дати виборів, а КС досі навіть не відкрив провадження.

Але це тільки частина того, що Венеціанська комісія думає про конституційну ситуацію в Україні та пропонує удосконалювати. Детальніше кожен може дізнатися з неофіційного перекладу рішення від 17 грудня 2010 року, яке сьогодні оприлюднене на сайті комісії.

http://glavcom.ua/articles/2452.html

Як відомо, Юрія Луценка взято нинішньою владою під арешт. Тут про весь ідіотизм ситуації.

В чому обвинувачується Луценко. Постанова перша
Мустафа Найєм, УП _ Понеділок, 03 січня 2011, 13:07

В розпорядженні "Української правди" опинилась копія постанови про порушення кримінальної справи проти колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка.

Ця справа може стати знаковою подією в житті українських чиновників. Такого розлогого юридичного аналізу корупційних дій державного службовця українська Феміда ще не знала. Сумнівне з точки зору законності, але – якщо бути відвертим – банальне в українських реаліях просування по службі близької до чиновника людини переросло у злочин за змовою групи осіб. Залишається лише сподіватись, що юридичний підхід у справі проти Юрія Луценка в подальшому стане калькою в оцінці діяльності чиновників діючої влади.

Повна назва документу – "Про перекваліфікацію дій, порушення кримінальної справи, прийняття її до свого провадження та об’єднання кримінальних справ в одне провадження".

В розпорядженні редакції є також копія першої постанови про порушення кримінальної справи, яка стосувалась лише просування по службі в органах внутрішніх справ водія колишнього голови МВД Леоніда Приступлюка. Обидва документи підписані 11 грудня 2010 року слідчим Войченко С.В.

Документ, що публікується – остаточний. В ньому об’єднаний також епізод стосовно виділення водію службового житла. Крім того, в остаточній частині постанови вказується, що крім Юрія Луценка обвинуваченим у справі став також і його водій.

Загалом, згідно з документом, Юрію Луценку інкримінується наступний перелік протизаконних дій:

- призначення Леоніда Приступлюка "старшим оперуповноваженим 4-го сектору 2-го відділу 2-го управління Департаменту розвідувально-пошукової діяльності" з посадовим окладом в 150 грн.;

- призначення Леоніда Приступлюка на посаду помічника міністра у відділі поточної діяльності Апарату міністра з окладом у 2000 грн. і одночасне призначення 150% надбавки;

- присвоєння своєму водію звання "майор міліції", "підполковник міліції" та 9 ранг державного службовця;

- нагородження Леоніда Приступлюка:

а) відзнакою "За міжнародне співробітництво у правоохоронній діяльності"

б) відзнакою "Лицар Закону";

в) відзнакою "Почесний знак МВС України";

- призначення Леоніду Приступлюку різноманітних надбавок, в т.ч. 50% за особливі умови служби та 15% за роботу в умовах режимних обмежень;

- збільшення вислуги років шляхом зарахування Леоніду Приступлюку до стажу служби в органах внутрішніх справ періодів роботи водієм Рівненського радіозаводу та Рівненського заводу торгового обладнання, а також помічником-консультантом народного депутата. При цьому, в справі вказано, що для отримання дозволу на такі дії Юрій Луценко звертався з відповідним листом до прем’єра, посаду якого на той момент займала Юлія Тимошенко. Втім необхідна відповідь, за даними слідства, прийшла від першого віце-прем’єр-міністра Олександра Турчинова.

- призначення 40% надбавки Леоніду Приступлюку за вислугу років та звільнення з органів внутрішніх справ зі стажем 29 років 6 місяців 26 днів. Щомісячна пенсія водія міністра без надбавок становила 5 937,08 грн.

Згідно з постановою, внаслідок вищевказаних дій державі було завдано збитків у розмірі 330 256,58 грн.

Крім того міністру інкримінується сприяння Леоніду Приступлюку в забезпеченні квартирою за рахунок Міністерства внутрішніх справ. До речі, з постанови стали відомі і нові деталі справи. Так виявилось, що в травні 2005 року Леоніду Приступлюку спочатку було запропоновано отримати поза чергою однокімнатну квартиру в Києві на вулиці Сосницькій. Але, згідно з постановою, водій "бажаючи мати квартиру в центральній частині м. Києва та в подальшому оформити на неї право власності відмовився отримувати ордер на квартиру по вищевказаній вулиці і звернувся до міністра з проханням сприяти здійсненню її обміну на житло в центральній частині міста. За даними слідства, Юрій Луценко надав усну вказівку працівникам Господарського департаменту для здійснення відповідного обміну 1-кімнатної квартири на вул.. Сосницькій на 1-кімнатну квартиру по вул. Дмитрівська.

Надана квартира була оцінена у 130 623, 9 грн. В таку ж суму був оцінений збиток, який був завданий Міністерству внаслідок протиправних дій міністра.

У постанові Юрій Луценко та Леонід Приступлюк постають у ролі групи осіб, що "вступили між собою у змову щодо заволодіння державними коштами".

При цьому кожен з них виконував "свою частину цього злочинного плану": Леонід Приступлюк час від часу писав міністру різноманітного характеру заяви, а той, в свою чергу, "реалізуючи спільний умисел" використовував своє службове становище вдавався до зловживання своїми повноваженнями.

І якщо раніше наслідки всіх перелічених дій кваліфікувалися просто як збитки державі, тепер вони перекваліфіковані у "заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем за попередньою змовою групою осіб".

---

Кваліфікований коментар:

Борисович _ 03.01.2011 17:13
Тут недавно Мустафа Найем поздравлял какого-то прокурорского следователя «Юрия Владимировича» с Новым Годом – давайте и я поздравлю своим комментарием прокурорского следователя?

Уж не обессудьте, предлагаю ВНИКНУТЬ в суть мотивировочной части постановления.

Абзац 1:
- юрист 1 класса Войченко и есть органом досудебного следствия согласно УПК. Никакая «Генеральная прокуратура Украины» ничего не расследует.

Абзац 2:
Луценко перестал быть министром ВД Украины с 04.08.06 (Постановление ВРУ №87-V) и заново назначен на должность по постановлению ВР Украины от 04.08.06 №88-V. В отличие от Президента Украины, ВР Украины Луценко 04.08.06 (постановление №88-V) назначила не Министром, а на должность Министра ВД Украины, т.е. Луценко НЕ ЯВЛЯЛСЯ СЛУЖЕБНЫМ ЛИЦОМ в понимании УК Украины – он был членом коллегиального органа – КМ Украины.

Абзац 3:
ВР Украины постановлением №10-VI от 18.12.07 Луценко назначила НА ДОЛЖНОСТЬ Министра ВД Украины, но не Министром ВД Украины.

Абзац 4:
Согласно Закону Украины №3781-XII милиция не является правоохранительным органом, одним из таковых являются органы внутренних дел. Милиция же согласно Закона Украины №565-XII является не правоохранительным, а правозащитительным органом (как это ни смешно сейчас звучит). Министр ВД Украины руководит не только милиционерами (аттестованными, т.е. “в погонах” сотрудниками ОВД), а и вольнонаёмными (в т.ч. уборщицами и советниками) сотрудниками, между ними существует разница.

Абзац 5:
Министр ВД Украины за просчёты в своей деятельности несёт ответственность только перед лицами, указанными в Положении, утверждённом указом Президента Украины №1138/2000 – только перед Президентом Украины и КМ Украины. Министр – фигура политическая, т.е. находящаяся вне правового поля страны, его действия не могут быть предметом изучения “обычными” следователями и “обычными” судами, особенно если он в своей деятельности принимал “двухнулевые” акты (т.е. с грифом “совершенно секретно”).

Абзац 6:
Слова “функция” и “обязанность” имеют совершенно разные значения.

Абзац 7:
Милиция, как и МВД Украины – это ОРГАН, а не организация, учреждение или предприятие, поэтому на Луценко не распространяется положение примечания 1 к статье 364 УК Украины – он не являлся служебным лицом.

Абзац 8:
Круг полномочий министра ВД Украины до сих пор не определён, поэтому словосочетание «руководство» можно понимать как угодно, но не как основание для привлечения Министра ВД Украины за их использование/неиспользование.

Абзац 9:
Не уверен, что до сих пор Приступлюк и Луценко не дружат.

Абзац 10:
Ненормированный рабочий день водителя министра, чрезвычайно важный характер его работы как в одиночных поездках, как в кортеже при перевозке «члена КМ Украины» и его документов, так и просто при перегоне пустого автомобиля вслед самолёту, регулярное использование «маячков» и ношение табельного огнестрельного оружия обязывают аттестовать водителя министра ВД Украины (обычный вольнонаёмный водитель не имеет права этого делать). Наличие высшего образования препятствует аттестованию кандидата на водителя в рядовой и младший начсостав, поэтому Приступлюка, по логике, должны были присвоить звание среднего начсостава, в обиходе называемое офицерским. Круг полномочий оперуполномоченного также не определён, поэтому ими злоупотребить невозможно.

