ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.04.28 21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи

Тетяна Левицька
2026.04.28 19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі

Костянтин Ватульов
2026.04.28 19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.

Далеко-

Охмуд Песецький
2026.04.28 16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.

До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска -
Це життя зоресвітній оплот

Володимир Невесенко
2026.04.28 15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:

«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,

Вячеслав Руденко
2026.04.28 11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!

Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,

Тетяна Левицька
2026.04.28 10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.

Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці

Борис Костиря
2026.04.28 10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.

Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми

Ольга Олеандра
2026.04.28 08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.

Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.

Віктор Кучерук
2026.04.28 06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.

Володимир Бойко
2026.04.28 00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.

Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну

Іван Потьомкін
2026.04.27 22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні

Світлана Пирогова
2026.04.27 21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.

За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.

С М
2026.04.27 20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно

Немає часу любити, і себе розкрити

Володимир Невесенко
2026.04.27 19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»

Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно

Охмуд Песецький
2026.04.27 16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги 
колись молодої води.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Інша поезія):

Охмуд Песецький
2026.03.19

Арсеній Літванин
2026.02.25

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11

Вероніка В
2025.12.24

Павло Інкаєв
2025.11.29

Анелла Жабодуй
2025.08.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ольга Ярмуш (1981) / Інша поезія

 Арабески




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-02-20 16:15:15
Переглядів сторінки твору 4233
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.763
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2012.10.26 13:11
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2011-02-20 18:04:58 ]
Ольго, якщо є проблеми з ритмізуванням, скажімо, автор дозволяє собі вільності у ритміці рядків, то потрібно публікуватися в "Іншій поезії".
Інакше оцінюватиметься ритмізація, а вона тут, як для вірша, далеко не струнка...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ольга Ярмуш (Л.П./Л.П.) [ 2011-02-20 18:33:41 ]
Ясно.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2011-02-20 18:48:12 ]
Як добре, що ви не ображаєтесь...

До речі, і в сучасному літпроцесі, і в нас на ПМ, як особисто мені здається, не так багато авторів усвідомлюють, що вірш - це завжди наслідок, а не мета, ціль, здобуток...
Тому переважна більшість авторів ніколи так і не навчиться писати справжні вірші... :(
І автори ПМ, на жаль, нечасто являють собою цілісні особистості. Безумовно, в процесі творчості вони потрохи визрівають, але з такими темпами можна і до глибокої сивини затягнути процес...

Найбільше про ступінь авторської зрілості говорять теми, на які здатні розмовляти наші автори, на які, зрештою, пишуться їхні твори, а ще про це свідчить відповідність рим - творчим обріям, досвіду, авторським осягненням.
Найпростіші (насправді це найфундаментальніші) рими вимагають найширших, найпотужніших авторських світів і творчих обріїв. Таких авторів обмаль, тому і особливої вартості написане нами - для світу за межами нашого "я", - в переважній більшості випадків, немає.
Можливо справжня поезія починається зі збігу авторського досвіду_таланту і точної, відповідної авторському "місцеперебуванню", рими.
Спробуйте, Олю, подивитися на процес творчості і з такої сторони...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ольга Ярмуш (Л.П./Л.П.) [ 2011-02-21 09:56:22 ]
Спробую ) В принципі, все написане Вами правильно... але що робити тим людям, які мають хоч трішки творчу душу і висловитись можуть не через малювання, різьбу чи прикрашання клумб, а саме через слово? Такі автори, як метелики-одноденки, їх послухали і забули. У їх творів нема майбутнього, бо нема ніяких творчих знахідок,а тільки тривіальні рими...
Я веду до того, що не всім дано залишити вагомий слід у літературі. Хіба обраним (за тим чи іншим критерієм). І в такім випадку вірш - не наслідок, а просто бажання висловитись. )
Дюма-син сказав добре про усе це:
"Твір, який читають має теперішнє; твір, який перечитують, - має майбутнє."

До речі, Ваші роздуми - це галантний натяк на несвіжість думок-рим-теми в моєму вірші? )))

А про образи у нас кажуть: на ображених воду возять...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2011-02-21 10:55:23 ]
Ні, Олю, це не про вас, ви відразу сказали, що навчаєтесь, як і ми всі тут навчаємось... Просто увиразнилася, в процесі, тема, і я пробую її, для себе принаймні, відкрити повніше.

І жодних натяків, я просто сподіваюся, що ми з вами можемо на цю тему публічно спілкуватися, бо, як на мене, вона торкається всіх, і в ній приховано і універсальний ключ до всіх творчих проблем.

