ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2024.07.20 15:44
Ф-арисеї! Радійте та смійтесь! Вона вже нічого не
скаже!
А- в садочках дитячих не буде Марічок, затопчуть їх
маші!
Р-озчиняється в місті вечірньому серед байдужості
постріл.
І- не знайдемо винних, бо вбивство - проблема не
надто вже й гостра.

Микола Соболь
2024.07.20 14:57
Євшан-зілля кину у казан.
Хай розбудить пам'ять про минуле.
Братчики, чи зовсім ми поснули?
А чи душі оповив туман?
Ніч мовчить. Довкола степ та степ.
Аж солодить гіркота полину.
Спогадом до матінки полину
у село, яким іде вертеп,

Козак Дума
2024.07.20 12:26
Іще один забрали камінець
з фундаменту держави Україна!
Терновий уготовано вінець…
Але чому не в траурі країна?

Втомились виглядати і чекать?.
Хто хліба кусень, ну а хто видовищ…
На фронті добивають вірну рать,

Володимир Каразуб
2024.07.20 11:24
Холодна чаша тіні вихлюпується до ніг
На розі Спекотного закапелка червня і вузького двору будинку,
І блакитний денний метелик тріпоче поряд
Наче легкий подих вітру оживив його крила
На сукні дівчини і залицяється тепер із примхливою насмішкою
Витію

Микола Дудар
2024.07.20 10:08
Атака за атакою атак…
Гвалтує нас знайомий Гвалтівник
Давайте вже зізнаємось, відтак
Ретельно переглянем довідник:
Кроїли нас звіринці… так чи ні?
Де висновки озвучені і ким?
Маєточки і надр відбивні…
Просрали, безумовно, вкотре Крим…

Надія Тарасюк
2024.07.20 09:13
Білий березень - сиві скроні,
попід руки - липнева мить...
Пишне літо зеленокронить.
І у ліліях гомонить.
Пахне вечір дрібненьким сіном,
горне досвітки до чола.
На крислату гутірку сіла
свідка птаха, - своя-своя.

Віктор Кучерук
2024.07.20 06:03
В мужності кується перемога,
В стійкості гартуються бійці, –
Падаючи часом од тривоги
Й зводячись, відшукуючи ціль.
Полум’я єднає землю й висі
Тут, де зайда близько підійшов, –
Головне – самому вберегтися
І чужинця знищити будь-що.

Артур Курдіновський
2024.07.20 04:44
Хотілося сьогодні написати
Чимало добрих і відвертих слів.
А все одно їх буде малувато
У порівнянні з тим, що Він створив.

Його рядки - симфонія! Соната!
Співець кохання, світлих почуттів...
По ворогу потужно б'є з гармати,

Надія Тарасюк
2024.07.19 18:45
Чекаєм світла,
вірим в Перемогу.
Спішать вітри
із Виріїв-політь.
Мелодій літа
стомлена дорога
побіля двору
скрадливо стоїть.

Козак Дума
2024.07.19 18:39
Ідуть, на жаль, найкращі із людей,
безжально розчиняючись у часі,
не втіливши і дещиці ідей –
звільняють чільне місце… біомасі.

У мороці не віднайти ключі,
зірвати ланцюги на брамі пустки.
В нестямі хтось приречено харчить,

Марія Дем'янюк
2024.07.19 15:57
Я - маленьке зайченятко.
Біля мене зайчик-татко.
Він дає мені морквинку,
Я ж дивлюся на хмаринку.
В небі кращої немає,
Бо хмаринкин тато дбає,
Щоби донечка-хмаринка
Не журилась ні хвилинки,

Іван Потьомкін
2024.07.19 15:45
Естетом був імператор Адріан. Не міг намилуватись красою Антіноя. Шість років поспіль мав його при собі. Куди б не їхав, Антіной був поруч. І треба ж так: невідь з якої причини юнак не вирнув з Нілу. Сумував імператор і наказав обожнити коханця. Влашт

Сергій Губерначук
2024.07.19 14:35
Бездоганна усмішка
має буть у мене.
Я повинен з криком
вибігать на сцену.

Я мушу бути завжди
у найкращій формі.
Піжонів дивувати,

Олена Побийголод
2024.07.19 10:54
Із Юза Алешковського

Із колимського білого аду
йшли ми в зону крізь віхоли дим.
Я помітив недопалок з колом помади
і рвонувся зі строю за ним.

