Метафорично, Володимире.
Можливо, і загадково. «Райдужна снага» - це, імхо, і снага (завзятість, запал, бажання, прагнення тощо), і колір, і щасливі сподівання. Водночас нам відомо про те, що сонце у цей період року світить, але не гріє – хіба що якусь залізяку чи шматок землі десь у куточку за хатою.
Глибока метафоричність доповнюється загадковою.
Остання посилюється проблемою наявності якогось снігу, бо спочатку йшлось за аркуш, а потім – за сніг, про який до початку квітня писатиметься і згадуватиметься мало не усіма поетами, як йдеться про якісь гроші за якусь рибу не у менш відомому прислів’ї. Щоправда, вслід за аркушем і снігом виринає образ листа – і теж білого.
Загадково виглядає дієслово «ста́нути» у майбутньому часі третьої особи.
Думи, як я бачу, можуть зупинитись (стати), набувши чистоти, а можуть і розтанути.
Можливо, твій вірш – це своєрідне частково дитяче або навіть шкільне бароко. Ти ж сам його зарахував до цього стилістичного напряму в європейському мистецтві, а я лише вніс уточнення, які випливають з перших строф, а це - снігова тематика у період різдвяних свят, санні рядочки (напевне, під дверима дитячого садка) і нарешті – пряме порівняння з дитям.
Зупинившись на технічній стороні твого твору, я не можу не відзначити такі чудові рими, як «снагу/снігу», «лист/хист», «морозцем/лицем».
Але не рими є головним чинником, який визначає художню цінність поетичного твору.
Вони є одним з головних.
А найголовнішим є той позитивний настрій, який виникає після ознайомлення з твоїми віршами, про що свідчать і попередні коментарі.
Долучаюсь до них.
У моєму коментарі я написав не про все, що мене приємно вразило, бо коментар і без ненаписаних абзаців про високу духовність не виглядає лаконічним.

Творчих успіхів, святкового настрою.