Вірш цікавий, гарно побудований. Але, Оленко... мимоволі згадав того, хто відбирає душі... Важко, напевно, з ним конкурувати? Звичайно, жартую. Бажано - моЇ.

Отож, пан Богдан вірно помітив. Треба уточнити для Ліргероя, чи Ваша ЛГ хоче у нього відібрати душу, чи зрозуміти її, осягнути, знайти взаєморозуміння. Що вона хоче зробити з його душею? Чи знає вона про це взагалі сама? Треба у поезії точно знати, щО ти хочеш сказати своєму ЛГ чи людям взагалі... Бо інакше не варто цей вірш і починати писати.
Бо так напрошується пародія, моє сонечко. А вони в мене виходять дуже гострі. Не хочеться молоду і прекрасну душу травмувати.

Мені душі твоєї треба,
Я - відьма, не така, як всі,
Я насміюсь жорстоко з тебе,
Як серце ти не віддаси.

А потім все, що є у хаті,
Як тим циганам - депресняк,
Ти напиши мені в приваті -
Кохатись будем, ачияк?

Не будеш ти мені, як лоху,
На вуха вішати лапшу,
Я винесу усе потроху,
Тобі лиш спогад залишу.

Я вийму душу з тебе, милий,
Як біоробот, будеш ти,
Не буде навіть в тебе сили
Мені в інеті десь знайти.

Ти мій портрет, немов ікону,
Повісиш в спальні залюбки,
І лиш на нього крізь віки
Молитимешся аж до скону.

Ви це хотіли сказати, Олено, чи щось інше?

Дякую за побажання, пане Ярославе!)))Звичайно словами важко передати істинні почуття та переживання, і тут уже не останню роль відіграє побудова синтаксичних конструкцій, та й багатозначність слів і висловів ніхто не відміняв.))Але, може, ви й маєте рацію, і мені слід точніше підбирати слова, та все ж чим більше почуттів у поезії, тим вона справжніша...
Та як би там не було, дуже дякую Вам, пане Ярославе, що приділяєте увагу моїм творчим починанням!Мені це щиро приємно!