Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк "Два портретних інтерв'ю з актором Андрієм Водичевим"
Знайомство з мистецькою палітрою актора Львівського театру ім. Леся Курбаса, лауреата Національної премії ім. Тараса Шевченка Андрія Водичева, розпочалося у 2016 році з перегляду репертуарних вистав театру. За два роки вдалося переглянути усі вистави цього театру і в багатьох із них побачити актора Андрія Водичева у різних творчих іпостасях. Аби намалювати його творчий портрет, довелося ознайомитися з різноманітною театрознавчою літературою і не такими вже численними інтерв’ю, що висвітлювали окремі його творчі образи – для повноти його мистецької майстерні не вистачало його особистих думок, спогадів і тлумачень. Отож, виник задум поспілкуватися з актором безпосередньо про кожну з його знакових ролей, аби відчути, чим живе актор, які його вподобання, яке його «поле зору», які набутки акторського досвіду за тридцятилітній шлях у театрі.
Наша зустріч відбулася 16 березня 2018 року після відео-ретроспективного перегляду вистави «На полі крові», за творами Лесі Українки «На полі крові» і «Йоганна, Жінка Хусова»(запис 1992 року), у рамках святкування тридцятиліття заснування Театру ім. Леся Курбаса у Львові. Розмова традиційно розпочалася зі знайомства – хто я, яка мета мого візиту і чим він може бути корисним. Почувши мої перші запитання про його початки в театрі і про біографію, якої в джерелах дуже обмаль, Андрій приготувався до тривалої «серйозної» розмови і запросив за столик у фойє другого поверху театру.
Львівський Театр ім. Леся Курбаса
...перейти до тексту твору
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
