Якщо подивитися коментарі на сторінці автора Тетяна Левицька, то численні клони цього бота таким "медом" поливають твори ТЛ, що у когось іншого вже б крила злиплися. Занадто фальшиво і зовсім не поетично.
Де Ви проводите свої творчі вечори? Я б завітав.

Якщо боти заблокують мені доступ до моєї сторінки на ПМ, прошу вважати мене любителем поезії.

«ПРОМІНЬ НАД БУРЯМИ» – таку назву мало літературно-мистецьке дійство-спомин про поета-політв’язня Ярослава Дорошенка, що відбувся в м. Івано-Франківську за підтримки міського голови Руслана Марцінківа, котрий успішно зорганізувала й провела письменниця, освітянка, дружина-берегиня чоловікової творчості Ганна Дорошенко.
Мав честь і автор цих рядків поділитися спогадами про свого старшого побратима, спільні дороги з яким стелилися впродовж життя, а також на правах заступника голови Національної спілки письменників України від керівництва НСПУ та її багаторічного голови Михайла Сидоржевського (Михайло Сидоржевський) привітав учасників заходу, членів ІФО НСПУ, представників місцевої влади та лауреатів літературної премії імені Я. Дорошенка в жанрі сонету, котрими в цьому році стали кияни Ярослав Чорногуз і Тетяна Левицька.
Зауважу, що вчора вже дванадцятий раз відбулося урочисте вшанування лауреатів премії, заснованої Івано-Франківською міською радою та ІФО НСПУ, а всього переможцями конкурсу з часу заснування стали 32 літератори України.
Більше про цей захід, проведений в міському кінотеатрі «Люм’єр», невдовзі читайте в «Українській літературній газеті», а тому закликаю письменників і всіх шанувальників красного письменства передплатити «УЛГ» і «Літературну Україну».
Світлини Любомира Никорука та Лесі Єрис.

На моїх творчих зустрічах були і бачили мене в обличчя: Ярослав Чорногуз, Віктор Кучерук, Галина Сливка, Микола Соболь, Анатолій Черняхівський, Любов Бенедишин, Олександр Сушко, Майя Залізняк, Ігор Павлюк, Леся Геник, Вікторія Осташ, Оксана Яблонська, Лариса Вировець і багато інших, це реальні люди з цього сайту! Вас не запрошую, бо зазвичай рада лише справжнім друзям!

Стосовно останніх коментарів ТЛ – це нічого не доводить. Є список людей, яких я не знаю. Серед них можуть бути як люди, так і боти. Як і будь-яка рекламна кампанія, проєкт «Тетяна Левицька» має обличчя. Але хто є справжнім автором? Людина, яку бачимо на фото чи бот? Повірю в справжність автора Тетяна Левицька, коли побачу її на творчій зустрічі.

З цього приводу згадав рядки безсмертної «Енеїди» Івана Котляревського:

Якусь особу мацапуру
Там шкварили на шашлику,
Гарячу мідь лили за шкуру
І розпинали на бику.
Натуру мав він дуже бридку,
Кривив душею для прибитку...

Я впевнений на 99,5 відсотка, що на ПМ працює ботоферма.
Мене закидали спамом – доведеться розгрібати.

Епіграф до процесів на ПМ:

Маніпулятивні техніки,
фальшиві рейтинги,
штучні ідоли ...
«Вибори», 26.05.23

Тепер я зрозумів, чому багато справжніх талановитих авторів повтікали з ПМ. Їх вижили боти несправедливістю і нападками. У любителя поезії немає шансів вистояти у боротьбі з людьми, які заробляють на поезії ( а Майстерні створені саме для цього) і зроблять все (правильне, а більше - неправильне), щоб забезпечити цей заробіток.