Абзац 11:
Уполномоченное лицо работодателя обязано по закону разъяснить работнику какую работу предлагается делать работнику.

Абзац 12:
Приём на работу в ОВД и присвоение милицейского (специального) звания – разные процедуры. Если первая регламентирована КЗоТом Украины, то вторая регулируется Положением, утверждённым постановлением КМ УССР (не Украины!!!) №114 от 29.07.91. Их «смешивать» при обвинении Министра ВД Украины недопустимо, т.к. вторая процедура – результат коллегиальной деятельности, а не единоличного решения Министра.
Пункт 7 Положения, утвержденного постановлением КМ УССР, не запрещает принимать на работу в органы внутренних дел лиц, достигших предельного возраста, к тому же основанием для увольнения лиц является не только возраст, но и спецзвание, которого у Приступлюка до принятия на работу не было.

Абзац 13:
Согласно п.4.1.6. Примерной инструкции, утверждённой постановлением КМ Украины №1153 от 17.10.97, ответственность за содержание завизированного несколькими лицами документа в равной мере несут все эти должностные лица. Марецкий, Сорока, Курко, Прилипко, в отличие от Луценко, являются служебными лицами, и если они не причастны к преступной деятельности, то причём тут Луценко?

Абзац 14:
Приказы двумя нулями перед номером имеют гриф «совершенно секретно». Разглашение сведений данных документов уголовно наказуемо.

Абзац 15:
Наконец-то следователь понял разницу между «обязанностями» и «функциями». За неисполнение/ненадлежащее исполнение функций по должности уголовная ответственность в Украине не предусмотрена – см.примечание к ст.364 УК Украины – там говорится об обязанностях.

Абзац 16:
Продвижение по службе, вручение ведомственных наград – результат коллегиальной деятельности руководителей работника – всякие там представления, рапорта, анкеты составляются не награждённым. Не понятно почему Луценко и Приступлюк обвиняемые в совершении преступления, а инициаторы, организаторы и пособники к этому же преступлению не причастны.

Абзац 17:
Приступлюк не мог работать водителем другого министра так же, как Пшонка не мог работать прокурором при смене Премьер-министра Украины. Странная логика следователя: Луценко был назначен Министром, а уволен не гражданином, а с должности Министра. Неужели было так тяжело узнать, в чём всё-таки разница между министром и лицом, назначенным на должность министра?

Абзацы 18-26:
Повторяться нет смысла.

Абзац 27:
Госслужба и служба в органах внутренних дел – разные вещи. их смешивать нельзя. Общий порядок исчисления и примерное отнесение должностей к тем или иным видам деятельности весьма условны – разведчики за границей пьют-гуляют за казённый счёт, а им присваиваются награды и идёт стаж службы. Некоторые «внештатники» милиции и спецслужб также получают жалованье и продвигаются по службе как «стукачи». Это нормальное явление для любого государства. Работа водителем не исключает выполнение разных поручений как сексотом.

Абзац 28:
В нём речь идёт о Порядке, утверждённом постановлением КМ Украины №393 от 17.07.92, в котором есть ссылки на секретные положения. Секретному сотруднику (Приступлюк был назначен по «двухнулёвому» приказу и де-юре нигде не числился, кроме как у себя в «конторе») по его просьбе можно было начислять стаж службы хоть в милиции, хоть в армии с момента его рождения, как дворянам в царской России – и это условие не всегда удовлетворяло самого сотрудника. В любом государстве всё, что связано со стажем и выслугой бюджетников – условно и относительно.

Дальше – бредятина, замешанная на том, что за назначение Приступлюка на вольнонаёмные должности Луценко должен нести ответственность по Закону Украины №565-XII. Потом следователь установил, что Приступлюка назначили на должность помощника Министра, а 10.03.10 уволили с должности советника Министра, при этом Приступлюк мог продолжать (и скорее всего, продолжает) быть засекреченным сотрудником «семёрки» МВД…

Я вот не понимаю: как следователь мог назначать проведение судебных экспертиз лицами, не имеющими допуск к работе с совершенно секретными документами?

И ещё мне не понятно: если с 01.01.06 указ Президента Украины №1138/2000 с 01.01.06 противоречил Конституции Украины и не действовал, а КМ Украины принял постановление №1383 от 04.10.06, которое «с боями» с Президентом Украины всё-таки «заработало» в середине 2007-го года, и эти документы (утверждённые ими документы) содержат прямой перечень функций Министра ВД Украины, почему следователь это не проанализоровал, применяя ст.364 УК Украины к Луценко? Закон-то ведь действует не только в пространстве, а и во времени…

С Луценко пончик :) Сорри "за многа букафф"..."

Доктор і професор Янукович

http://www.epravda.com.ua/columns/2010/12/28/264006/

Юрій Глухов

Внаслідок того, що перша особа держави де-факто не розбирається в економіці, а тому апріорі не здатна усвідомлювати викликів, які стоять перед країною, скоро може стати зовсім не смішно всьому українському народу.

Віктор Янукович регулярно допускає прикрі для нього особисто і його прихильників "ляпи" у висловлюваннях. Найчастіше вони стосуються географії, історії, літератури або поезії. Також він дуже безграмотно пише.

При цьому найчастіше захисники нинішнього президента пояснюють це тим, що він не гуманітарій за освітою, а технар. Справді, на сайті глави держави у його біографії написано, що у 1980 році він закінчив Донецький політехнічний інститут, а у 2001 році - Українську академію зовнішньої торгівлі.

Крім того, Янукович має наукові ступені та учені звання - академік Академії економічних наук України, доктор економічних наук, професор. Отже, що-що, а економічну науку він повинен знати, як мінімум, на "відмінно".

Однак люди з економічною освітою, яким доводилося чути ті чи інші міркування Януковича на економічні теми, напевно, зробили висновок, що це далеко не так.

Зайвий раз президент підтвердив це, давши інтерв'ю телеканалам "Інтер", ICTV та "Україна", яке транслювалося 24 грудня.

У якийсь момент він вирішив пояснити глядачам термін "сальдо зовнішньої торгівлі". Дане поняття досить просте: це різниця між експортом та імпортом країни у вартісному вираженні. Але послухайте, як пояснив його Янукович!

"Складова імпорт-експорт - це (тривала пауза. - Автор) результат (тривала пауза. - Автор) сальдо зовнішньої торгівлі. Якщо воно позитивне, тобто ми маємо експорт більший, ніж імпорт у нашу країну, це означає, що ми маємо плюс до золотовалютних резервів Національного банку", - розповів він.

Очевидно, що президент озвучив дуже невдале формулювання - навіть як для рядового економіста, а тим більше - для доктора економічних наук. Слово "складова" тут зовсім недоречне, воно тільки заплутує слухачів.

Однак наступні фрази президента однозначно вказують, що він і сам не розуміє, які процеси відбуваються зараз в українській економіці, зокрема, з динамікою сальдо зовнішньої торгівлі та обсягом золотовалютних резервів Нацбанку.

"А це - фінансова стабільність нашої держави. До речі, цього року ми збільшили золотовалютні резерви Нацбанку майже на 12 мільярдів доларів. Сьогодні вони вже досягають 38 мільярдів доларів - золотовалютні резерви. Тобто це показник того, як працює економіка", - продовжив свою думку Янукович.

Відтак у телеглядачів мало створитися враження, що в Україні у 2010 році дуже швидко ростуть золотовалютні резерви. Відбувається цей ріст завдяки позитивному зовнішньоторговельному сальдо. Однак насправді все не так.

По-перше, президент "промахнувся" з цифрами резервів Нацбанку. На 1 січня 2010 року вони становили 26,5 мільярда доларів, а на 1 грудня - 33,5 мільярда доларів. Отже, приріст сягнув не 12 мільярдів доларів, а лише 7 мільярдів доларів.

До того ж, у листопаді-жовтні резерви уже не росли, а скорочувалися за рахунок підвищеного попиту на іноземну валюту на валютних ринках.

До слова, максимального розміру за всю історію України золотовалютні резерви досягли у серпні 2008 року. Тоді вони і становили 38 мільярдів доларів. Однак згодом через кризу резерви стали різко скорочуватися, а економіка - валитися.

По-друге, і це головне, збільшення обсягу золотовалютних резервів у 2010 році відбулося не за рахунок позитивного сальдо зовнішньої торгівлі, оскільки сальдо зовнішньої торгівлі України у 2010 році взагалі негативне. Мало того, в останні півроку величина негативного сальдо торгівлі товарами росте стрімкими темпами.

