Чому ж "ні в тин, ні в ворота" (зауважте, я утримуюсь у рамках ввічливого ведення діалогу на відміну від вас)? Аргументи "залізобетонні": вірш банальний за замістом і слакий технічно. Конкретика вже указано в попередніх коментарях. Це перше.

Друге. Якби вірш був "таким самим текстом, як і будь-який", він би нічим не відрізнявся від інстркції зі збирання унітазів (наприклад) або методичних рекомендацій для стоматологів і т.ін. Мабуть, все ж таки, в поезії є дещо, що має її відрізняти.

Третє. Настільки яскраве несприйняття критики свідчить про те, що автору є над чим подумати, крім віршування.

нічо, я висохну

то Ірина ще не розібралась із системою :)

Я готова до критики, але я прагну почути зважені і справедливі аргументи на користь тієї ци іншої думки, і будьте готові, що критику я десять разів перевірю на істиннисть. Як на мене дана розмова переходить в площину емоцій: випади на рівному місці, прояви інтектуальної стервозності і бажання бути правою будь-що, будучи глухою до співбесідника. Це, знаєте, дуже вплаває на іститтість тверджень. Не робіть свої проблеми моїми, будь-ласка.

Якщо розмова і переходить у площину емоцій, то виключно з вашої ініціативи.

Які "зважені і справедливі аргументи" вам потрібні, щоб довести, що перелічені мною у своєму першому коменті є вагомими недоліками? Згрупую їх ще раз: банальний зміст + неохайна форма. Вкупі це не є поезією.
Буває виключення, коли навіть при банальному змісті вірш бере філіграністю форми. Або навпаки - зміст такий глибокий, що на технічні вади не звертаєш уваги. У вас, на жаль, поки ні те, ні те.

Мій вірш в процесі розмови стає все гіршим. Це факт. Так можливо й не ньому річ? Вам немає що сказати по моїм зауваженням, ви їх переводите в науково-літературну форму, можна подумати мій вірш винен в тому, що дискусії немає, а є одне велике бажання дістати апонента.