Давайте не моєму прикладі розглянемо, що роблять редактор Майстерень та автори Чорновол та Левицька ( бізнес-проєкти Майстерень) зі звичайними любителями поезії.
1) Я поставив трійку за вульгарний вірш Левицької. На мене накинувся Чорновол (з якого дива?), поставив мені за нормальний вірш абсолютно незаслужену двійку, чим перекрив доступ на афішу. Редактор Майстерень не помічав мене декілька місяців (може тому, що був зайнятий обслуговуванням проєктів Чорновіл і Левицька, тобто нарощував їх рейтинги?), а потім прибрав ту оцінку.

2) Єдине правдиве висловлювання про мене від цієї трійці (редактор, Чорновол, Левицька) – це те, що вони зі мною не знайомі. Тоді по якому праву такі шановні особи у своїх коментарях приписують мені якості, абсолютно мені не властиві?

3) У Чорновола був вірш, який я оцінив по заслугам – поставив одиницю ( в моєму районі на парканах кращі вірші пишуть). Ще й коментар для нього віршований написав. Чорновол викинув в корзину свій «шедевр» і заблокував мені доступ на свою сторінку. Добре, що той вірш більше не побачать читачі, бо мені було соромно за автора ( а йому – ні). Я повтрю мій знищений коментар:

Я Вас за поета не вважаю –
Римоблудець Ви курам на сміх.
Я таких як ви не поважаю.
Знатись з Вами – брать на душу гріх.

Що цікаво, редактор Майстерень (він один, начебто) спокійно ставиться до того, що автори зі статусом R1, R2 на афіші розміщують усякий непотріб.

4) Вірш Левицької «Любов і Фікус» я прокоментував і поставив оцінку, яку вважаю за потрібне. Як любитель поезії я маю на це право. Та виявилось, що ні. Моя оцінка і коментар були видалені, а також було відключено оцінювання моїх віршів (це підлість з боку редакції Майстерень). Левицька заблокувала мені доступ до своїх «скарбів».
Шановні читачі Майстерень, я дозволяв свої вірші оцінювати як завгодно. У мене були різні оцінки, і я не викидав свої публікації тільки тому, що хтось поставив якусь не таку оцінку.

Що маємо:
- Бізнес-проєктам Майстерень ( Чорновол, Левицька ) – тільки високі оцінки;
- Любителям поезії – заборона на прояв власної думки (здійснюється поступовим знищенням сторінки редактором та ботами).

Боти – це окрема тема. На моє запитання до редакції Майстерень (а також до власників сайту) про кількість додаткових сторінок у активних авторів відповідь я не отримав: бот бота не видасть.

Ще цікава особливість, яка породжує подвійні стандарти на ПМ: любитель поезії може поставити оцінку тільки разом з коментуванням вірша, тобто видно, хто оцінює, а автори зі статусом R1, R2 ставлять оцінки анонімно. Можна припустити, що статуси отримують боти для створення рейтингів потрібним особам, а любителі поезії при оцінюванні, яке не збігається з планами Майстерень, отримують мітку і стають здобиччю ботів.

Може у когось виникло питання, чому я стільки часу витрачаю на спілкування з цими людьми, то я відповім: у мене алергія на брехню та підлість.

Теді, ви примудрилися помилитися в усіх питаннях, які теж надумали. Це унікально.
І трохи смішно.
Раджу вам повернутися до поезії, і підтвердити своє перебування в ній, а не за її межами.

Чому пішло чимало авторів? Так ви знаєте, всі автори пішли свого часу зі шкіл, потім чимало і з університетів, багато хто відкрив свої майстерні - переважно в Фейсбуці, хтось перестав писати. Дехто залишився тут, все нормально, так усюди відбувається в житті.
І це неприбутковий майданчик, на якому точно ніхто не заробляє, але може перебувати в достатньо дружній компанії близьких до поезії й літератури авторів.
То й ви певно для цього сюди прийшли?
Займайтесь собою - це найголовніша справа.

Я став для Майстерень
Persona non grata.
Летять кулі ботів
В мене з автомата.
Та міни з брехні
І снаряди із фальші
Мене не зупинять
Так само, як ваші
Несправжні поети
Не стануть зірками
В країні, де знають
Шевченка напам'ять.

