Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Проза
/
Петрогліфи
Дівчата з Бедьведерської
У містичному і в міру готичному місті Станіславі різними його старовинними вуличками гуляють різні типажі. І вміють вони якось не перетинатися, створювати на кожній вуличці свій мікросвіт. Особливо це стосується жінок. Я не маю на увазі часи, коли одна з довгих вулиць Станіслава називалась Зосина Воля. Ті часи (на щастя) давно минули і в слово Воля ми вкладаємо зовсім інший зміст. І вже ніхто не сміється досхочу, коли чує запитання: «Як пройти на Зосину Волю?» Ця вулиця нині розчинилася в Амазонці міста і шукати до неї дороги годі.
На вулиці Бельведерській полюбляють шпацерувати дівчата в яких є щось дике, нестримне як степовий вітер, сарматське. Ніби Сарматія знову виникла з небуття, але вже на вулиці ідеального міста ренесансу. Нібито знову, як тоді, в часи нещадного Сонця, гетьман зазначає на папері, перш ніж поставити свій підпис: «Князь Сарматський». Дівчата з Бельведерської носять плаття і штани з картатими візерунками тартанів найбільш войовничих шотландських кланів, хутряні «ведмежі» куртки-безрукавки, металеві цвяхи (чи то вістря стріл), що стирчать прямо зі шкіри обличчя, несамовитий блиск в очах. Замість намиста носять важкі срібні ланцюги з візантійськими монетами і знаками кіммерійців на приплюснутих уламках металу. Кроки – ніби йдуть вони не на легку прогулянку, а на двобій. Черевики з товстою підошвою, що може розчавити стару єхидну-змію. Йдуть так, нібито їх вже очікують осідлані коні – там, за рогом. На велосипедистів вони кидають погляди зневаги (мовляв, обертається Всесвіт, а ви крутите колеса намарно), на голубів позирають як мисливці на здобич, а на кожного крука дивляться як на брата.
Містяни дивляться на них безбарвними білуватими поглядами, визираючи із-за фіранок вікон, що як повіки затуляють вампірівські очі будинків. Дивляться, ніби кажуть: летіть собі, нетутешні журавлі, туди, до Венеції, на карнавал потворних і зовсім не кумедних масок. Добре, що ці холодні погляди не бачать їжаки, що інколи трапляються серед трави і квітів міста. Їжаків я неодноразово бачив у Станіславі, переважно в північній безтурботній частині міста, де ріки підступні і неспокійні і нагадують старому Станіславу, що він на острові, а мости між майбутнім і минулим хиткі. Але ніколи я не бачив їжаків на Бельведерській, навіть серед квітів гортензій, якими Бельведерська щедра до перехожих в довгих львівських плащах. Якби ж то їжаки побачили б оці то погляди жителів середмістя – недоброзичливі і осінні. Вони би сказали своєю колючою мовою: «А нам що – теж летіти? Ми вміємо тільки чалапати і тупати по твердій землі. Летіти нам нікуди і недоречно. Масок ми не носимо, а подвір’я венеціанських палаццо створені для хом’ячків жовтого зерна сваволі.»
Не буду від вас приховувати одну маленьку таємницю (бо від Читача нічого приховувати не можна, а маленькі таємниці і поготів): станіславські горожани (а особливо крамарі та книжники) вважають їжака ледащом. Чому вони так зневажають цього колючого філософа літніх ночей – один Бог відає. Може тому, що їжаки тупцяють ночами навколо приватних садиб надто вже шекспірівським спокоєм, а горожани-книжники вважають Германа Гессе надто академічним модерністом?
