...І так собі лежу, дзьобаю ягоди, але я не є якийсь простий хлописко, а добре знаний (в нашім селі) поета, і то з великої букви… десь при кінци. І так потроху-потроху приходит ми до голови такий файний вірш про сьвєто, про то шо ніц не тра (6) робити, лиш лежати і їсти ягоди. Я то борзенько записав’им на компутері (аякже, вмію, бо навіт (7) наша вже згадувана Парася знає шо то таке клявіятура) і вислав’им до поетичної майстерні (а то не каждий може там сі дістати (8), тілько Л/П або М/К, не буду вам повідати, шо то таке, бо то для вас затєжко (9)). А я вже з одного боку – з того шо від редакції - М/К, а зі свого – ше Л/П, бо сі встидаю (10)).
...Бо, кажут, є бали, ти – майстер, а не є – то не зовсім.
Але то так – до слова. А направду, прочитав’им те шо’м надрукував у майстерни, бачу – же мій вірш тєгне (14) на пародию. Думав, же наша Параня не проґавит такого трафунку (15), але вона пише пародиї тіко (16) на того, хто має два М/К, а я йно (17) – одне. І на таких, як я, тіко пише «ВАВ» , шо, напевно, значит, «Встидаюсі Аби Виповісти». Ну, думаю, нема на то ради, мушу написати сам на себе. І написав’им. А ви читайте і шось кажіт. Бо вночі не засну…

Байдикування

Лежу в саду, укритий небом,
спиваю сіна аромат
і намугикую хвалебно
з нагоди свята. – Благодать!
Бо байдикую сміло нині:
мене, робото, ти не руш.
Одна турбота – ягід жмені
дарує жимолості кущ…

Мирослав Артимович