Я на Майстернях
Як Бабай.
Принишкло птаство поетичне
І будяки свої ліричні
Повісило на інший цвях.

Вже другий день в голові крутиться колоритний приспів білоруського гурту Ляпіс Трубєцкой із достатньо відомої колись пісні «Ау»:

Ау-ау-ау,
Я тебе все одно знайду.
Ау-ау-ау, еге-гей!

А все чому? Все тому, що на свої запитання відповіді не отримав.

Редактор заліг на дно,
Та мені все одно.

Дійсно, яка користь з редактора. Я до нього в поетичній формі звертався, а він каже: «Якщо ставитиме запитання конкретніше, то отримаєте відповіді». Я ставив конкретні прозаїчні запитання – знову зеро. А редактор навіть не підказав, у якому стилі до нього звертатись треба.

Марна справа
мати справу
до редактора ПМ.

Думаєте, чому я роблю римовані вставки? Редактор наказав проявляти на сайті поетичну творчість. Інакше все для мене обернеться на гірше. От і проявляю. У редактора я вже запитувати не буду – дуже він суворий. Він як Вій з одноіменного твору Гоголя.

Буду звертатись до народу у стилі народної творчості. У народі точно тямущі люди є.

Ой, Іване-Йване,
Де ти, славний пане?
Де твоя домівка,
Твій Єрусалим:
Може під Полтавою,
Може під Житомиром,
Може там, де Вишгород
Хтось тебе зустрів?

Всіх, хто бачив пана Івана і знає, де знаходиться його Єрусалим, прошу відгукнутися у будь-якому цензурному стилі.

Боти вижили поетів
З сайту поетичного
Як зозуленя скидає
Із гніздечка птичого
Його власників законних,
Пташенят слабеньких.
У нащадків зозулячих
Не йокне серденько.

Редактор відганяє комара,
Але комар - комаха непублічна,
До свого образу життя лиш звична
І поки не отримає сповна -
Чи їжу, чи ляпачкою у лоб -
Не заспокоїться.

Хто про що, а я про ботів. Наскільки я розумію, я тут один з таким розумінням. Не можу визначити, скільки на ПМ ботів, а полуботків (не плутати з гетьманом!) …
Полуботок – це дитинча головного (найдревнішого) бота.
Думаю, що полуботки – це всі нові автори за останній рік, крім мене та ще пари осіб (стосовно цієї пари абсолютної впевненості немає). Чому за рік? Тому що я не збираюсь досліджувати історію ботоферми ПМ, яка виникла задовго до моєї появи на цьому сайті.

Як тільки я почав боротись з ботами, редактор ПМ (сисадмін) почав боротись зі мною. Прогрес у цій боротьбі на сьогодні:

- для моїх творів відключено оцінювання;
- у мене немає доступа до афіші;
- відключена опція оцінювання чужих творів;
- сисадмін щось шаманить з кількістю переглядів моїх творів (чим би дитя не бавилось…);
- під час набору коментарів сисадмін «вбиває» набраний текст до його збереження.
Що тут скажеш. Бажаю успіхів!

Згадав рядки чудового поета Василя Симоненка:

Як не крути, на одне виходить,
Слід би катюгам давно зазубрить:
Можна прострелити мозок,
Що думку народить,
Думки ж не вбить! (1962)

Додам трохи поезії до банальної прози Майстерень.

Присвячується ботам і полуботкам ПМ:

Поетичний виріб на ПМ –
ковбаса із різних компонентів:
тут крохмаль і соя, і барвник,
ще й підсилювач смаку відвертий.
Все сюди поклали: аромат,
що вважають ідентичним натуральному.
Не поклали тільки одного –
м’яса свіжого звичайного.

Редактор на ПМ - це фермер ботоферми
І скільки ботів в ній - то знає тільки він.
Але такий товар, скажу я вам відверто,
Згодиться не для всіх, хіба що для лохів.