І день, і ніч в солодкому полоні. перед і кома
Ущерблено вирізьблюю вірші вІрші сучасний наголос
На безталанній лінії долоні.
Мої убозтва – творчі стелажі.
І не мені – ця зірка угорі, зірки для всіх
І не моє – ця сивина на скронях. а чому?
І випадкове авторство… О, ні.
Бо й кредо немистецьке – дикий сонях.
Я не пастух отарам цих овець,
Не будівничий цього первоцвіту. цього замінити б на ладу,
Кінь – не Пегас, казковий Горбунець.
Малюю квіти, доки в небі літо.
І день і ніч…

Досить гарний вірш, на сивині спіткнулася.
чому "не моє"?

Мені б дуже хотілося, щоб пан Сушко розписувався в своїх коментарях тільки за себе, а не заінших. І скільки я тебе учив, Олександре, що аналізуючи твір, починай зі змісту, поетики, а потім уже вишукуй поетичні блохи! Як горохом об стіну!
Шановний пане Василю!

Хочу Вам процитувати великого Сааді, вибачте що в російському перекладі:

О смирении

Из тучи капля долу устремилась,
И в волны моря, падая, смутилась.

"Как я мала, а здесь простор такой...
Ничто я перед бездною морской".

Оеа себя презрела, умалила;
Но раковина каплю приютила;

И перл, родившийся из капли той,
Царя венец украсил золотой!

Себя ничтожной капля та считала -
И красотой и славой заблистала.

Смиренье - путь высоких мудрецов,
Так гнется ветвь под тяжестью плодов.

Ви стали на шлях високих мудреців, змаливши свої писання. Але й дикий сонях - це символ сонця, яке має сяяти в наших душах, символ первозданної краси, такої близької до поезії, яка має бути природньою, як природа, оцей Ваш непереможний потяг до краси - звеличив Ваш вірш і знівелював ті дрібниці, які тут дехто познаходив. Їх можна пробачити, бо головне - Ви вказали читачеві шлях - куди іти - до краси, до світлого, прекрасного, хоч сто разів наше життя не ідеальне. Та всі блохи - ніщо проти величі думки. Так, добре було б мати досконалим і те і те, але ж ми не ідеальні всі. І нам є куди іти, і є до чого прагнути! З днем поезії, нових звершень! І дякую за насолоду змісту!)))