З моїх текстів постійно вистрибують руді новозеландські кролики. Ненароком. Випадково. Чому? Не розумію. І ось зараз – знову кролики плиг. Звідки? Де вони ховались там – між фразами і літерами? Де? Навіщо? Цих кроликів я люблю годувати оранжевою нідерландською морквою з міста Гент і говорити їм клаповухим стиха: «До речі…»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дівчата з Бедьведерської
«Це все мені втіха за той ранковий трамвай…»
(Джеймс Джойс)
У містичному і в міру готичному місті Станіславі різними його старовинними вуличками гуляють різні типажі. І вміють вони якось не перетинатися, створювати на кожній вуличці свій мікросвіт. Особливо це стосується жінок. Я не маю на увазі часи, коли одна з довгих вулиць Станіслава називалась Зосина Воля. Ті часи (на щастя) давно минули і в слово Воля ми вкладаємо зовсім інший зміст. І вже ніхто не сміється досхочу, коли чує запитання: «Як пройти на Зосину Волю?» Ця вулиця нині розчинилася в Амазонці міста і шукати до неї дороги годі.На вулиці Бельведерській полюбляють шпацерувати дівчата в яких є щось дике, нестримне як степовий вітер, сарматське. Ніби Сарматія знову виникла з небуття, але вже на вулиці ідеального міста ренесансу. Нібито знову, як тоді, в часи нещадного Сонця, гетьман зазначає на папері, перш ніж поставити свій підпис: «Князь Сарматський». Дівчата з Бельведерської носять плаття і штани з картатими візерунками тартанів найбільш войовничих шотландських кланів, хутряні «ведмежі» куртки-безрукавки, металеві цвяхи (чи то вістря стріл), що стирчать прямо зі шкіри обличчя, несамовитий блиск в очах. Замість намиста носять важкі срібні ланцюги з візантійськими монетами і знаками кіммерійців на приплюснутих уламках металу. Кроки – ніби йдуть вони не на легку прогулянку, а на двобій. Черевики з товстою підошвою, що може розчавити стару єхидну-змію. Йдуть так, нібито їх вже очікують осідлані коні – там, за рогом. На велосипедистів вони кидають погляди зневаги (мовляв, обертається Всесвіт, а ви крутите колеса намарно), на голубів позирають як мисливці на здобич, а на кожного крука дивляться як на брата.
Містяни дивляться на них безбарвними білуватими поглядами, визираючи із-за фіранок вікон, що як повіки затуляють вампірівські очі будинків. Дивляться, ніби кажуть: летіть собі, нетутешні журавлі, туди, до Венеції, на карнавал потворних і зовсім не кумедних масок. Добре, що ці холодні погляди не бачать їжаки, що інколи трапляються серед трави і квітів міста. Їжаків я неодноразово бачив у Станіславі, переважно в північній безтурботній частині міста, де ріки підступні і неспокійні і нагадують старому Станіславу, що він на острові, а мости між майбутнім і минулим хиткі. Але ніколи я не бачив їжаків на Бельведерській, навіть серед квітів гортензій, якими Бельведерська щедра до перехожих в довгих львівських плащах. Якби ж то їжаки побачили б оці то погляди жителів середмістя – недоброзичливі і осінні. Вони би сказали своєю колючою мовою: «А нам що – теж летіти? Ми вміємо тільки чалапати і тупати по твердій землі. Летіти нам нікуди і недоречно. Масок ми не носимо, а подвір’я венеціанських палаццо створені для хом’ячків жовтого зерна сваволі.»
Не буду від вас приховувати одну маленьку таємницю (бо від Читача нічого приховувати не можна, а маленькі таємниці і поготів): станіславські горожани (а особливо крамарі та книжники) вважають їжака ледащом. Чому вони так зневажають цього колючого філософа літніх ночей – один Бог відає. Може тому, що їжаки тупцяють ночами навколо приватних садиб надто вже шекспірівським спокоєм, а горожани-книжники вважають Германа Гессе надто академічним модерністом?
З моїх текстів постійно вистрибують руді новозеландські кролики. Ненароком. Випадково. Чому? Не розумію. І ось зараз – знову кролики плиг. Звідки? Де вони ховались там – між фразами і літерами? Де? Навіщо? Цих кроликів я люблю годувати оранжевою нідерландською морквою з міста Гент і говорити їм клаповухим стиха: «До речі…»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
