Красиво, Юліє.
Жаль, що ви оцінювання відключили - я би і на ФБ відмітив...

Дяка. Мені достатньо Вашої уваги.)

Юліє, насамперед вірш приваблює ліричністю і оригінальністю мислення, а згодом (після повторного прочитання) передаються і Ваші відчуття.

вірш, достойний пера Осоки!

зайшла сказати, що ті негаразди, що бачила зранку, вже зникли, бо ти сама все виправила. і навіть з ритмом все гаразд, лише пару наголосів лишилося :)

Інколи мені здається, що проникаючи крізь те "поетичне" марево, ми зі всіх сторін тягнемо руки, і вони, зрештою, дотикаються в порозумінні краси і добра...
І що далі завжди буде, тільки марево ставатиме все справжнішим, як і наші доторки... )

Юліє, гарний вірш.
Єдине, чому б останній рядок не зробити таким:

як я така -
то скоро холоди
вповзуть у місто, наче білі змії.

Тут же рима з*явиться, а зміст зовсім не втратиться.

Я зараз так і зроблю,Сергію. Дяка за допомогу.)

Признания обычно не произносятся вслух. Но где еще признаешься как не здесь, у стихотворения?
Мне нравится Ваша поэтическая творческая индивидуальность.
Конечно, можно было бы аргументированно привести примеры того, к чему Вы обращаетесь в своих поэзиях, и к чему не обращаетесь.
Но я не буду этого делать. Мне и самому приятно иметь соприкасаться с такой поэзией. Глубоко индивидуальной - и этим, как минимум, интересной.

Дяка, Олексію.)


Є вірші – квіти.
Вірші – дуби.
Є іграшки – вірші.
Є рани.
Є повелителі і раби.
І вірші є –

каторжани.

Крізь мури в'язниць,
по тернах лихоліть –

ідуть, ідуть по етапу століть…
Ліна Костенко.

Дуже сподобалося!