Зокрема, за дев'ять місяців 2010 року сальдо зовнішньої торгівлі товарами досягло мінус 5,4 мільярда доларів, а сальдо торгівлі послугами - 4,3 мільярда доларів. У підсумку, загальне негативне сальдо зовнішньої торгівлі товарами і послугами досягло 1,1 мільярда доларів. За підсумками 2010 року буде ще більший мінус.

До речі, з поняттями "експорт", "імпорт" і "торгівельне сальдо" у Віктора Федоровича вже давно негаразди.

Якось в ефірі каналу "НТН" він геть усе переплутав і розповідав, що у 2004 році, коли він уперше очолював уряд, обсяги імпорту були набагато більші за експорт, хоча насправді було навпаки. Відтак, продовжував Янукович, спостерігалося позитивне торгівельне сальдо, що було дуже добре для країни.

Збільшувалися ж золотовалютні резерви у 2010 році, головним чином, за рахунок нових позик - як корпораціями, так і державою. І їх доведеться повертати.

Якщо взяти до уваги зауваження Януковича про те, що ріст золотовалютних резервів забезпечується позитивним сальдо зовнішньої торгівлі, і це "показник того, як працює економіка", те можна однозначно стверджувати: українська економіка у 2010 році працює вкрай погано.

Імпорт товарів в Україну все сильніше обганяє експорт, що пригнічує національну економіку. І, судячи із зафіксованих у бюджеті-2011 намірів уряду, надалі ситуація буде тільки погіршуватися.

Найсмішніше, що президент Янукович абсолютно цього не знає, якщо судити з його реплік. Зате наш славний доктор економічних наук, професор і академік очолює комітет з економічних реформ, про що він не забув нагадати в інтерв'ю.

Внаслідок того, що перша особа держави де-факто не розбирається в економіці, а тому апріорі не здатна усвідомлювати викликів, які стоять перед країною, скоро може стати зовсім не смішно всьому українському народу.

Про автора:

Юрій Глухов, uriy-gluhov.blogspot.com

"...На звання справжньої перДлини року претендує щойно ухвалений ВР України закон:
з 1 січня 2011 року, на десять років(!)звільняються від сплати податку з прибутку всі готелі категорій «3», «4» і «5» зірок, що вже функціонують або будуть уведені в експлуатацію до 1 вересня 2012 року. Іншими словами, від оподаткування виводиться практично весь готельний бізнес України.
…Неважко спрогнозувати нове економічне чудо, яке спостерігатиметься в Україні з наступного року: рентабельність готельного бізнесу раптово збільшиться в десятки, а той і в сотні разів. Бо звільнені від сплати податку установи використовуватимуться для елементарної легалізації коштів, зароблених у інших, менш благопристойних, неофіційних галузях пацанського господарства. З часів Аль-Капоне пішов вислів «відмивати гроші» — завдяки мережі пралень, які належали американській мафії і які, попри невисоку рентабельність, приносили колосальні прибутки: у касу цих пралень по ночах здавалася виручка, отримана від продажу наркотиків і забороненого спиртного – щоби на ранок готівку можна було офіційно покласти на рахунок і в наступному не мати головного болю, пояснюючи, звідкіля у власника пральні взявся заміський палац і кілька автомобілів"

Як все буде: сценарій майбутнього Апокаліпсиса
Петро Масляк

Істинно зауважено: скажи мені хто твій друг і я скажу хто ти. Тому розумні люди і країни, які управляються розумними керівниками беруть собі за дороговказ життєві приклади з успішних і щасливих людей і держав і відкидають тих, які не здатні раціонально організувати своє життя.

Особливо важливе значення має досвід і приклад старших для молодих людей і молодих країн.

Успішна Фінляндія обрала собі за приклад Німеччину. Болгарія, Угорщина, Чехія, Туреччина та деякі інші країни теж навіть офіційно заявили, що вони рівняються на цю ж країну.

Успішна Південна Корея, Китай взяли собі за приклад не голодуючу комуністичну Північну Корею (КНДР), а Японію. Процвітаючий Сінгапур впроваджував у себе досвід Японії, США і Гонконгу (Сянгану).

Швидко прогресуючі Бразилія, Чилі та Уругвай використовують досвід США. Все це робиться з розумом, тобто, досвід "країн-прикладів" переноситься на місцевий грунт не механічно, а з врахуванням місцевої національної специфіки.

Майже двадцять років так званих "реформ" в Україні однозначно вказують нам на те, що недолугі керівники нашої держави взяли собі за приклад однозначно історично збанкрутілий досвід Росії.

Особливо яскраво це проявилося за нової влади, яка взялася "мавпувати" вже до деталей найдрібніші маразми державного управління країни, яка сама заявляє всьому світові, що "умом Россию не понять".

При цьому це говориться не жартома, а на повному "серйозі". А яким же органом, пардон, панове, вас треба розуміти? Я усвідомлюю, що суто в царині дефініцій української і російської мов різниця у сфері управління разюче відмінна і навіть просторово протилежна.

В українців всім керує голова, а в росіян прєдсєдатель. Якщо ми згадаємо, що слово "прєдсєдатєль" походить від слова "сєдаліще", то вираз "умом Россию нє понять", стане більш зрозумілим.

Ну і який же приклад бере "наша" влада з Росії? В якому стані знаходиться ця держава, яку за приклад не взяла ніяка інша держава світу, крім України? Чому це про бажання вступити до ЄС і НАТО у світі заявили 82 (!) країни і немає жодної (!), може ви мені таку підкажете, яка хотіла б вступити до СНД і Ташкентського пакту. То хто ж тоді тут дурний? Запитання, як на мене риторичне.

Правдивої інформації, а не недолугої пропаганди про стан справ в Росії від її влади не дочекаєшся.

Практично всі органи масової інформації цієї країни знаходяться під контролем Кремля і співають йому осанну. Але ж зараз уже не ХІХ і навіть не ХХ століття. Інтернет, інформаційні війни, Wikki-leaks, Ісландія, яка на законодавчому рівні прийняла рішення, що ніяких секретів в неї, навіть державних, немає.

Остання країна тепер реєструє будь-які засоби масової інформації, які так чи інакше переслідуються в інших країнах. І на нас обрушився цілий потік інформації, яка раніше складала державні таємниці.

Та й "бацька" Лукашенко, посварившись з керівниками Росії взяв і опублікував засекречені дані про тотальну деградацію російського суспільства. Російський ФСБ лише був вимушений констатувати, що КДБ Білорусії працює краще за нього.

То що ж ми довідалися з матеріалів інформаційної війни Білорусі з Росією? Виявляється, що станом на 2010 рік російське суспільство демонструє всьому світові страшну картину повного занепаду і жахливої тотальної деградації. Ось лише деякі цифри.

Ми довідалися, що в Росії 4 млн. тільки зареєстрованих бомжів, насправді їх набагато більше. Понад три мільйони жебраків, які просять на вулицях милостиню, 3 мільйони проституток, 6 млн. тільки зареєстрованих душевно хворих, 5 млн. тільки офіційно зареєстрованих наркоманів, насправді їх набагато більше, понад 6 млн. хворих на СНІД.

Населення Росії щорічно зменшується майже на мільйон осіб. При цьому росіян стає на 2 млн. менше, а "інородців", переважно мусульман, - на 1 млн більше. Щодня робиться тільки офіційно зареєстрованих 10 тис. абортів, 7 млн. шлюбних пар взагалі не мають дітей. Щорічно в Росії скоюється 80 тис. вбивств і 100 тис. людей гине від передозування наркотиків, 30 тис знаходять свій кінець у ДТП.

Тотальна деградація суспільного життя Російської Федерації стане ще яскравішою, якщо ви довідаєтеся, що у в’язницях цієї країни сидить понад мільйон чоловік і що це більше, ніж в СРСР за часів сталінських репресій. Росіяни випивають понад 18 літрів умовного спирту на людину на рік, що більш як удвічі перевищує поріг фізичної деградації нації.

Дітей сиріт у цій країні 750 тис., що більше, ніж після закінчення Другої світової війни (678 тис.). 3,5 млн дітей є інвалідами, понад 1 млн. наркоманами, 2 млн. неписьменні, 5 млн. безпритульні. Зате чиновників там аж втричі більше, ніж було за часів СРСР (Брежнєвський застій).

Росія виробляє нині стільки тканин, скільки царська Росія виробляла в 1910 році. Такий же рівень виробництва вагонів. Випуск взуття взагалі опустився до рівня 1900 року! Лише нафтогазовий сектор за десять "Путінських" років зріс у 5 разів. Інфраструктура Росії руйнується на очах.

Все Підмосков’я зустрічало Новий Рік без світла. Аварію не могли ліквідувати більше тижня. Є реальна небезпека, що в морози без електрики опиниться і Москва. А це вже сама справжня катастрофа.

А яке відношення всі ці факти мають до України, запитає нетерплячий читач? Справа в тому, що наша державна структура нині в усьому мавпується з Росії, а отже одні і ті ж причини дають одні і ті ж наслідки. Тим більше, що за нової влади вже відбулася репетиція майбутнього Апокаліпсису.

