Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Де вихованці добра?
Долі масної спотворені груди
Ранками et cetera? —
Жовті лисички і швидкісні поні
Голосом регіт несуть,
Грають, мов картами, в довгу звитягу,
Сонце з-за обрію ждуть.
І зносить ідолів, старі закони,
І зазирає бурею у сни,
Долаючи погрози і прокльони.
Усе віджиле має відійти.
Чекаємо оновлення у жилах.
Ніщо нас не зупинить до мети
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Атлант – верховний цар-жрець, у чиїх жилах солона кров Посейдона бореться з прахом землі.
Клейто – старша жриця, чиє серце б'ється
Жовтих крапель впритул,
Неупинних, як фіжми,
Що занурились в мул.
До глибин від жаскої,
Нетривкої води,
У спотворений сумнів,
Що чекає біди.
Шукати компроміс,
Ти нехтуєш законами
І чвари сієш скрізь.
Якщо немає розуму,
А величі синдром,
То силою погрожуєш
І лупиш кулаком.
віршатка віршульки
на спомин
добрий не добрий
довільно подряпані стулки
без примусу не без гонору
поспіль кимось прочитані
або непрочитані досі
Мама — доні:
— Спи, рідненька.
— Я без казки не засну.
Прочитай бодай одну.
Розгорнула мама книжку
там, де оповідь про мишку,
про її сім’ю спочатку:
Де ж украсти один міліон???
Де знайти красавицю,
Ту, шо нам понравицця,
В інстаграм не спалицця?
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Відповідь на автопародію (пародія в пародії)
...І так собі лежу, дзьобаю ягоди, але я не є якийсь простий хлописко, а добре знаний (в нашім селі) поета, і то з великої букви… десь при кінци. І так потроху-потроху приходит ми до голови такий файний вірш про сьвєто, про то шо ніц не тра (6) робити, лиш лежати і їсти ягоди. Я то борзенько записав’им на компутері (аякже, вмію, бо навіт (7) наша вже згадувана Парася знає шо то таке клявіятура) і вислав’им до поетичної майстерні (а то не каждий може там сі дістати (8), тілько Л/П або М/К, не буду вам повідати, шо то таке, бо то для вас затєжко (9)). А я вже з одного боку – з того шо від редакції - М/К, а зі свого – ше Л/П, бо сі встидаю (10)).
...Бо, кажут, є бали, ти – майстер, а не є – то не зовсім.
Але то так – до слова. А направду, прочитав’им те шо’м надрукував у майстерни, бачу – же мій вірш тєгне (14) на пародию. Думав, же наша Параня не проґавит такого трафунку (15), але вона пише пародиї тіко (16) на того, хто має два М/К, а я йно (17) – одне. І на таких, як я, тіко пише «ВАВ» , шо, напевно, значит, «Встидаюсі Аби Виповісти». Ну, думаю, нема на то ради, мушу написати сам на себе. І написав’им. А ви читайте і шось кажіт. Бо вночі не засну…
Байдикування
Лежу в саду, укритий небом,
спиваю сіна аромат
і намугикую хвалебно
з нагоди свята. – Благодать!
Бо байдикую сміло нині:
мене, робото, ти не руш.
Одна турбота – ягід жмені
дарує жимолості кущ…
Мирослав Артимович
...перейти до тексту твору
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
