Щодо Ваших погроз, то мені вони дивні, бо я не викидала ніякої жовчі, текстів Ваших не читала ніколи, окрім двох, які мені показали, бо декого шокували... Ви можете писати що хочете, для мене цікавого нема, от про отруту дивно читати...
Пристрасно слідкувати за Вашими текстами нема ні бажання, ні часу. Все на головну сторінку йде, видно.
Пресингували мене саме Ви, не я.
Чесно кажу: воліла б Вас не знати і не чути.
Бо уявити палку прихильницю, яка згодом без причини обернеться на...майже ворога - це кінематографічно, але жаско.
Обходьте мене десятою дорогою, а я вас стонадцятою.
Повірте, нічого до Вас не маю.

Після роздумів додаю: Ларисо, а було ж у Вас отаке зачудування... І писали Ви мені коментар:

"Колись спостерігала картину: малюк підійшов до вітрини з дуже гарними тістечками (це було в кафе-кондитерській) і від захвату, від подиву, від бажання взяти все-все-все – ну все – дитина слова не могла сказати і тільки обома руками й носом притулилась до тої вітрини і дивилась. Ну, то я десь так стою перед Вашими творами. І знаю, що все за раз не влізе, але очей відірвати не можу. Хай хтось скаже, що то "нагойдані у безвітря казки лелечі", а чи що я сиротливо чогось шукаю, та хай кажуть. А я вже живу Вашим. І кому яка справа до моїх смаків...".
Лариса Пугачук

Несказанно дивує нинішня...зневага, іншого слова не знаходжу, на яку Ви змінили оце зачудування.
Чому ж поет підозрюється, залякується?
Якщо "рівень володіння словом у Вас неймовірно високий" - пишете про мене, то невже я не маю права зауважити, вказати, нагадати?
Що і зробила - реплікою. Бо хтось мусить.
Відслідковувати усі 6-ки за місяць проблематично.
Письменник має один взірець - правду, які ж саме слова мої "отруйні"? Мої погляди можуть не збігатися із Вашими чи загалу. А Ваше побоювання перетворитися на звіра...це взагалі нонсенс. "Прошу Вас, як Майстра, не принуджуйте мене перетворюватись у звіра. Я хочу залишатися людиною" - цитую.
Я таких прерогатив не маю - обертати на звіра тощо........Навпаки, нагадую людині про її призначення. Де ж мої слова, що вбивчо діють? На кого? Я слугую Поезії.
Коментарі ці не видаляйте, хай бачать.
Сторінку від мене можете закрити.
Щиро бажаю душевного спокою і умиротворення.

А якби в опції "Потреба в оцінюванні" стояло "Не оцінювати" - скількох неприємних нюансів можна було б уникнути...
Те, про що я й говорила раніше...
Нехай це буде уроком нам усім.

Ви мене усміхнули.....дякую.
Колись видайте свою книгу, Ларисо, і побачите, чи стане черга. За графоманією вона буде завжди, на жаль, незміримо довшою, аніж до справжньої поезії. Я чула від відомих поетів, що книги нині ніхто не хапає...як овочі чи хліб насущний... А читач деградує - попереджав мене хороший, нині покійний місцевий поет...
Особисто Ви мені писали двічі, просили для Вас лишити дві книги. Не забули?
С. Козаченко вважає, що я здійснюю мистецький подвиг - творю серед сліпоглухонімого читацького обширу.
Щодо любові, то у мене її обмаль до руйнівників, бевзнів, збоченців тощо.
А до розумних - взаємна, сподіваюся.
Якби я була однаковою, то не писав би про мій доробок Б.Завідняк: «Місія поезії — кликати, вести, запалювати крилатими формулюваннями смолоскип правди, щоб чистим її словом очищувати і облагороднювати людське єство. І добре, коли такими якостями володіє сам поет. Про таких говоримо — у них на ночівлі сама Поезія. Коли ж сам катарсис з царини поетики. Ще Аристотель це збагнув і віддав перевагу поезії над улюбленими ним предметами: метафізикою та історією. Муза полтавської поетеси Світлани-Майї Залізняк неприховано володіє усіма цими якостями високої поезії, водночас вражає нас стереометричною глибиною наскрізного бачення народження поезії: їй не так важливо показувати себе в повний ріст, як вдається строфа за строфою народжувати ідеальні поетичні світи у присвяченому ритуалі віршованого дійства. В таку поезію закохуєшся з першого погляду, знаючи, що вона не зрадить твій смак, не опромінить зухвалим поглядом неофіта, а по звичаю ранніх церковних отців, подарує духовну іскрину і полегшу від тягот земного існування.

В авторки знаходимо їй притаманну лексику, звороти, неологізми, архаїзми, метафори. Її Муза родом з сьогодення: говорить добірною українською, однак не рідко то сленгом, то на інґліш… освітлена театральною рампою мегаполісного інтерконтинентального світу уся напоказ бентежить відвертими сальвадордалівськими маскарадними костюмами, все приховуючи за сюрреалістичним макіяжем від модних кутюр'є вродливу дівчину, яка знає високу ціну своїй природній калокагатії середньоукраїнського Едему, втираючи носа давньоелладській скульптурній красуні.