Баб не бачив я років чотири,

Микола Дудар
2024.07.19 10:41
Воно таке примхливе нерозбурхане
Незаймане нелякане ніким
І кольором небес нічним замурзане
Якоїсь невідомої Ріки…
Стою закам’янілий і вирішую…
Манер у мегаполіса хоч й тьма
Почну я завойовувати віршами
Не парами відразу сімома…

Віктор Кучерук
2024.07.19 06:47
Шугання, свисту й прохолоди
Вітрів чомусь давно нема, -
Заціпеніли теплі води
І верб стривоженість німа.
Ні коливання очерету,
Ні шелестіння в'ялих трав, -
Мов у невидимі тенета
Одвічний рух вітрів попав.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Олекса Квіт
2024.07.05

Любов Інішева
2024.07.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Рута Птаха
2024.06.26

Олекса Скрипник
2024.06.20

Еродія Благодатна
2024.06.11

Самослав Желіба
2024.05.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Битва під Вількомиром 1 вересня 1435 року
Сидять діди на колоді. Вже осінь надворі.
Вже сонечко, хоч і гріє та не вигріває.
Та ж хочеться дідам тепла хоч трохи в цю пору.
А тут якраз затишно і вітру немає.
Тож погріти можна кості та погомоніти
Про те, про се. Свою, може, молодість згадати.
Дід Микола – зовсім сивий, краще інших вдітий,
Бо ж в дружині князя, навіть, встиг повоювати.
Більше інших бачив світу, походив із князем.
Бував в Литві, бував в ляхів, з татарами бився.
Був у ляхів у полоні із князями разом.
Князь загинув у тій битві, з ангелами стрівся,
А Микола кілька років у ляхів просидів.
Про то мало він говорить, згадувать не хоче.
- А як ти в полон потрапив? – питається в діда
Дід Степан і зазирає тому прямо в очі.
Зітхнув тяжко дід Микола: - Як тобі сказати?
Билися під Вількомиром та й в полон попали.
- Розкажи нам про ту битву?! – стали всі питати, -
Бо лиш чули ми про неї. Хочем більше знати.
Задумався дід Микола, закрив, навіть, очі,
Наче, хотів знов побачить, як все воно було.
Здавалося, говорити про то він не хоче,
Душа прагне, щоби все то стерлося, забулось.
Потім зітхнув та і каже: - Чом не розказати?
Хоч і тяжко то для мене пережити знову.
Ішло тоді мені, мабуть, літо двадцять п’яте.
Помер Вітовт, князь литовський, що був рідним братом
Ягайлові, який сидів на троні в Варшаві.
Тоді ж князя Свидригайла в Литві посадили
Князювати. Свидригайло той був князем славним.
Прагнув, щоб Литвою ляхи вертіти не сміли.
Ляхам то не до вподоби, звичайно, що було.
Тож і стали воювати. Бились між собою.
На Волині Володимир ті ляхи здобули.
Луцький замок намагались та не взяли з боєм.
Замирились на два роки та знову зчепились.
Свидригайло за батьківську ще тримався віру.
Тож князі й бояри руські до нього тулились,
А литовські ображались, вважали допіру,
Що у них є привілеї. Через ту образу
Вони з ляхами злигались та й проголосили
Брата Вітовта - лихого Жигимота князем.
Тоді ж з ляхами військові поєднали сили.
Стали ляхи і литовці все більш насідати,
Потіснили Свидригайла, хоч той відбивався.
Мусив собі союзників по світу шукати.
Перш за все, на князів руських вірних опирався.
Далі знайшов спільну мову з магістром лівонським.
Той давно вже точив зуби й на Литву, й на ляхів.
Мав підтримку невелику в князівстві московськім,
Бо ж жону мав тверичанку Ганну. Тож без страху
Став супроти ворогів тих. Взявсь військо збирати.