Цієї зими в окремих районах Києві вже двічі відключали опалення чого тут не було з часів німецької окупації. На світ в цілому і на Україну зокрема насувається циклічна цивілізаційна криза. Вона, як це завжди було, буде супроводжуватися і різними природними катаклізмами.

Уже зараз нашу планету переслідують незвичні потопи, посухи, екстремальні підвищення температури, починає "дуріти" Гольфстрім і Ель-Ніньо. Ми знаходимося напередодні "переформатування" не лише суспільства, але й природи. Все старе, пострадянське, віджиле буде невблаганною знищене історією. Будуть знищені і провідники та реалізатори збанкрутілих ідей, традицій, ментальності тощо. Тим більше, що всі вони вже давно засвітилися і самі склали на себе "розстрільні списки".

В умовах кризи великі міста перетворяться на справжні пастки для людей. які в них живуть. Системи життєзабезпечення перестануть працювати, а транспортні магістралі будуть паралізовані. Стільниковий зв'язок буде заблокований. Автономні системи водо- і теплопостачання у великих містах у вигляді печей і колодязів відсутні.

"Омельченківські" артезіанські свердловини в столиці з приходом нової влади вже фактично припинили своє існування. Здичавілі тварини, пацюки, інфекційні хвороби, повне знецінення грошей.

Мародери, вбивці, ґвалтівники, грабіжники вже нині намагаються взяти владу до своїх рук. Через це найціннішою річчю стане "пан Кольт". Віддалені від міст райони сільської місцевості з автономними системами життєзабезпечення отримають безперечну перевагу.

Найбільше шансів на виживання буде в сільськогосподарських областях Західної України, де люди звикли допомагати один одному. Націоналісти запропонують людям задля виживання строго і жорстко організовану замкнуту систему, яка буде прийнята всіма. Преференції отримають і добре організовані протестантські громади, які рушать з міст у сільську місцевість.

Чим далі від магістральних шляхів, тим ситуація буде кращою. В Західній і Центральній Україні буде сформована потужна армія, яка зупинить навалу в Україну голодних мародерів, вбивць і гвалтівників з Росії, які у 1921-22 і у 1932-33 роках вже заполоняли нашу країну. Почнеться поступове, болісне відродження на абсолютно нових принципах існування суспільства.

© 2000-2010 "Українська правда"
Постійне посилання: http://www.pravda.com.ua/columns/2011/01/10/5769348/

Україна отруює Росію відходами

Отруйні відходи з хімзаводів Лисичанська, Рубіжного та Сєвєродонецька, потрапляючи в річку Сіверський Донець, отруюють жителів прикордонних районів Росії.

За висновками міжнародних незалежних екологів з фонду Blaksmith Institute, що проводять глобальну інвентаризацію забруднених територій в усьому світі, хімічні підприємства Луганщини забруднюють не тільки прикордонну територію України, але й РФ, пише Deutsche Welle.

Шкідливі відходи хімвиробництва - фенол, аміак, азот і марганець потрапляючи в річку Сіверський донець, яка є одним з головних джерел прісної води в Луганській області, розносить їх далеко за межі України.

При цьому, два села, що знаходяться в санітарній зоні Лисичанського нафтопереробного заводу, вже давно потребують відселення.

"Люди в цій місцевості взагалі не можуть пити воду, у ній навіть не можна митися", - відзначає представник фонду Blaksmith Institute Сергій Шапаренко.

За словами Шапаренка, зараз фонд вивчає можливість фінансування дослідження хімвідходами, що накопичилися у регіоні, а також можливість придбання озонатора для води.

Більше того, через шкідливі відходи з хімзаводів Луганщини Україна опинилася в "глухому куті": аби виконати всі екологічні норми, доведеться зупиняти роботу даних підприємств. А це матиме наслідки для всієї економіки України.

Відзначимо, що в Лисичанську, Рубіжному, Сєвєродонецьку, де працюють 8 хімічних підприємств, у 2-3 рази вища смертність серед населення у порівнянні із середнім рівнем на Луганщині.

http://www.epravda.com.ua/news/2011/01/13/266007/

Як електорат януковича розкрадає бюджет
або
Де зникають бюджетні кошти

Можна розрахувати показники регіонів, де уникають сплати податків, у відсотках до загального фінансового результату. Донецька і Луганська області - 55%, Дніпропетровська, Запорізька, Одеська області - 15%, решта областей - 30% (загалом).

Напрямків уникнення від сплати податків багато. Обсяги деяких з них рахує НБУ. Між тим, використання державної статистики, моделювання ситуацій та спеціальні розрахунки дозволяють розширити оцінку обсягів уникнення від сплати податків, які стосуються великого та середнього бізнесу.

Щомісячно Держкомстат публікує таблицю "Фінансові результати від звичайної діяльності підприємств до оподаткування за видами промислової діяльності". Протягом десяти років структура цих даних не змінювалася, що дозволяє вести порівняльний аналіз.

У таблиці наводяться частки підприємств галузей, які одержали прибуток і збиток, а також загальні розміри "плюсів" і "мінусів". Сума прибутку і збитку дає фінансовий результат за галузями. Всі ці показники стосуються промисловості загалом.

З роками обсяги прибутків та збитків галузей зростають, але наскільки змінюються співвідношення частки прибуткових та збиткових груп підприємств? З роками підприємства працюють краще чи гірше? Чи вплинула на це світова криза? Чи є закономірності у зміні співвідношень прибутків та збитків?

Відповіді на ці питання дозволять визначити, чи зникають з фінансового обороту кошти незаконними шляхами.

Якщо взяти до уваги частку збиткових підприємств промисловості, наприклад, за січень з 2001 року по 2011 рік, то з'ясовується, що протягом чотирьох років цей показник коливався в діапазоні до 30%, а протягом інших семи років - до 14%.

Відповідно до результатів обробки фінансових результатів, тіснота зв'язку часток збиткових підприємств з 2001 року по 2011 рік перевищує 85%, а тому можна стверджувати, що значимим фактором в цьому зв'язку є штучна регуляція показника.

Саме вона штучно зменшує загальний фінансовий результат. Так, у посткризовому січні 2011 року було 46,6% збиткових великих та середніх підприємств, у кризовому січні 2009 року - 50,4%, а в січні 2007 року, року зростання економіки, - 35,2%.

Для порівняння: в 1990 році частка тоді ще державних великих і середніх збиткових підприємств промисловості дорівнювала лише 7%. Їх масове роздержавлення пояснювалося тим, що приватний власник більш ефективний, ніж держава.

Між тим, зростання частки приватних підприємств супроводжувалося зростанням частки збиткових компаній.

Автор теж вважає, що зазвичай приватний власник ефективніший за державу. Чому ж тоді порівняно з 1990 роком частка збиткових підприємств, в тому числі в період значного зростання економіки 2006-2007 років, була уп'ятеро більшою?

Відповідь проста: щоб не сплачувати податки, значну частину фінансового результату або весь результат штучно виводять з фінансового обороту ще до сплати податків. А що візьмеш із збиткового підприємства?

Існує кілька законних способів виведення прибутку з-під оподаткування.

Перший - якщо власником фірми є офшорна компанія, яка весь дохід ще до оподаткування в Україні виводить за кордон, де малі ставки оподаткування.

Другий - створення в офіційних чи фактичних, на кшталт Кіпру, офшорах управляючої компанії, яка розпоряджається фінансовим результатом українського підприємства, офіційно спорідненого з цією фірмою.

Обставини балансування прибутків і збитків пояснюються тим, що для великих фірм розвинених країн вважається непристойним виводити з-під оподаткування весь фінансовий результат усіх споріднених підприємств.

В одних компаніях в офшор виводиться весь дохід, в інших - частина, і дуже рідко весь фінансовий результат залишається в країні перебування підприємства. Коливання співвідношень між прибутком та збитком на різних підприємствах - це майже суто суб'єктивна справа їх власників.

Україна не є засновником такого способу ухиляння від податків. Ще у 1848 році в Російській імперії було засноване вільне місто Єйськ, яке отримало податкові пільги для пришвидшення свого розвитку. Це був один з перших європейських офшорів.

На середніх підприємствах переважають інші методи ухиляння від сплати податків. Серед них - продаж за готівку товарів в роздрібній мережі без касових апаратів і вилучення з обігу частки доходу, завищення норм витрат матеріалів і випуск продукції, яка не обліковується. Останнє характерно для деревообробної галузі.

Між тим, розвинені країни користуються потужними морально-правовими важелями впливу на власників підприємств, аби стримувати цей процес. На відміну від України, це стримування не зводиться тільки до зменшення - у майбутньому - ставок податку.

