гарний переклад у Романа, красивий навіть.
шкода тільки, що зникли ознаки конкретного міста під маскою абстрактних "споруд поважного значення"; незрозуміло, нащо було переставляти строфи наприкінці, тим більше, що остання строфа у Вознесенського залізно пов"язана з його ж передостанньою за змістом:
И окажется так минимальным
наше непониманье с тобою
перед будущим непониманьем
двух живых с пустотой неживою.

И качнется бессмысленной высью
пара фраз, залетевших отсюда:
«Я тебя никогда не забуду.
Я тебя никогда не увижу».

Змінивши цей порядок, Рома змінив і зміст. На прямо протилежний.

переклад Романа (до речі, "Із Андрія Вознесенського") є якраз поетичним перекладом з усіма похідними від цього моментами.
Не знаючи текст оригіналу, я після тексту Скиби ЗАХОТІВ БИ прочитати оригінал. От і все)

так, оте "із" дещо пробачає, звісно.
щодо "захотів прочитати" +100 :)

Філологічний переклад поетичного тексту виконується прозою й націлений на максимально повну (майже дослівну) передачу фактуальної інформації оригіналу. Це відверто допоміжний вид перекладу, як правило, який супроводжується паралельним текстом оригіналу або детальними коментарями. Значення його - і наукове, і практичне - може бути досить важливим. Даний вид перекладу і не претендує на функцію поетичної комунікації, але зате з максимальною точністю передає кожну фактологічну деталь оригіналу й може слугувати важливою підмогою в роботі дослідника, літератора або просто допитливого читача)
Як на мене, Чорі, зберегти максимально фактологію оригіналу і не втратити на естетичній інформації (себто, власне на поезії) при перекладі просто неможливо) імхо

Шико, "філологічний переклад поетичного тексту, який виконується прозою й націлений на максимально повну (майже дослівну) передачу фактуальної інформації оригіналу" - це ж підрядник :))
Щодо втрат і збережень - зрозуміло, що в перекладі завжди чимось доводиться жертвувати - заради поезії, але головне - чим саме.
Ромчина версія - десь посередині між власне перекладом і вільним "із" - але Скиба таки завжди Скиба :)

Шико, ви просто витончений садист. :)
Така «ідеальність» перекладу багатьох авторів би змусила серйозно хвилюватись.

Та й на мою найскромнішу думку, сам текст від Вознесенського далеко не ідеально скроєний, і досить легко міг би бути перекладений на рівні вищому, аніж у автора. Принаймні, без таких перепадів, які дозволяє собі автор - самі огріхи у звучанні оригіналу вельми помічними стануть.

А щодо Ромкових старань, то він так і написав, що це просто «Із Вознесенського». Хоча, як на мене, і більше поприколювався над Вознесенським аніж серйозно підійшов до справи.
Я спробував виставити оцінки за трактування кожної строфи, пробуючи дивитися серйозно на перекладацьке вміння, без врахування того факту, що тут таки помітніша Ромина грайливість, аніж все інше...
Цікаво чи Роман образиться, коли його про це запитати?

САГА

Ты меня на рассвете разбудишь,
проводить необутая выйдешь.
Ты меня никогда не забудешь.
Ты меня никогда не увидишь.

Ти мене на світанку розбудиш,
Проведеш і, звичайно, пробачиш.
Ти ніколи мене не забудеш,
Ти ніколи мене не побачиш.

Це, як на такого майстра, як Роман, на «3» - бо перекласти "проводить необутая выйдешь" як «Проведеш і, звичайно, пробачиш» це поетичний моветон… (Але, це якщо серйозно підходити до справи). :(

Заслонивши тебя от простуды,
я подумаю: "Боже всевышний!
Я тебя никогда не забуду.
Я тебя никогда не увижу".

Я тебе заслоню від застуди,
Дрож по тілу — осяяння наче —
Я ніколи тебе не забуду,
Я ніколи тебе не побачу.

Знову ж таки, короткочасність «заслонивши» перекладати, як «заслоню», що триває у безкінечність, це, щонайменше, не розуміння тривалостей у поетичній музиці?
Та й «я подумаю: "Боже всевышний!» перекласти як «Дрож по тілу — осяяння наче», це просто підлаштовування під риму, відходячи максимально далеко від змісту. Прямо як у тому фільмі "Дрож Землі"... Зато тепер цілком зрозуміло, яке осяяння привело Ньютона до відкриття відповідного закону.
Теж на «3» з плюсом.

