Цікава, як на мене, спроба роздумів. Хоча, знову ж таки, як на мене, все чіткіше поставатиме питання - якими органами відчуттів нині послуговуватися (не тільки в житті) але й при написанні а) книжки б) фахової і аргументованої критики? ))
Або ж - зауважте, коли найбільш просунуті автори писаних текстів перестали розуміти, що можна ще сказати, коли сказано все, що можна почути суто вухами, чи побачити очима, вони почали перекручувати первинні означення. Називати це розвитком аж ніяк не годиться. Та й що тоді критикувати, аналізувати? У більшості авторів для цього немає навіть предмету для розмови, точніше - цей предмет стає все більш невидимим і ілюзорним? ) Що не значить відсутності дійсності, як такої.
Прикладом, напевно, можна сказати зараз є все - навіть ось фін. негаразди з Кіпром, чи тотальні негаразди в Україні, та і є Європою теж - це ж усе наслідки ілюзій? А наші особисті негаразди чи вони не є наслідком тої чи тої ілюзії? )

Ілюзії досягли таких "висот" (як і небезпека особливо трагічних наслідків), що за допомогою суто нижчих органів відчуттів неприємностей, вочевидь, не позбутися. Звичайно, можна сказати, що все на світі ілюзія - і заспокоїтися, до наступної реінкарнації. А можна спробувати знайти відповіді.
Та рівень читача, слухача, виборця - буде шукати автора, проповідника, політика такого ж рівня...
Тож проблема достатньо глибока, але, як не дивно, це тільки проблема більшості, яка собі з цього жодних проблем, до пори до часу, не робить...
Щодо меншості - то вона, як відомо, і дійде, куди повинна, і, по ходу, незримо рятуватиме цей світ від різних неприємностей...
Думаю, що меншість, це ті, які в своєму онтогенезі пішли чи підуть вище, глибше, далі - керуючись не тільки нижчими органами відчуттів.
Меншість точно не дозволятиме собі ні зневажливого ставлення до Творця, ні зневаги до людини, ні розуміти Любов не так, як повинно, ні Віру, довіру - не так, а вже точно як стосовні лише Творця... Та й багато чого іншого, більш індивідуального... Але кого це цікавить? )
Всіх цікавлять проблеми свого рівня - рівня, де ці проблеми вирішення не мають. Тож і "фрігідність" - це, здається, завжди самооцінка - без вміння, і без глибших сприйняттів, які поруч, зовсім поруч...

√ «Українська і російська мови не можуть бути спорідненими, бо це одна єдина мова.»
За це автор заслужив Нобелівську премію! Жаль, що у ПМ ніхто її може удостоїти Василя Юдова… Це теж аксіома.

"І головною зброєю проти таких особистостей тримають придуману боротьбу з «русизмами».." Будь-який текст можна відредагувати, позбавити русизмів. Одначе проблема в іншому, бо багато краших творів укр. літератури і тих, що проходять модераторів-рерайтерів, містять русизми.

РУСИЗМ, у, чол. Слово, зворот, запозичені з російської мови іншою мовою.
(Словник української мови).
Можна русизм назвати росіянізмом,одначе тут головне інше -- суть, смисл явища, а не правильність звучання...

Шановний пане Василю! У своєму трактаті Ви заторкнули настільки глибокі та болючі теми стану сучасної української мови і літератури, що не кожен читач зважиться давати свій коментар, оскільки коротко на ці теми просто неможливо висловлюватися, а розуми і міркування кожного може вилитися у подібний до Вашого трактат.
Тому я, погоджуючись з більшістю Ваших думок, особливо у останніх аксіомах, зауважу лише те, що найбільше викликало у мене суперечливі думки:
1) "ЧЕТВЕРТА АКСІОМА: Українська і російська мови не можуть бути спорідненими, бо це одна єдина мова."
2) "І головною зброєю проти таких особистостей тримають придуману боротьбу з «русизмами», а це значить - із першоджерельними смислами українського мовлення."
Друге твердження випливає з першого. А стосовно першого згадалося Валуєвське "...не было, нет, и быть не может..."
Можна широко і глибоко поринати у етно- та лінгвогенези, але звідки нам знати чи первинним є українське "дякую", чи німецьке "данке"? Більшість сучасних європейських мов вийшли з праіндоєвропейської матриці... Мова - жива субстанція і дуже залежна від політичних віянь. Був у радянські часи курс на зближення мов - от і давали словники першими відповідниками ті, які були найбільш близькими у обох мовах.
Насправді історично "молодші", але великожержавношовіністично "старші" наші НАЧЕБТО РУСЬКІ брати чомусь не розуміють української мови, хоча, як Ви кажете, це одна мова з російською. Мешкаючи у Львові, доволі часто доводиться спілкуватися і з російськими туристами - вони ЩИРО не розуміють української літературної мови (аби хтось мені не закинув західняцького діалекту :)) Ащо вже казати про тих "львів"ян"-визволителів, які понад 60!!! років мешкають у Львові, і принципово ні єдиного слова не скажуть українською. "Ані нє панімают..."
Ви щиро вболіваєте за нашу руську основу мови. Скажу Вам, що у сучасних дослідженнях "Слова о полку Ігоревім" та інших пам"яток давньоруської літератури зазначається дуже значна і фонетична і смислова близькість мови тих текстів і сучасної нашої лексики. Залежить тільки в якій транскрипції читати оте "ять", яке Ви винесли у образ твору.
Ще багато чого можна розмислювати, але вже завершуватиму. Скажу лише одне: мова поетичних чи прозових творів з сюжетно невмотивованим використанням роіянізмів (НЕ русизмів!) є просто суржиком. Якщо на побутовому рівні це явище процвітає через байдужість, лінощі та неосвіченість мовців, то у літературних творах маємо дотримуватися існуючих нормативів. Інакше буде хаос.
З повагою.

Не можу долучитись до розмови - обємність матеріалу... варто спочатку вникнути в суть. Скину собі на комп.
Перша абсурдна репліка, яка виникла в голові: пояснити сліпому, що таке сонце може... сліпий.
Будьте

Вартий уваги матеріал, візьму на озброєння. Особливо влучно накреслено новітні проблеми, що виникають у звязку з використанням компютерних технологій, там очевидно з’являтимуться нові мовні нюанси… і зловив себе на тому, що в одному своєму творі – рекламую одну відому фірму… треба почистити.
Російсько-українські мовні проблеми більше політичні насправді… Вирішувати їх варто сильною політикою. А в правильній політиці кажуть – Я сильніший! Пшол вон! … і зрештою, байдуже русизм це чи не русизм. А може і у мові слід поводитись так само… може слово «вон» давніше українське… або, якщо так говорять українці – то воно зрештою – українське? … Українська ментальність, як кажуть в народі - «грішить» слізливістю – чуть-що, «москаль» винен, і давай плакати… Ваша позиція, мені здається, є сильною, українською…
Будьте