Однак повернімося до сучасності. Січневий фінансовий результат 2011 року на великих та середніх збиткових промислових підприємствах України становив 4 897 мільйонів гривень, у річному вимірі - майже 59 мільярдів гривень.

Навіть якщо відняти результат 10% державних підприємств, то частка приватних становитиме 53 мільярди гривень збитків. Після усунення можливої погрішності - 47 мільярдів гривень збитку або приблизно 11-12% суми державного бюджету.

Це ціна бездіяльності влади. Враховуючи географічну структуру розміщення галузей промисловості, можна розрахувати показники галузей і регіональних центрів, де ухиляються від сплати податків, у відсотках до загального фінансового результату.

Серед галузей: добування паливно-енергетичних копалин - 35%, хімічна та нафтохімічна промисловість - 45%, виробництво міндобрив - 75%, металургійне виробництво - 76%, виробництво і розподіл електроенергії та газу - 37%.

Уникнення від сплати податків виглядає приблизно так: Донецька і Луганська області - 55%, Дніпропетровська, Запорізька, Одеська області - 15%, решта областей - 30%.

Виробництво продуктів харчування, напоїв та сигарет - 50%, обробка деревини - 93%, виробництво пластмасових виробів - 62%, машинобудування - 45% та деякі інші галузі промисловості більш-менш рівномірно розташовані в усіх областях.

Особливо впадають в око показники уникнення від сплати податків на Донбасі, який є не тільки найпотужнішим промисловим центром України, але й своїми висуванцями представляє майже всю абсолютну владу України.

Як відомо з історії, ухиляння від сплати податків, корупція та організована злочинність - це соціально-економічні брати-близнюки, з якими свого часу нині розвинені держави боролися різними засобами, в тому числі за допомогою армії.

Імітація ж боротьби з корупцією та організованою злочинністю з боку влади України, яка складається з представників Партії регіонів, "народників" та комуністів, - це фарс.

Своїми "реформами" та витяганням перед черговими виборами на поверхню суспільної уваги питання щодо особливого статусу російської мови в Україні злочинний світ Донбасу душить українців, в тому числі і своїх виборців.

А де ж народна армія?


Марко Олівенський, кандидат економічних наук
http://www.epravda.com.ua/columns/2011/04/5/281060/

А.Павловський Як влада бюджетників обкрадає

Верховенство права.

Це поняття чомусь ніяк не приживається в наших реаліях. Усі звикли, що влада вертить законом, як дишлом. Лише теоретики визнають, що закони треба виконувати завжди – а не тоді, коли чиновнику чи судді вигідно.

Наївні люди сприймають верховенство права як захмарну абстракцію. Вони вважають, що від таких тонкощів їм не холодно й не жарко.

Вони підтримували нездійсненні обіцянки Януковича в 2009-му, коли тодішня опозиція під його керівництвом просувала популістський, антиконституційний закон про "революційне" підвищення соціальних стандартів. Вони ж обрали Януковича президентом.

І тепер починають прозрівати.

Бо замість отримати журавля в небі, втратили й синицю в руці...

Навіть працюючи в бюджетному секторі, дехто не усвідомлює, як багато залежить від елементарної законослухняності. Мільйони людей усе ще з надією дивляться "нагору", чекають "покращення життя вже сьогодні". Втім, масові акції протесту педагогів показують, що терпіння народу не безмежне.

Тим, хто вважає верховенство права абстракцією, хочу присвятити Таблицю з розрахунком безпосередніх збитків більшості бюджетників внаслідок нехтування кабміном вимогами закону "Про оплату праці".

Розряд	Посада	Тариф. коеф-т	Розрах. оклад, грн.	Штатний оклад за розписом уряду, грн.	Оклад по закону, грн.	Розмір недоплати, у гривнях
1	Прибиральник	1	625	960	960	0
5	Технік	1,36	850	960	1306	346
6	Соціальний працівник	1,45	906	960	1392	432
7	Інженер без категорії	1,54	962	962	1478	516
12	Учитель вищої категорії	2,12	1325	1325	2035	710
14	Хірург вищої категорії	2,42	1512	1512	2323	811
19	Доцент	3,42	2138	2138	3283	1145
23	Директор НДІ	4,27	2669	2669	4099	1430

Дані цієї таблиці взяті з офіційних джерел. Розрахунок за наступним принципом.

Відповідно до 6-ї статті закону "Про оплату праці", тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється в розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати.

Відповідно до статті 22-ї статті закону "Про держбюджет на 2011 рік", з 1 квітня 2011 року встановлено мінімальну заробітну плату 960 гривень.

У той же час, уряд 30 березня 2011 року ухвалює постанову № 310, якою визначено, що з 1 квітня 2011 року посадовий оклад/тарифна ставка працівника першого тарифного розряду "Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" – становить 625 гривень.

Очевидно, що ця постанова незаконна.

Як уже було сказано, закон прямо приписує, що тарифна ставка робітника першого розряду має становити не менш ніж 960 гривень. Однак припис закону влада виконує лише частково: платить працівникам початкових тарифних розрядів мінімальну зарплату.

При цьому уряд нехтує не тільки законом, але й міркуваннями соціальної справедливості та елементарним здоровим глуздом.

Скажімо, прибиральник і технік отримують однакову, мінімальну заробітну плату. Хоча технік мав би отримувати більше, оскільки його робота потребує більшої кваліфікації та відповідальності.

І ці 346 гривень, які недоотримав технік, фактично, вкрадені в нього правовими нігілістами з уряду.

У порушення закону "Про оплату праці", а також в наслідок маніпуляцій з єдиною тарифною сіткою, уряд Януковича-Азарова щомісячно недоплачує практично кожному бюджетнику більше 300 гривень, а кваліфікованим працівникам – учителям, лікарям – по 700-800 гривень.

Протиправні, антисоціальні та абсурдні маніпуляції уряду з тарифною сіткою зайвий раз показують ціну улесливих декларацій команди Януковича -Азарова. Весь сенс їхніх "реформ" полягає в нишпоренні по народним кишеням.

Чи не настав час схопити владу за "руки загребущі"?

Для початку, оскаржувати незаконні рішення щодо тарифної сітки в судах.

Якщо ж суди служитимуть не законові, а примхам влади – останнім часом, на жаль, спостерігається така тенденція – ніхто не відбере нашого законного права вийти на вулицю, і показати серйозність наших намірів домогтися верховенства права у своїй країні!

Андрій Павловський, народний депутат України, для УП

Червонопрапорна провокація

Сергій Грабовський, для УП _ П'ятниця, 29 квітня 2011, 12:00

Слід віддати належне ідеологам та організаторам усієї цієї веремії із вивішуванням червоних прапорів: грандіознішої, продуманішої, а водночас і цинічнішої провокації за останні два десятиліття не було.

Причому за будь-яких розкладів у виграші опиняються залаштункові ляльководи.

У програші ж, принаймні, тактичному, – як противники совєтського тоталітаризму, так і "гарматне м’ясо" провокації у вигляді 260 депутатів, чиї картки голосували за відповідний законопроект, а також силових структур та виконавчої влади України і, ясна річ, самого Віктора Януковича.

Бо ж що означають дружно ухвалені більшістю Верховної Ради зміни до закону "Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років"?

Йдеться не просто про копіювання російських законодавчих зразків у визначенні так званого "Прапора Перемоги" і регламентації порядку його використання під час офіційних заходів.

Ідеться, по-перше, про мавпування ідеологем сталінського періоду, які для Росії та України мають прямо протилежний зміст. По-друге, про продовження руйнації позитивних рис міжнародного іміджу України (якщо вони ще збереглися).

По-третє, про спробу поглибити на ближчі роки, якщо не десятиліття, розкол усередині країни. По-четверте, про офіційне визнання нинішньою владою перед українським народом та всім світом свого злочинного характеру.

І, звичайно, йдеться про загрозу свідомо провокованих масових зіткнень, де може пролитися людська кров.

Почнімо з того, що ключове положення змін до закону є відвертою туфтою під оглядом фактів: "Прапор Перемоги є символом перемоги радянського народу і його армії і флоту над фашистською Німеччиною в роки Великої Вітчизняної війни.

Зовнішній вигляд копій Прапора Перемоги має відповідати вигляду штурмового прапора 150-тої ордену Кутузова II ступеня Ідрицької стрілецької дивізії".

Та хребет нацизму зламали не совєтський народ, не мудра партія (Червона армія, за пізнішим свідченням маршала Жукова, була просто нездатна продовжувати воювати без допомоги союзників), а Об’єднані Нації спільними зусиллями.

А "штурмового прапора 150-тої стрілецької дивізії" ніколи не існувало: було дев’ять однакових прапорів, дев’ять копій прапору СССР, виготовлених у польових умовах під час боїв за Берлін політвідділом 3-тої ударної армії й розданих у дивізії.