В цьому контексті "тривіальні рими", Олю, як на мене, найфундаментальніші, найширші - і вимагають такого ж володіння автором простором життя. Тому, на мою думку, є сенс менш досвідченим авторам намагатися уникати говорити про те, про що вони відають недостатньо, з чим недостатньо поріднилися, тому навряд чи зможуть за допомогою і в межах фундаментальних рим додати хоч трішки нового обсягу засобами вербальної творчості. Я саме про це, але не тільки про це.

І я з вами згідний, що таких авторів багато, які пробують увиразнювати своє творче начало через поетичне слово. Тож саме для них і така моя дивна рекомендація - звузити межі свого поетичного дійства до реально відомого, реально осягнутого.

Що значить "звузити"?

Практично це виглядає так - описуючи картину, що висить на стіні, автор мав би добре знати про кімнату, де висить картина, а ще - непогано відати про дім, де ця кімната присутня, і дещо знати про вулицю і місто, і хоча би трішечки про край (знати, в сенсі пропустити через своє діяльне "я", заповнюючи форму знання адекватною своєю діяльністю) - бо все це відчуватиметься в словесному описанні картини, або ж не відчуватиметься. І тоді автор зробив помилку, і це була "не творчість", а дещо інше... Тобто творчість на наших рівнях, це, напевно, не охоплення і відкриття незнаного за межами нашого "я", а саме доцільне увиразнення осягнутого, добротність "тут", а не десь "там". В ідеалі - ця "добротність" "тут" мала би наслідувати "Добротність Божу", яка помітна - куди не кинути погляд, чи не так?

І тепер уявімо, дорога Олю, що якийсь автор рішуче описує, скажімо, землю батьків! Тож він, за підозрілою моєю концепцією, повинен тоді чудово орієнтуватися у світі в цілому, достатньо орієнтуватися в космосі, і праці Творця, що сотворив Усесвіт, і дещо також відати про причини цього Сотворіння, а також відати дещо і про інші Сотворіння.
Але ж у наших авторів, які пишуть про рідну землю, найчастіше, взагалі нічого більше не помітно, окрім, як "взяти цю висоту" - але, насправді, такі стрибки відбуваються настільки нижче потрібної планки (яку самі автори і встановили), що диву даєшся - такому повзанню...

Тобто, знову приходжу до висновку, що надважливою є творча адекватність, і відсутність "дірок", тобто цільність. Математично кажучи - розмір кожного відрізку (на якому як відомо, міститься завжди нескінчена кількість точок, різноманітностей) творчого перебування повинен бути співмірним і не лише з авторським обжитим ареалом, але і з тою чи тою динамікою процесів. Зрештою, динаміка і лежить в основі можливості "переходу між вимірами", себто продовження власного творчого процесу до безкінечності. Точка-відрізок-площина-об'ємна фігура-рух об'єму-розгортання нових вимірів - все це і є особистісною вічністю, яка вимагає для свого народження фізично (матеріально) дуже простої речі. Вимагає відсутності "дірок", бо дірки, і з погляду математики і фізики ( не тільки філософії) теж, не дозволяють відбутися якісному перетворенню, - і розривають сутність...

Тож творча наша адекватність, напевно, і полягає у виборі того нашого відрізку (площини, об'єму) для творчих потуг, які є цілісними...
А далі вже дрібничка - диво сотворіння. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ольга Ярмуш (Л.П./Л.П.) [ 2011-02-22 09:33:57 ]
Ви дивитиесь на все під дуже широким кутом, включаючи у свої роздуми психологію творчої особистості і філософію. Але, як на мене, Поезія (і мабуть, Проза,- про це не судитиму, бо переважно віршую) - спонтанна. Хіба її вконтролюєш? Чи те, що пишеш?
Кіяновська стверджує, що найкращі свої твори пише в стані трансу. Та хіба тільки вона? А якщо створювати певну досконалість, штучність на основі словниково-виважених рим, прорахованих складів, ритму, інших філологічних прийомів - у деяких авторів це дуже відчувається - виходить ніби й непогано, навіть довершено, але занадто вже відчувається в роті отой синтетичний присмак штучного продукту.

Але ж ще є Божа іскра (чи хто як назве, бо всі ми намагаємось зрозуміти природу цього явища). Живе людина життя, займається справами далекими від поезії, а потім раптом відчуває непересильну потребу братись до пера. Я маю одного такого знайомого. Все життя пропрацював рятувальником на воді, а потім, вже майже на пенсії, почав писати вірші і гуморески. Вірші при правильних римах слабуваті, а гуморески навіть дуже й дуже... Видав уже 10 збірок. А пише тільки 10 років...

Хочу сказати, що натхнення нелогічне. Його не вивчиш по порадах в Мережі (бачила щось на кшталт "Як навчитись писати вірші"). Треба стати, мабуть, злегка Фаустом, щоб досягти якогось успіху. І тут я згодна з Вами - якщо вже пишеш, то оцінювати себе потрібно адекватно. А ще - працювати, працювати, працювати...