Эту воду в мурашках запруды,
это Адмиралтейство и Биржу
я уже никогда не забуду
и уже никогда не увижу.

Цю ріку із мурашками бруду,
Ці споруди поважних призначень
Я ніколи уже не забуду,
Я ніколи уже не побачу.

”Ці споруди поважних призначень” - за це тверда «2» Хоча є ще і "бруд". Схоже Роман щось під ногами шукав, а Вознесенький під хмарами...:(


Не мигают, слезятся от ветра
безнадежные карие вишни.
Возвращаться — плохая примета.
Я тебя никогда не увижу.

І сльозяться на вітрі пропащо
Карі вишні у далеч незрячу.
Повертатись — прикмета не з кращих,
Я ніколи тебе не побачу.

Вельми приблизно, але рівень звучання близький, «4» з мінусом

Даже если на землю вернемся
мы вторично, согласно Гафизу,
мы, конечно, с тобой разминемся.
Я тебя никогда не увижу.

Якщо знову на землю вернемось,
За Гафізом. Щасливі на вдачу —
Ми тоді все одно розминемось,
Я ніколи тебе не побачу.

Цей момент у Вознесенського вельми слабенько виглядає – на «3», тож переклад на тверду «4»

И окажется так минимальным
наше непониманье с тобою
перед будущим непониманьем
двух живых с пустотой неживою.

Раптом стане мізерним і тлінним
Наше нерозуміння з тобою
В порівнянні із нерозумінням
Двох живих і пітьми неживої.

“так минимальным” – тут, схоже, у Вознесенського невиправдане порушення правил? Але пустоту перекладати як пітьму, теж не добре, та й «тлінним», ніби, без потреби тут? Та ще й підтексти відразу спливають не на користь «тлінного». Словом, «4» з мінусом, як на мене…

Бухне в лиця повітрям гарячим
Пара фраз, заперечивши чудо —
Я ніколи тебе не побачу.
Я ніколи тебе не забуду.

И качнется бессмысленной высью
пара фраз, залетевших отсюда:

"Я тебя никогда не забуду.
Я тебя никогда не увижу".

«Бухне в лиця повітрям гарячим» це на диво точний переклад «И качнется бессмысленной высью» - це на тверду «3» - за незвичність використання теплової завіси.

Але в цілому "прикольно", хоча різні рівні серйозності помітні...
З Бродським у Романа така гра би не вийшла, а з Вознесенським легко, саме через перепади звучання в оригіналі, що дало грайливому перекладачу потрібні козирі...

Даймоне, давайте визначимось у термінах) Переклад поетичного тексту може бути поетичним, віршованим і філологічним. У випадку з Романом ми маємо справу з поетичним перекладом. Ви ж, Даймоне, підходите до Ромчикової сага з інструментарієм віршованого перекладу. Хоча - БУДЬ-ЯКИЙ ПОЕТИЧНИЙ ТЕКСТ ВІРШОВАНИЙ, АЛЕ НЕ КОЖЕН ВІРШОВАНИЙ ТЕКСТ - ПОЕТИЧНИЙ. Це ключовий момент.
Багато в чому погоджуюсь з таким формулюванням (хоча і не вичерпним) віршованого перекладу:
Віршований переклад - це такий метод перекладу поезії, при якому фактуальна інформація оригіналу передається мовою перекладу не поетичним, а лише віршованим мовленням. Цей вид перекладу дуже близький до оригіналу відносно слів і виразів, а також й у стилістичному взаємозв'язку. На жаль, цей вид перекладу спотворює концептуальну інформацію й практично не відтворює інформацію естетичну. У цьому випадку мова, звичайно ж, іде лише про віршоване, але не поетичне мовлення. Саме бажання максимально наблизитися до оригіналу у вербальному й стилістичному відношенні блокує всі спроби перетворити віршований текст перекладу в «просторовий» і справді поетичний текст.

І кілька слів про поетичний переклад:
Поетичний переклад передбачає включення перекладного тексту в живий літературний процес, у культурну традицію й пам'ять літератури тієї мови, на яку він здійснений. Саме поетичні переклади іноді сприяють повному стиранню граней між оригінальною й перекладацькою творчістю. Кожна освічена людина знає байки Крилова, часто не підозрюючи, що це - досить точні переклади з Лафонтена, знає багато віршів Сковороди, Пушкіна, Лєрмонтова, Жуковського, не завжди здогадуючись, що це переклади із Шеньє, Ґете, Байрона.

Боюсь, об"єктивне визначення кращого через розходження в критеріях буде затруднене :)