Мав і сам він кілька тисяч дружини своєї.
Стали князі православні руські прибувати.
Із півсотні їх зібралось для битви тієї.
Був між ними й князь Михайло, що Києвом правив.
Я тоді і був на службі у його дружині.
Князь усій своїй дружині обладунок справив.
Було піших небагато та були і кінні.
Прибули ми в спільний табір, де вже всі зібрались.
Крім князівської дружини і дружин удільних
І лівонці із магістром, із своїм примчались.
Захотіли поживитись на грабунку Вільно.
Ми тоді на них уперше якраз й подивились.
Прислав тесть загін із Твері, кількасот ординців
Прибули зі степу. Слідом прибули й гусити,
Ті, що добре надавали німчурі по пиці.
Вони добрий досвід мали, як ворога бити.
На чолі із Жигимонтом, сином Корибута.
Той був в чехів кілька років, воював з панами,
Знав, як військом керувати, як на полі бути.
Найдосвідченіший, певно, був він поміж нами.
З таким військом Свидригайло на битву і рушив.
Підійшли до Вількомиру на на ріці стали,
Що Святою прозивалась. Та сказати мушу:
Допомоги від Святої ми зовсім не мали.
Може, тому, що не було єдності між нами.
Свидригайло – воєвода виявивсь невдалий.
Князі руські над рікою стали своїм станом.
Чехи табором окремим трохи збоку стали.
Те ж лівонці, не схотіли разом з нами стати.
Збудували власний табір, наче нас цурались.
Як же можна було військом таким керувати?
А от ляхи і литовці добре згуртувались.
То пізніше я дізнався, у полоні бувши.
Жигимонт сам керувати військом не збирався.
Син Михайло повів військо, кілька тисяч рушив,
Доки з ляським більшим військом, нарешті з’єднався.
Ляським військом воєводив Якуб Кобилянський.
Воїн знаний, під Грюнвальдом з тевтонами бився.
Отож, рицарів німецьких зовсім не боявся.
Звісно, гарний його досвід у бою згодився.
А, тим паче, що Михайло не став задаватись,
А віддав все керівництво у руки Якуба.
От з тим військом й довелося, врешті нам спіткатись.
Підійшло воно небавом й стало нам на згубу.
Ми стоїм і вони також, всі чогось чекаєм.
А тут дощі зарядили, хоч і кінець літа.
Бачимо, що у болоті уже потопаєм.
І надумавсь Свидригайло перебратись звідти
Ближче десь до Вількомира, де земля твердіша.
То вже третій день почався нашого стояння.
Стали ми згортати табір. Князь велів жвавіше.
Та й знялися й подалися із самого рання.
Вже би краще там стояли. Ледве розтяглися,
Як ті ляхи і литвини на нас налетіли.
Нас в похідному порядку рубати взялися.
А ми відсічі їм дати просто не зуміли.
Князь далеко, князі ж наші, певно розгубились.
Та і кожен лиш своїм міг керувать загоном.
Тож одні взялись за зброю і з ляхами бились,
А другі враз полякались та й погнали гоном.
Розрубали військо навпіл, притисли до річки
Й до озерця, що на біду нашу розлилося.
Перешкода та, здається, може й невеличка
Та мало кому із наших подолать вдалося.
Князь Михайло не злякався і ми біля нього.
Стали разом відбиватись від тої навали.
Та всіх ляхів зупинити ми не мали змоги.
Скоро князь наш був убитий, його стяги впали.
Ляхи стали нас в’язати, у полон збивати…
Як побачив Свидригайло, що військо втікало,
Хоча і завзято бився, мусив відступати.
Коня втратив, втратив зброю, до чехів пробився.
Ті устигли за возами сховатись своїми.
Жигимонт на князя, кажуть, з жалем подивився.
Велів дати коня, зброю, ледве не нагримав,
Як князь хотів далі битись. Велів утікати.
Бо вже ж було зрозуміло – пощади не буде.
Сам він залишився битись, князя прикривати.
Мужнє серце, мабуть билось в Жигимонта грудях.
Свидригайло взяв з собою три десятки воїв.
Велів на коней сідати та й в Полоцьк подався.
Лишив військо помирати не військом – юрбою.
Жигимонт же помирати із людьми зостався.
Поки нас ламали ляхи, лівонці сиділи
В таборі та позирали зі своїм магістром.
Бо ж кидатися у бійку було мало сили.
Все одно, що в пащу леву головою лізти.
Розуміли, що пощади, звісно, їм не буде.
Тож здаватись не збирались, а лише чекали,
Поки стануть з вражим військом врешті груди в груди.
Та, мабуть, до свого Бога молитви складали.
Як розправилися ляхи та нас розтрощили,
Тоді вже взялись до чехів. Ті сміливо бились.
Але скоро Жигимонту ляхи бік пробили,
Чехів усіх пов’язали, що живі лишились.
Тоді взялись до лівонців. Табір обложили.
Довго билися лівонці, але не здавались.
Скоро їхнього магістра Керсдорфа убили,
А тоді рицарське військо добивати взя́лись.
Згинув там весь цвіт лівонців, поліг там на полі.
Мало кого тоді ляхи у полон узя́ли.
Та і з наших князів тоді посміялась доля.
Крім мого князя Михайла ще багато впало
На тім полі. А ще більше в полон подалися.
Мужній Жигимонт в полоні тому був не довго.
Чи помер від рани, чи то, ляхи його вбили.
Я тоді, у ту хвилину не був біля нього.
Тож не знаю. Хоча різне про то говорили.
Отак тоді й закінчилась та неславна битва.
Втратив тоді Свидригайло надію на владу.
Довелось йому ту рану до кінця носити.
Ото, хлопці, про ту битву уся моя правда.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2024-06-23 16:02:08
Переглядів сторінки твору 21
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.915 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.856 / 5.46)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.729
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2024.07.18 19:21
Автор у цю хвилину відсутній