Мета цієї акції була дуже простою: щоб над урядовими спорудами німецької столиці майоріли не саморобні прапори, під якими бійці справді йшли на штурм, а "правильні" стяги, що їх можна було би сфотографувати і ці фото покласти на стіл самому товаришеві Сталіну.

Так і відбувалося: згаданий у законі прапор (він мав порядковий номер п’ять) тримали у штабі дивізії, аж поки не надійшов наказ установити саме його над Рейхстагом.

На той час капітан Володимир Маков, старші сержанти Олексій Бобров, Газі Заґітов, Олександр Лисименко і сержант Михайло Мінін (171-а стрілецька дивізія) вже підняли великий (але саморобний) прапор на даху Рейхстагу, причепивши його до скульптурної композиції "Німеччина".

Одночасно чимале число невеликих так само саморобних прапорів було піднято на даху і вивішено з вікон будівлі, у якій продовжував точитися бій.

Отож справжнім Прапором Перемоги є встановлений групою "маковців" прапор, який потім кудись зник і не дійшов до наших днів. Та всі ці прапори в очах командування не були гідними почесної ролі. І не лише тому, що були "неправильно" оформлені (без серпа і молота), а й тому, що їх установили "неправильні" прапороносці.

Ну, а подальша історія добре відома – "правильними", себто заздалегідь визначеними "нагорі" прапороносцями стали сержант Михайло Єгоров та молодший сержант Мелитон Кантарія (як же у такій важливій справі без співвітчизника товариша Сталіна?).

Ці двоє участі в штурмі не брали і рушили вперед тільки тоді, коли знадобилося підняти саме прапор №5. Але реально всю справу зробив лейтенант Олексій Берест.

Спершу прапор №5 з’явився – далеко не першим – на фронтоні головного під’їзду Рейхстагу, потім за вказівкою керівництва політвідділу, вже на початку травня, його перевісили на купол.

Це не применшує подвигу Олексія Береста, який з боєм прорвався нагору, тягнучи за собою і на собі "прапороносців", – але і не робить прапор №5 реальним символом перемоги над нацизмом.

Та що з того ідеологам та організаторам червонопрапорної веремії – ключове поняття для них "копія прапору СССР". А відтак над Україною – як і було задумано – майорітиме не "Прапор Перемоги", а прапор Совєтського Союзу.

Тієї самої держави, яку німецький філософ-антифашист Карл Ясперс назвав однією із двох чільних злочинних держав ХХ століття.

Для чого сучасній Росії червонопрапорна істерика – зрозуміло. Адже вона є не тільки правонаступницею, а й фактичною спадкоємицею СССР, відтак – разом із ледь перелицьованим гімном сталінської доби, червоними зорями над Кремлем, мавзолеєм Леніна та "традиціями славетних чекістів" – міф "прапора Великої Перемоги" є однією із складових легітимації нинішньої влади та побудованої нею "суверенної демократії".

Ба більше: переважна частина росіян тією чи іншою мірою й сьогодні ототожнюють себе із совєтським народом, тому підґрунтя для значних суспільних конфліктів там немає.

Так само немає і значних проблем внаслідок червонопрапорного шалу і на міжнародній арені: навіть офіційна Польща вже заспокоїлася, не кажучи вже про Західну Європу – з володарями запасів вуглеводневих енергоносіїв світового значення розмовляють лагідно і пробачають їм ще й не такі пустощі, як вихвалення своїм злочинно-тоталітарним державним минулим.

З Україною все не так. По-перше, червоні прапори СССР над нею – це символ відмови від суверенітету, принаймні, від його значної частини (не дарма битий жак Грищенко відмовився піднімати совєтські прапори над українськими посольствами, бо знав, що символізуватиме цей акт).

По-друге, реінкарнація тоталітарної символіки викличе вочевидь негативне ставлення до України з боку колишніх країн комуністичного табору, де така символіка або заборонена на законодавчому рівні, або вважається чимось маргінальним і аморальним (вільних енергоносіїв за прийнятними цінами, щоб перебороти такі настрої, Київ не має, і коштів на підкуп європейських ЗМІ – також...).

І, нарешті, більшість українців не вважає себе совєтськими людьми, як би не нав’язувала офіційна пропаганда їм відповідні ідеологеми (згадаймо, якраз після пишного святкування "визволення України від німецько-фашистських загарбників" у 2004 році й розпочалася Помаранчева революція...).

Утім, не треба забувати й інше: певна частина України, переважно на сході, а частково й на півдні держави, цілком закономірно пов’язує з совєтськими часами найкращі дні свого життя.

Бо ж індустрія та інфраструктура цілих регіонів побудовані саме за цих часів – так, побудовані варварськими і нерідко злочинними методами, але ж побудовані.

Скажімо, той самий Донбас – це переважною мірою витвір СССР. Так, як мережа німецьких автобанів – це витвір нацистів.

Різниця в тому, що за п’ять років перебудови і двадцять років незалежності так і не навчили людей – як свого часу у Німеччині – відділяти, образно кажучи, мух від котлет.

Тим більше, що в Німеччині денацифікація супроводжувалася реальними реформами й "економічним дивом", а вітчизняні чудеса гідні хіба що фільмів жахів та університетських спецкурсів на тему: "Як не робити того, чого не слід робити в жодному разі".

Але саме на це й розраховують організатори червонопрапорного шалу, який неодмінно буде підігрітий напередодні 9 травня телеканалами та FM-станціями.

Бо ж якщо почнуться масові зіткнення, хтось здиратиме прапори, хтось виходитиме з ними на вулиці, а на додаток сотні російські наці із Криму та Одеси під прапором СССР почнуть ходу Львовом...

Це буде щось грандіозне, після чого в очах європейців скомпрометують себе і чинна влада (через червонопрапорність і репресії), й опозиція (бо ж остання, мовляв, протестувала проти перемоги над нацизмом).

Іншими словами, Україна стане ще більш залежною від ляльководів, котрі керують нинішньою владою, а розкол між різними регіонами поглибиться до краю.

Звичайно, якби тут існувала реальна опозиція, вона б устигла до 9 травня зробити десятки тисяч прапорів, плакатів, транспарантів, які стали б гарною, ядучою і зрозумілою контрагітацією проти червонопрапорної совєтчини.

Але політичної опозиції в Україні (крім як у телестудіях) немає. А намагання "зривати червоні ганчірки" – це дія за сценаріями провокаторів.

Утім, спроба відсидітися, відмовчатися теж передбачена цими сценаріями як перший крок до капітуляції. Що ж робити? Часу на роздуми майже не залишилося...

Сергій Грабовський, для УП

Постійне посилання: http://www.pravda.com.ua/articles/2011/04/29/6148648/

Надія Дюк: Зараз рейтинг Януковича зовсім знизився. Йому треба подумати, чому так сталося
Сергій Лещенко, УП _ П'ятниця, 13 травня 2011, 11:46

Віктора Януковича протягом першого року президентства гостинно вітали у відомстві канцлера Меркель та в Єлисейському палаці, де розташована резиденція президента Саркозі. Однак він так і не дочекався запрошення до Білого дома.

Рік тому Янукович домігся півгодинної зустрічі з Бараком Обамою на саміті з ядерної безпеки у Вашингтоні ціною відмови від збагаченого урану в дослідних інститутах України. Однак подальші спроби налагодити контакт на найвищому рівні закінчилися нічим. Чи справді США не мають більше інтересу до України і чому відбувається охолодження стосунків?

Віце-президент Національного фонду на підтримку демократії Надія Дюк - один з експертів з України в американському істеблішменті.

Вона представляє неурядовий сектор, який більш відвертий у оцінках, оскільки не обтяжений дипломатичним протоколом. Водночас Національний фонд на підтримку демократії, у якому Дюк відповідає, в тому числі, за Європу та Євразію, є непростою неурядовою організацією.

Фонд був створений за часів президента Рейгана та фінансується Конгресом США для подальшої підтримки демократичних інституцій по всьому світу через неурядові структури.

Перебуваючи в США у рамках Всесвітнього дня свободи слова, кореспондент "Української правди" зустрівся з Надією Дюк у її вашингтонському офісі та спробував з'ясувати, якими очима американська еліта дивиться на Віктора Януковича.

- Пані Дюк, якщо говорити відверто, наскільки американську владу сьогодні цікавить Україна?

- Ви приїхали в той час, коли Україна їх цікавить абсолютно zero після убивства Усами бін Ладена. Останні 10 років напрямок американської політики кружляв якраз навколо тієї проблематики.

Окрім того, цього року Америка більше цікавиться Єгиптом, Тунісом. Але вони бачать, що діється в Україні. І час від часу є такі новини, що їх цікавлять. Наприклад, що колишній президент Кучма був притягнений до суду. Однак такі новини цікавлять американців лише декілька днів.

