Ігорю, звісно, Ваші так звані «пародії» я читав. Тільки ж пародіями ті тупувато-дубові опуси назвати важко. Вище алкогольної теми Ви, на жаль, піднятися не здатні. Я вже не кажу про прямі обрАзи (скажімо, «рило»)… Елементарної грамотності випускникові університету явно бракує («стине», «хвате», «бутилка»). Та, певно, такому геніальному, як Тичина, і суржиком писати можна.
Вибачайте, що не відгукувався на Ваші пародії. Про ніякі – і мови ніякої… А до критики (виваженої й доказової) та до пародій я ставлюся нормально. Вдячний талановитій поетесі Ларисі Омельченко за її пародії на мене. Популяризує. Вдячний Валерієві Хмельницькому теж за пародію. Цікаво спілкуватися із кусючим, але глибоким Гаррі Сідоровим.
Ігорю, те, що Ви порошинки в чужих очах бачите, відрадно. Я б радив Вам ще й пошукати колоди у власних. Ось приклади: «На зупинці трамваю» (родовий відмінок має бути трамвая), «Затих в шепотинні дощу» (Що таке шепотиння? Мабуть, шепіт біля тину. Грамотні люди говорять шепотіння), «Поведу тебе в сонячні луки» (краще вести на луки), «поклон» (?), «І ллє на сонні трави золотисту кровотечу» (мабуть, злотисту. Інакше з ритму збиваєтесь), «пропалюють серце наскрІзь» (потрібно нАскрізь), «В золоті ранкової сюіти» (може, в Запоріжжі і справді сюіта, грамотні ж люди говорять сюїта)

Край шляху синьоокі ясени
Зав’язують собі зелені хустки.

2-3 хУстки (залишки колишньої двоїни), але зав’язують хусткИ. І тільки так! Навіть якщо поет такий, як Тичина. І що це за збочення в ясенів – рядитися в жіночий одяг? Впливи Вєрки Сердючки, русскіх бабок?
До речі, правильно писати токсикоз. «Токсікоз» - запорізький варіант.
Поет, як писав Іван Франко, має бути semper tiro. Ви ж нахваляєтесь, що не любите ні модернізму, ні постмодернізму. Звісно, можна багато чого не любити, але хоча б намагатися зрозуміти варто. А ще слід було б знати, що поезія буває й іронічна (доволі широкої амплітуди: від легкого жарту до епатажу й сатири). Людині дано іронізувати, тварини цього робити не вміють. Екзистенційні мотиви у віршах теж бувають. Еротична буває лірика: жіноча й чоловіча. Марія Ревакович, Антоніна Цвид (Антонія Цвіт), Олеся Мудрак. А чого варта молодецька збірка інтимної (ні, еротичної!) лірики пізнього Д. Павличка!
Тільки ж щиро Вам вірю: Ви не читаєте навіть модернізму…
Своїми регаліями не пишаюсь. Хоч маю їх цілком заслужено. Вони нічого не додають і не віднімають.
У КПРС ні мої предки по батьківській і материнських лініях, ні я, ні мої рідні й двоюрідні не перебували. А от криївка була.
А загалом поет Ви, Ігорю, так собі, не з гірших. «Морковный кофе», як сказав би В. Маяковський. З кандидата, мабуть, скоро вийдете. Зараз усе підбирають. Тільки звідки у Вас скільки злоби? Та будьте собі Тичиною, Господь з Вами. Місця на грішній землі всім знайдеться.
Графоманом себе не вважаю, генієм чи Тичиною теж. За свої вірші в далекому 1990-му (у Ваші 29 років) мав неприємну розмову в обласній прокуратурі: розвалював Радянський союз. Вас туди не покличуть. За зорі й квіточки не карають.
І анекдот насамкінець. «Кепські справи з моїм кумом. Мабуть, кум уже довго не буде. Сіли ми пили. Ще й не випили по чарці – дивлюся: а по кумові вже зелені чортики скачуть. Певно, недовго кумові зосталося ряст топтати».

P.S. Шановні автори, я не знав, що пародій на сайті розміщувати не можна. По крайній мірі мені. А що не написав, що то пародія на вірш В. Кузана – каюсь. Між іншим, дуже цікавий поет і прекрасна людина.
Почитайте нецензурованого Пушкіна, Маяковського…
Вибачайте: для осіб клімактеричного віку писати не вмію.
Зрештою, годі. Невдячна це справа – метати перли… Sapienti sat.
До конструктивної розмови завжди відкритий. На флуд не відповідатиму – видалятиму.
Ан. Криловець.