 ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
 ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Бо й у речей складні бувають ролі –
Стають, зненацька, цінним подарунком.
Тому – моя, як приклад, парасоля.
Мене охороняла від негоди
Багато років, віддано служила,
Долаючи зі мною перешкоди,
Та вже мене частинку ст
Неприковані, млосні спомини... вічний блюз...
Ніжні дотики, затамовані на устах...
і не знаю я - чи ще дихаю, бо боюсь:
розгубити тебе намистинами пасії,
перекроїти час - зодягнутися в згаслого дим...
Я сумую і су
Колише тишу ніжний вітерець.
Вистукує морзянку на колоді
Завзято-щемно дятел-молодець.
Нарешті літо бабине всміхнулось,
І золотом обсипало мене.
І дивовижним шумовинням чулим
Хтось стелить шлях без перепон
Можливо вже вона підскаже,
Чому тебе так нудить від корон…
2.
Чому тобі до серця ближче
Та значимость, з ім’ям коротким: Вірш
Нема такої сили, щоби знищить
Мать справу з фарбами – не зі словами,
Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
У царині, що зветься Деревами.
Я б показав на полотні німому,
Як поспліталися вони в екстазі,
Як посхилялися на тиху перемову,
Часом вчуваю
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
 Нові автори (Рецензії):
 Нові автори (Рецензії): • Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
 
Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк "Два портретних інтерв'ю з актором Андрієм Водичевим"
Знайомство з мистецькою палітрою актора Львівського театру ім. Леся Курбаса, лауреата Національної премії ім. Тараса Шевченка Андрія Водичева, розпочалося у 2016 році з перегляду репертуарних вистав театру. За два роки вдалося переглянути усі вистави цього театру і в багатьох із них побачити актора Андрія Водичева у різних творчих іпостасях. Аби намалювати його творчий портрет, довелося ознайомитися з різноманітною театрознавчою літературою і не такими вже численними інтерв’ю, що висвітлювали окремі його творчі образи – для повноти його мистецької майстерні не вистачало його особистих думок, спогадів і тлумачень. Отож, виник задум поспілкуватися з актором безпосередньо про кожну з його знакових ролей, аби відчути, чим живе актор, які його вподобання, яке його «поле зору», які набутки акторського досвіду за тридцятилітній шлях у театрі.
Наша зустріч відбулася 16 березня 2018 року після відео-ретроспективного перегляду вистави «На полі крові», за творами Лесі Українки «На полі крові» і «Йоганна, Жінка Хусова»(запис 1992 року), у рамках святкування тридцятиліття заснування Театру ім. Леся Курбаса у Львові. Розмова традиційно розпочалася зі знайомства – хто я, яка мета мого візиту і чим він може бути корисним. Почувши мої перші запитання про його початки в театрі і про біографію, якої в джерелах дуже обмаль, Андрій приготувався до тривалої «серйозної» розмови і запросив за столик у фойє другого поверху театру.
Львівський Театр ім. Леся Курбаса
...перейти до тексту твору
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)