Нещодавно Washington Post надрукувала статтю Андерса Аслунда під заголовком "Ukraine's Putin", тобто "Український Путін". Зверніть увагу, в США редакція газети сама вирішує, який має бути заголовок. Вони його обирають виходячи з того, що має цікавити американську публіку. І такий заголовок, який обрав Washington Post - це до певної міри термометр сприйняття сучасної України.

-  Ця стаття Аслунда може бути якось пов’язана з переслідуванням Леоніда Кучми в Україні? Адже Аслунд доволі близький із зятем Кучми Віктором Пінчуком...

-  Треба Андерса запитати. Після обрання президентом Януковича я чула в більшості тільки негативні оцінки від Аслунда. І про економіку, і про Конституцію, і про пресу – він досить ясно говорить про те, що там відбувається.

-  Чи розуміють у США, що справа Кучми – це ціна, яку намагається заплатити Янукович за покращення своєї репутації на Заході?

- Це - одна з теорій, про яку навіть я згадала в своїй статті. Американці чекають, що буде з судом. Те, що Алан Дершовіц має бути адвокатом Кучми, теж цікавить американців. Бо Дершовіц - досить колоритний діяч, який був адвокатом і того ж O.J.Simpson, і в ряді різних контроверсійних справ.

- В Україні Дершовіца як адвоката Кучми намагаються подати як залучення борця за права людини на захист невинно звинуваченого колишнього президента. Чи це так насправді?

- Борця за права людини? Я б точно не так його описувала. Він переважно бере дуже контроверсійні суди. Є інші юристи, що опікуються правами людини, які працюють без зайвого галасу.

- Наскільки потужне лобі Віктора Пінчука в США? В Україні це виглядає так, що Пінчук – це друг Білла Клінтона, Елтона Джона та Тоні Блера. І якщо зачепити Пінчука, це одразу викличе хвилю негативу на Заході.

- Це правда, що він має багато високопоставлених багатих друзів. Але треба зрозуміти, як все це на Заході працює. Тут є верховенство права. Ці дуже знані люди можуть виголошувати свою точку зору. Але у нас це не працює так, щоб це мало великий вплив на суд. І, крім того, всі перераховані вами – це західні люди, які є носіями західних цінностей.

Це в Україні, якщо хтось дружить з Януковичем, Азаровим, Бойком чи Льовочкіним, то одразу можна зрозуміти, що за цією людиною стоїть дійсно потужна сила. А у нас так не працює.

- Чи можна в США за внески у фонди відставних політиків - того ж Клінтона, Кваснєвського, Блера - просто купити їхню лояльність?

- Може, це так працює в Україні. Але в Америці - не зовсім так. Було б дуже цікаво подивитися на рахунки тих всіх інститутів. Я можу запевнити, що фонд Пінчука не був би найбільшим донором. Білл Клінтон оцінює, що Пінчук дає свої гроші, але він не перший і не останній мільйонер, що буде вкладати туди свої гроші. У нас не працює це так прямолінійно, коли люди купують вплив за гроші.

ВАШ МІНІСТР ТАБАЧНИК ХОЧЕ ПРИДУШИТИ ВСЕ, ЩО Є УКРАЇНСЬКЕ

- Яка репутація зараз у Януковича в Вашингтоні серед експертних кіл, до яких ви належите?

- Перші кілька місяців було певне відчуття під впливом того, що він себе рекламує як добрий господар. Тому були сподівання, що настане кінець тим безкінечним сваркам, що відбувалися за минулої влади, що це буде краще для України, для її зовнішньої політики. Перші кілька місяців всі були готові дати Януковичу кредит довіри.

Але коли стало очевидним, що нічого не покращується, знову почалися демонстрації на Майдані Незалежності, розпочався тиск на малий і середній бізнес, які дійсно підтримували Помаранчеву революцію – я думаю, ці кроки відвернули від Януковича американську експертну думку.

Але, як ви знаєте, експертна думка також не одноманітна. Нещодавній звіт Freedom House про Україну досить резонансний. Його автором є президент Freedom House Девід Кремер – дуже поважна особа, колишній заступник Кондолізи Райс у Держдепі США.

Від УП. Останній звіт Freedom House про Україну містить низку критичних висновків, зокрема: "Немає жодних сумнівів в тому, що президент Янукович консолідував владу за рахунок демократичного розвитку. Тенденції, встановлені чинним керівництвом України, якщо їх не стримати, рухатимуть країну до більшої централізації і консолідації влади, тобто до авторитаризму".

- Нещодавно на ток-шоу Савіка Шустера в Україні саме обговорювали цей звіт. Пан Немиря казав, що цей звіт – вирок владі, а представники влади казали, що тут відзначені дуже значні досягнення влади.

- Про освіту, культуру, релігію в Україні ми нічого доброго не чуємо. Про освіту ми тільки знаємо, що ваш міністр Табачник хоче придушити все, що є українське. І тут діаспора дуже переживає за це. Не багато чуємо, що нового є в культурі в Україні. Про релігію чуємо тільки, що президент Янукович нібито більш прихильний до Московського патріархату, ніж до інших церков України. Також є інформація, як СБУ втручається в справи громадських організацій.

- Яка зараз репутація Януковича в Америці щодо теми свободи слова?

- У США вірять, що свобода слова під загрозою в Україні, вони бачать активістів, які в Україні показують, що свобода слова дійсно звужується. І чи це робить сам Янукович, чи ні?… Ми чуємо, як офіційні особи кажуть в Україні, що конфлікти в мас-медіа - це просто справи бізнесу. Але всі розуміють, що спроби придушити або газету, або інтернет-сайт, або особливо телебачення – це не зовсім бізнесові справи...

- Тобто тут особливо не вірять в заяви тієї ж Ганни Герман про те, що "у нас бізнес-конфлікт, а влада тут ні до чого"?

- Я думаю, що не вірять. Американці, може, виглядають трохи недоробленими, бо вони постійно усміхаються. Але вони набагато хитріші, ніж українці думають.

НА ЖАЛЬ, МИ НАВЧИЛИСЯ НА НЕГАТИВНОМУ ДОСВІДІ УКРАЇНИ

- У вас не складається враження, що США зараз просто не мають справи до України?

- В Америці бажали б, щоб Європа трохи більше обстоювала свої цінності в Україні.

Сьогодні увага американської влади прикута до Близького Сходу і до революції, що відбулася в Єгипті. Пам’ятаєте, після Помаранчевої революції також була велика увага до України. Тоді відчувалося, що це вже початок нової ери, коли все буде демократичним, чесним, а європейські цінності дійсно будуть підтримуватися.

Америка все ж таки є країною, яка створена на тлі революції. Так що американці дуже цікавляться демократичними революціями. Очевидно, після Помаранчевої революції серед американців було велике розчарування.

І тепер, коли вони дивляться на Єгипет чи Туніс, то трохи переживають, щоб у цих країнах подібна історія не повторилася. На жаль, Україна є носієм досвіду, що якщо в перші місяці після такого піднесення народу немає конкретних інституційних шляхів, то все може розмитися.

- Тобто тепер Україна - як хрестоматійний приклад невдалої революції?

- Американські коментатори уже кілька разів нагадували, особливо після єгипетських подій, що треба обережно на все це дивитися. Те, що люди вийшли на вулицю, не означає, що вже все буде гаразд, і що диктатор уже відійшов. Тепер у нас уже є певний досвід. І, на жаль, ми навчилися на негативному досвіді України.

- Якщо дивитися з Вашингтона, на вашу думку, чому в Україні провалилася історія демократичної революції?

- Тепер цим питанням мають займатися історики. Може, і Європа, і Америка могли бути більш вимогливими до України. Я думаю, що погляд уряду Америки не такий, що "хай собі там існує Україна, а ми цікавимося лише своїми справами". Ні, в американському Держдепартаменті бачать, що Україна сповзає в минуле. Але поза тим, Україні та США треба мати відносини, переговори, програми, треба проводити дискусії про якісь спільні цілі. Треба працювати над чимось спільним.

- Ви чули про ініціативу фракцію Партію регіонів прийняти закон, який заборонить українським громадським організаціям отримувати фінансування з-за кордону?

- Це стосується й допомоги від російських фондів також?

- Ну, ініціативу висловив депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко, який є представником міста Севастополя у Верховній Раді...

- В Україні, напевно, у десять раз більше фондів ідуть із Москви чи з Росії, ніж із Америки чи з Західної Європи. Я не знаю, чи ініціатори такої заборони також мають на увазі фонди Білла Клінтона, Білла Гейтса?

Я думаю, що цей закон ізолює Україну від західного світу. Тому що фонди діють по всій планеті. Те, що Америка має більше благодійних організацій – це тому, що тут більше багатих людей.

- Ще одна ініціатива, яку виголошують представники владної партії – це реєстрація інтернет-видань, регулювання інтернету. Якою буде з боку США реакція на таку ініціативу?

