А на росії у законі вори
аж від окраїн до кремлівських веж
і у Європі їм немає меж...
нема межі агресії мордору
і мародеру в Україні теж.

***
А контрибуції не буде,

Світ за очі йдучи,
без будь-яких причин,
ваш чин поміж личин не помічаючи,
я стану голубим,
як пролісок, як дим,
як цілий океан для потопаючих.

Як цілий океан,

    Якщо мистецтво наслідує природу, тоді його мета – виховання людини.     Так, дійсно, футуристи мали рацію, кажучи, що де є культ, там немає мистецтва. Але рація полягає лише в тому тут, що мистецтво має уникати формальної догматизації та стереотипіз

Зо всіх шпарин пролазить «русскій мір»,
В парадне преться, лізе чорним ходом,
Облудно розпатякує про мир,
Приносячи війну і смерть народам.

Мов шашіль, поточив наш спільний дім,
Чаїться у найменшім закапелку.
І якнайшвидше хочеться усім

Сині води, темні води
Де ваш брід?
По якому спомин ходить
Стільки літ.

То сідає зовсім близько
В очерет
В руки місячного блиску

Сидять діди на колоді. Вже осінь надворі.
Вже сонечко, хоч і гріє та не вигріває.
Та ж хочеться дідам тепла хоч трохи в цю пору.
А тут якраз затишно і вітру немає.
Тож погріти можна кості та погомоніти
Про те, про се. Свою, може, молодість згадати.

Шановне жіноцтво! Що робити з чоловіками, які не вміють і не люблять ні цілуватися, ні кохатися? З виду симпатичні крем'язи, бубонять збудливим басом, а як доходить до діла - ужасть! Ховаються під ковдру і чавлять хропака. А жінка чекає ласки, уваги,

Я ніколи не бачив такого –
у кімнаті літають птахи!.
Не папуги торують дорогу,
але суті і їм до снаги
у вікно залетіти знадвору,
через кухню, вітальню снують,
а тоді – на балкон і угору
карколомну продовжують путь!

Здається, небо доторкнулось до землі
І синяву густу розсипало в Карпатах.
Китяток, аконіту, ніби дивомли,
Хрещатого гирличу зілля ароматне.

В обіймах сонячних перестріч гайовий,
Альпійські дзвоники, горлянка, цицербіта.
Розкішний і широкий свіжий

Как в детской песочнице – квазипоэты
плетут ежедневно куплетов куплеты:
очнитесь умняшки, взрослеть вам пора.
Идите хоть в школу, но прочь со двора!
23.06.24

Надпис на машині: «Діти!».
Дорогою потоки крові.
Сміються п’яні московити
зі зброєю напоготові,
обшукують дитячі речі,
знімають золото з убитих…
У березневій холоднечі
хати неначе смолоскипи.

Щоб не збочити з дороги
І чужу не перетнуть, –
Я, звертаючись до Бога,
Говорю про справи суть.
Адже краще, як порадить
І скерує так мій хід,
Що не буде на заваді
Ані прикрощів, ні бід.

Можливо, краще і не знати,
Що нас зупинить у житті:
Яскраве влітку конфеті
Чи взимку білосніжна вата.

Коли стрімкий застигне час,
Можливо, краще і не знати.
Хто був у чому винуватий -

Оце прочитав душороздираючу статтю вищезазначеного автора і волосся стало дибки. Розпочнімо з насвятішого, з займенника "я" та його варіацій: мене, мені, мною, мій тощо. А в цього душпастира поетичних душ такого більш, аніж достатньо. Ось дивіться:

Не ті слова сказав. Чи є її провина?
І жниво...спрага... У душі - кипить.
Його вже профіль ледь-ледь димно виринає,
Свою розлука тягне тихо нить.

Ще й літо додає гарячого напою.
Спекотний день у роздумах січе.
Химерною стернею ноги коле поле,

Вітаю з днем народження, Василю,
і зичу незрадливого плеча!
Талан тобі нехай дарує сили,
щоб не мілів життя твого бурчак!