"Ніхто нікому не забороняє обирати свої орієнтири, а якщо не виходить, пишіть по-шохівськи, по-залізняківськи і рано чи пізно кожен досягне того рівня чи успіху, який дратує його(її) у інших".
Цитую

От лише сумніваюся...чи вийде писати по-Залізняківськи авторові не залізному, а пластмасовому...порцеляновому...чи з, даруйте...пап`є-маше.
Щодо коротких форм дієслів, С. Козаченко писала таке:


"Кумпан, обертас, трутизна, отрій, мольфар, супокій, раїна, грімниця, лезво, літоростки, камедетеча, літеплий, житечний, аспідний, баклажанно, крів, вироїться, дзумкіт, офіра, машкара, свічадо, єство… Правда ж, гарно? Ці слова, вибрані з кількох перших сторінок «Птахокардії», незвичні, можуть здатися незрозумілими, але звучать по-українськи. Бо вони таки українські.
У наш час, коли словниковий запас більшості людей катастрофічно міліє, коли молодь не розуміє в оригіналі не лише Сковороди, а й Шевченка, а й сучасних авторів – просто не знаючи слів (як не згадати сумнозвісну Еллочку!)… У цей час С.-М.Залізняк робить усе для збагачення нашої з вами мови, доносячи до нинішнього, часто сліпоглухонімого до поезії читача оті стародавні перлини, аби не втратити рідної мови остаточно. Ця титанічна робота, ця закоханість у скарби української мови, хранительки народу, – подвиг. Адже сьогодні, як ніколи, на 21 році «незалежності», мова наша перебуває, здається, у гірших умовах, ніж тоді, коли її століттями офіційно забороняли. Тепер не забороняють. Але загибель видима. Тож і боротьба має бути видимою і всенародною. А на вістрі її повинні йти митці.
Ще одна яскрава ознака мови віршів Залізняк – використання діалектизмів. Серед них найулюбленіші – короткі форми інфінітивів та особових дієслів, що є ознакою полтавсько-київського діалекту: «Я вмію обмолочувать зерно,/ На паляницю класти дрібку солі,/ Я вмію дитинча своє люлять/ І прагненням величного яритись,/ Я вмію мужа із морів чекать…».
Ці самі короткі форми неодноразово ставали предметом дискусій українського поетичного бомонду. Багато сучасних поетів вважають їх неприйнятними, посилаючись на норми української літературної мови. Закидали використання коротких форм дієслів, особливо інфінітивів, і Світлані. Можливо, через незнання особливостей нашого діалекту вважаючи їх русизмами. Письменники з інших регіонів України не відмовляються від джерел – широко черпають зі своїх діалектів коштовності рідної мови. Таке ж право маємо й ми, полтавці.
А ще: почитайте Шевченка. Хіба він не взірець для всіх нас? Так, поетичне мовлення пішло далеко вперед, розвинулося, вдосконалилося. Ми вже не дозволимо собі так часто, як тогочасні поети, вживати, скажімо, дієслівні чи навіть однотипні рими. Принаймні, намагаємося. Але короткі форми дієслів – прекрасний засіб урізноманітнення римотворення та розширення виражальних засобів поезії, до речі, майже недоступний прозі (крім випадків мовної індивідуалізації персонажів). Використання їх потребує дотримання певного стилю і створює неповторний мовний колорит:
Мій прадід – українець, не хохол.
Мій син плекає спадок – Міці стержень.
Ми виживем – поміж хортів і шершнів!
Не знищить рід тьма-тьменна підошов".......
.............................................
Я не вступаю в дискусії давненько - і почуваюся ліпше.

Успіхів у підкоренні парнасів...(пишу з малої).

(потім я замінила рядок, де підошов...задля точної рими і в книзі:
Мій прадід – українець, не хохол.
Мій син плекає спадок – Міці стержень.
Ми виживем – поміж хортів, тлі, шершнів,
Безверхих шкіл і вмовклих радіол.

Усім, хто цікавиться моєю оригінальною творчістю, пропоную придбати зібрання творів, яке я шліфувала 6 років.
"Птахокардія" - 600 сторінок.
Авторська редакція 2015 року. На моїй сторінці тут написано, як це зробити.

Озвалася я лише тому, що кілька разів моє ім"я згадується незлим, тихим словом))))) у коментарях та дописах на ПМ за останні дні.

Так, кожен з нас лишається самим собою, таким, як є, але справа полягає в тому, щоб намагатися змінитися в кращий бік усе-таки, піднявшись над своїм "его".
Вже багато сказано, я хочу саме для Вас, Ігоре, сконцентрувати Вашу увагу на одному. Через що почався цей сир-бор? Через недостатнє Ваше вміння ТОЧНО висловлювати свої думки, що вони викликають при читанні дво- і троякість. Саме через те я і радив Вам менше писати, а більше шліфувати. Оце те, над чим Вам найбільше треба працювати.
Мене колись вразила Ліна Костенко єдино точним словом при описі того, як мої брати язичники-древляни розривали князя Ігоря дубами за надмірну зажерливість - акт справедливості чинили.
Так от в момент розірвання - жахлива картина звісно, але там було вжито єдино точне слово - що навколо кров"ю "ЗАМОРОСИЛО" - Ліна Костенко не могла цього бачити, могла тільки уявити. І як геніально уявила і відтворила! Це у збірці "Неповторність" за 1980 рік. Я був тоді студентом журналістики і ми зачитувалися цією книгою.
Бажаю і Вам в кожному окремому випадку знаходити єдино правильне і точне слово. Тоді не виникатиме отаких суперечок!

З повагою

До шановного І. Шохи. У мене немає антипатії до Вас, повірте.

"а на Київщині в глибинці – гово́рят, балакают".

Ніколи не чула говорят, балакают - у Яготині Київської області, певно, це не глибинка).

Щодо "дерзайте".

Нещодавно на ФБ написав Василь Марсюк, що у мене "абсолютне відчування рідної мови". Я схильна вірити. Тим паче, не лише він так вважає. Є літературний портрет авторства С. Козаченко, есеї, рецензії.
"У Вас абсолютне відчування рідної мови (оригінальна - самобутня), не зважаючина те, що варіюєте сотнями нових іноземних термінів. Це ще один бік Вашої сили"(В. Марсюк).

Я б хотіла припинити дискусію, тим паче, не напрошувалася коментувати, мене згадували Ви:
Писали, що хтось може віршувати по-Залізняківськи, якщо не випрацює власного стилю.
Переконана, що не зможе. Я самобутня.
Моя з`ява може лише...тішити).
Діагностувати...хто з чого...я не бралася.
"Ви ще можете допустити, що на парнас якось з допомогою Пегаса я додибаю, а от на гору Парнас уже не викарабкаюсь, якщо зліплений із пап’є-маше? Тішу себе думкою, що на роль принаймні дерев’яного я ще потягну. :)"
цитую Ваше.
У Ваші чоловічі розмови більше не втручаюся.

З повагою.