- Я знаю, чим все це закінчилося в Росії. Але як Росія не могла регулювати інтернет-видання, то я сумніваюся, чи в Україні зможуть це зробити. Великий Китай із усіма своїми додатковими ресурсами ледве встигає. Слава богу, що Україні ще дуже далеко до таких країн…

- Ви якось відслідковуєте нові тенденції в свободі зібрань в Україні?

- Ми чули про те, що Майдан Незалежності тривалий час був обнесений парканом. Всі свободи для нас дуже цінні. Особливо свобода слова, свобода зібрань, також свобода релігії. Будь-яке їх обмеження має резонанс у Вашингтоні.

ВПЛИВ ЛОБІСТІВ ЯНУКОВИЧА БІЛЬШИЙ В УКРАЇНІ, А НЕ У США

- Наскільки ефективні лобісти Віктора Януковича в США? Ви чули про Пола Манафорта і його велику кампанію з відбілювання репутації Януковича в США?

- Так, це дуже цікаво, що в Україні дуже переживають за тих лобістів у Вашингтоні. Нібито заплатиш лобістові, і він тобі все зробить, і американці будуть вірити в усе, що лобіст сказав. Але американці звикли отримувати інформацію з різних джерел, не в усе вірять, що їм кажуть.

Більше того, кожен лобіст мусить бути зареєстрований зі своїм клієнтом у Департаменті юстиції США. Там в будь-який день можна прийти і подивитися, хто скільки отримує грошей, на які цілі, від якої країни.

Часом я шкодую, що українські політики витрачають так багато грошей на тих лобістів. Якби вони залишали ті гроші в своїй країні, щоб дійсно підтримувати людей, котрим потрібно розвиватися, щоб Україна стала кращою країною, то це, може, був би кращий спосіб витрати кошти.

Щодо Манафорта, я намагаюсь слідкувати, як вони працюють. Не все дуже легко. Але я думаю, що його вплив більший в Україні, а не у США. Я не дуже бачу їхню діяльність в Америці. Ніякого лобіста фактично тут немає.

- В яких українських політиків є в Америці потужні лобісти? Та ж Тимошенко вже багато років присутня у звітах до Мінюсту США як клієнт лобістської фірми TD International.

- Здається, вони вже з нею не працюють. Того чоловіка, що був від TDI, я давно не бачила. Я чула, що їхній контракт вже або закінчився, або щось змінилося. Але правду кажучи, я не маю часу бігати в Департамент юстиції, дивитися, хто тепер отримує гроші.

- Ви чули про депутата Юрія Іванющенка? Він був у "чорному списку" в США, але завдяки лобістам і допомозі конгресмена отримав візу до США і побував нещодавно у Нью-Йорку...

- Я мало про це знаю. Тільки останнім часом прочитала у вашому виданні щось про нього.

- Чи може Америка якось коригувати авторитарні схильності керівників шляхом заборони на їх в'їзд до США?

- Досить часто відбуваються такі дискусії, особливо відносно Росії та Білорусії. Таке обговорення щодо України я не чула. Але є "чорний список" для Росії і Білорусії, а Україна дуже близько, і якби дійсно кримінальні елементи хотіли сюди в'їжджати або якось тут діяти, я думаю, що це би сталося.

- В Україні існує думка, що в обмін на збагачений уран з Харкова адміністрація Обами готова закривати очі на багато недемократичних явищ в Україні.

- Очевидно, Америка цінує, що віддали цей уран. Вони, може, раділи з того один день, але далі йде business as usual. США хочуть дивитися на конкретні досягнення, особливо в напрямку демократичних свобод в Україні. Якщо хтось в Україні думає, що вони можуть підкупити Америку таким способом, я сумніваюся в результативності таких намірів.

НАМАГАННЯ ПОСАДИТИ ТИМОШЕНКО СТАНУТЬ ЧЕРВОНОЮ ЛІНІЄЮ

- Якби у вас була можливість і вам би запропонували написати доповідну для Януковича, які три-чотири поради ви би зробили?

- Я не відчуваю себе достойною давати поради Януковичу. Але відчувається, що Україна зараз застрягла між Радянським Союзом і якимсь пострадянським буттям. Не відчувається, що існує якесь бачення, чим є Україна, до чого вона належить, які ініціативи для своєї користі вона започатковує.

- Ну, президент Янукович сказав, що його мета – щоб Україна ввійшла до 20-ки провідних країн світу.

- Ми вітаємо такий ентузіазм, але треба, щоб люди це підтримували. Зараз його рейтинг зовсім знизився. Йому треба зрозуміти, чому люди так ставляться? Чи їх життя не покращилося? Чи вони відчувають, що інформація по телебаченню стала на всіх каналах однаковою? Чи вони відчувають, що діти в школах знову мусять платити хабарі, тоді як нещодавно незалежне тестування могло винести їх на європейську арену?

Я знаю, що в Східній Україні голосували за Януковича, але він як їхня людина поки що не дуже покращив їм життя. Якби я сиділа там, де він, я би на все це подивилася і намагалася якісь висновки з того зробити.

- Наскільки ефективний новий посол України в США Олександр Моцик? Кажуть, він страждає пострадянським способом втілення своїх задумів...

-   Коли ми його слухаємо, інколи не ясно, чи він каже те, що йому написали на Банковій, чи це дійсно його думки. Виходить такий трошки пострадянський стиль. Але він тут кинувся до роботи, з усіма спілкується, всіх старається переконувати, що в Україні все відбувається добре. Він вірно служить Януковичу. Я не маю в цьому жодного сумніву.

- Ви теж прихильник концепції, що без України "Російська імперія", тобто Росія як наддержава не зможе відновитися?

- Як я можу заперечувати те, що Бжезінський так гарно сказав? Я не збираюся говорити щось протилежне йому. Я бачу, що серед того, що діється в Росії, є багато небезпечного. Росія ще досі не виробила свою ідентичність, якою вона має бути державою – чи вона національна держава, чи держава громадян, чи мусульмани переважно татарського походження є рівноправними громадянами Росії, чи ні.

Ми бачили ці заворушення на Манєжній площі в грудні, коли скінхеди билися з іншими громадянами. Я думаю, що така ідеологія до певної міри тихо підтримувалася з Кремля, а тепер її випустили з ящика Пандори. Тепер вони не зможуть це контролювати. Я не впевнена, чи це переллється в Україну, але для Росії це дуже небезпечно.

- Зараз виходить на завершальну стадію справа проти Тимошенко. Якщо відбудеться її тюремне ув’язнення, можлива якась реакція в Вашингтоні?

- У Вашингтоні слідкують за всім, що відбувається з нею. А пані Тимошенко видає багато інформації про це, щоб усі навколо знали. Янукович хотів створити таке враження, що суди не направлені тільки проти опозиції. Думаю, що якісь намагання її посадити стануть такою червоною лінією, зайшовши за яку, ти спричиниш величезну реакцію тут в США.

- Чи може бути бойкот Януковичу, як свого часу Кучмі? Коли на саміті НАТО в Празі 2002 року лідерів держав саджали за французьким алфавітом, щоб тільки президент Буш не сидів поряд із Кучмою.

- Якщо так сталося один раз, то може бути й другий раз. Але на якому форумі це могло би бути, я не знаю. Пан Янукович, коли він був прем’єр-міністром, підтримував НАТО, а тепер - ні. Так що я не знаю, на якому форумі вони могли б зустрітися з президентом США.

- Ви чули про плани української влади запросити Барака Обаму відвідати Україну?

- Я знаю з розмов із різними людьми, що Янукович дуже би хотів, щоб Обама приїхав до України. Знаю, що були намагання запросити його на Чорнобильську конференцію. І напевно, будуть намагання запросити його на щось інше. Але треба подивитися, що в нашого президента Обами є на тарілці. Треба, щоб Україна виявила якусь ініціативу. Повинна виникнути причина, чому Обама має приїхати в Україну. Поки що ніхто в Україні мені не міг сказати, чому Обама має туди приїжджати.

- Свого часу Ганна Герман сказала, що Обама і Янукович – це люди дуже схожої біографії, і тим, що вони самі себе зробили. І через десятиліття про Януковича писатимуть з не меншим захопленням...

- Треба подивитися, як воно буде в майбутньому. За американським президентом дуже ретельно слідкують, що він навіть мусив показати своє свідоцтво про народження. І всі дипломи, які він отримав в університетах, напевно, також будуть аналізуватися під мікроскопом. В Америці дуже важко щось фальшиве представити перед публікою.

- А до чого тут порівняння Герман про Януковича і Обаму?

- Ну, я чула різні історії про це. Я тільки кажу, що президент Обама навчався і в Гарварді, і в Колумбійському університеті, а Янукович не був ні у Гарварді, ні в Колумбії.

© 2000-2010 "Українська правда"
http://www.pravda.com.ua/articles/2011/05/13/6193286/