Можна лише порадіти, що сіризна буднів пройшла очищення, мов зазнавши трутизну ціанідів, лягла золотими крупицями правдивої поезії. Читати ці поезії стає за честь. Не знати їх — дурним тоном. На них виховуватиметься майбутнє волелюбне покоління Вкраїни. У Світлани-Майї Залізняк не зауважується повторів.

…збірка „Птахокардія“ не укладена з розрізнених жанрово віршованих етюдів, а є антологією епічних перлин. Такого високого рівня монументалізму письма рідко кому вдається дотриматися».

Чомусь майже кожен нападник вважає, що обороняється.
Я ніколи, Ларисо, не нападаю, а зауважити маю право, при бажанні. Все менше бажання коментувати, бо не всі автори готові бачити огріхи своїх текстів і працювати.
Щодо найкраща на сайті ....Тому й жаба декого душить, я це постійнно відчуваю. Але ж мені заздрити нікому. Та й не умію, Бог милував.
Я не зупинялася: наступна книга має опаперитися, я тут перебувала - і паралельно працювала над нею. Були радіопередачі...
Ось передмову показую, якщо цікаво, читайте.

http://maysterni.com/publication.php?id=124071

Там пишеться про малювання світлом, бо саме такою мене бачать інші.
А Вам ще варто пригледітися - при бажанні порозумітися.
Але...як я можу вірити зокрема Вам...після нападки тієї... не виходить нам дружити.
Післясмак важкий? А життя нині яке? все шкереберть. Війна...втрати...офіри...Мене це не радує.
І лиш Поезія лікує мозок - писала я. Щодо зрілого віку, то я набагато молодша за багатьох, і зовні...і душею.....відчуваю потенціал невичерпний. На сайті чимало бешкетників, тож сторінку закривати доводиться.
Не турбуйтеся. Все ок.
Чекайте нової книги. Наостанок - епатаж теж має бути дозованим, бо деякі Ваші тексти у мене викликають непозбувну бентегу.
Та Ви мене слухати не схильні, а я - Вас.
Я самодостатня. Сутички? відстоювання своєї позиції і лише.
Звичайно, у всі часи були паяци, я не належу до них, у мене драматичне світобачення.
Ось рецензії, можливо, цікаво прочитати, якою мене бачать однодумці.
http://poezia.org/ru/personnels/325/reviews/

Ларисо, я рідко раджу щось авторам - частіше пишу пародії на їхні твори. На цей не писатиму із-за теми, яка відома усім.
Ви дарма мого коментаря видалили. Він не нівечив пам'яті Світлани, навпаки їй приємна згадка.
Коментар у мене зберігся, а оцінки не пригадую.
Отже по віршу. Після зміни, як і до неї, вірш не відповідає назві. Ви або ще одну строфу допишіть або зноску із поясненням додайте, щоб читач зразу здогадався те, що написано в одному з коментарів.
І по римах. В першій строфі гарно. В другій вижити-пошла би ти не звучить. Проситься інше.
Як вам таке:
Йду в лікарню, роздягаюсь догола,
Із надією страхи ослабити.
- «Ты от страха, мать, совсем с ума сошла?!
К гинекологу да не пошла бы ты…»

К. М.

Поціновувачу Поезії

З анонімами, клонами, ніками не варто спілкуватися.
Якщо людина ХОВАЄ лице, не називає себе, то яку поезію вона цінує, чию? Хто ви? Навіщо тут?
Чи цікаві мені коментарі такої особи?
Перед ким я маю вибачатися і за що?
"о часи...а чи вміє просити вибачення пані Світлана? чи вважає себе надвищою від простого люду?...та їй образити, як в море плюнути... щойно на сайті і куди не зайду, а всюди насліджено...та про що я саме отут?...світла, світлій душі..." читаю коментар ПП.

Чи це не та людина, яка звинувачувала мене безпідставно за використання слова "вельбучний", хіба ж знаєш? це відомо лише модератору сайту.
Мені нема за що вибачатися.
Так, вважаю себе іншою. Кожен митець має на це право.
Авжеж..... зауважувала подеколи, вказувала на хиби...хвалила......
якщо тут є майстерніші, то з радістю передам місію.
Мені набридли оці підгризання, обливання болотом.
Чесно. Жодного бажання бути поряд із непорядними.
Коли наважувалася піти із сайту, хтось пише: Не йдіть, лишайтеся, Вас читають сотні...

От як бути? навіщо мені сайт, де ти беззахисний...де ти фрашка для графомана...бевзня...тощо.
А потім ще звинувачують у самозакоханості. Та невже я маю відчувати себе сірою?!
На коментарі відповілдати не буду.
Шановна пані Ларисо, довелося тут відповісти поціновувачу поезії (чи базгранини).
Написала тут, бо у цього поціновувача поезії нема де написати на сторінці.

На коментарі відповідати не буду.
Проршу мені не писати тут. У разі потреби - на пошту.
/////////////////////////////////

Проршу - прошу.


Наголошую: На сайті відсьогодні не коментую. Працюю над книгою. Цейтнот.
пошта:
zaliznyak-63@ukr.net

Щасти усім!