14. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!

   Шум-Кушта предстоїть, і возвіщає, і поучає. Шум бар Ну, Шум-Кушта, предстоїть і глаголе покірно перед Господом, прорікаючи:
   – Минувся час мій, і належить мені відійти. Та не відаю, хто супроводитиме мене, (аби вопросити його), яка довга путь моя. Ані поміж людей благих, ані поміж нечестивих не було того, хто пішов би та вернувся, аби мовив я до нього і вопросив, яка довга путь моя. Ані поміж лагідних, ані поміж бунтівних не було того, хто пішов би та вернувся, аби можна було вопросити, яка довга путь моя. Хто верне мені те, що дав я раніше, і хто віддасть мені те, що позичав я? Світло ясності згасло, а морок згустився, і немає нікого, хто прийшов би по мене. Чистота зникла, а скверна примножилася, і немає нікого, хто прийшов би по мене та прорік: «Ходімо, возстань!» Що стяжав я і що оддав, аби, коли відійду, нести це яко надбання своє? Бо чував я, і не оминуло слуху мого: «Того, хто несе із собою стяжане, коли досягне він переправи, перевезуть. А хто не несе із собою нічого, той возсідатиме і ждатиме переправи». Глава моя посивіла, і прагну я відійти, яко нива, котру час пожати. Очі мої осліпли, яко твердиня, покрівля котрої обвалилася. Вуха мої оглухли, яко безплідна жона без чада, уста мої замовкли, яко ріка, що висохла біля гирла свого. Десниця моя заслабла, яко жона, котра не пестить чада. Ноги мої більше не ступають, яко німе (чадо), що не навчиться за книгою. Біг я удень і вночі. (Біг я удень тако ж, як і вночі,) і взяв собі жону та зростив чад. Взяв я собі жону, ісповнений пристрасті до світу сього, і зростив чад на землі, тако ж яко й отець мій зростив мене, і вважав це мздою у світі сім. Та що мені з того, що брав я собі жону, і пощо зростив чад, коли сини мої не оплатять путі моєї, а дщері мої не перевезуть мене через велике море Суф? Братія моя не піде зо мною, а сестри мої не стануть моїм надбанням. І коли жона моя, котра любить мене, сумуватиме, поминаючи мене, та плакатиме за мною годину щодня, чи підкріплять мене діяння мої більше і чи оборюся сильніше на діло рук моїх?
   Коли Шум бар Ну прорік це, явився йому Вісник, заступник його, і мовив:
   – Нехай не гнітить тебе те, що взяв ти жону. Не скорби, що мав ти синів. Коли би не було жони у світі, не було б у світі сім Неба й Землі. Не було би Землі й Неба, і жадна крапля дощу не впала б у воду. Коли би не було жони, сонце та місяць не змінювали б одне одного. Сонце та місяць (не змінювалися б,) і світло їхнє не сяяло б у світі сім. Коли би не було жони, не прийшли би Води Живі. Води Живі не прийшли б, і не було би тоді сівби по всьому світу. Коли би не було жони, не було би Вітру Ефірного. Вітру Ефірного не сотворено було б, а тому не було б і вогню, і не поширювався би він. Жони сотворені подібно до Неба й Землі у світі сім. Ти зростив чад своїх, аби поминали вони ім’я твоє у світі. Вони тіло твоє до путі в Шеол зготовлять і прийдуть за тобою до місця поховання. Вони відправлятимуть поминальні служби за тебе в день, коли відійдеш ти зо світу. Вони подаватимуть милостиню від імені твого, аби над тобою не було проголошено вироку.
Вісникові, котрий прийшов і звисокості, Шум бар Ну відрік на це:
   – Аби лише не чинили вони перелюбу, (бо тоді мучитимуть вони мене)! Аби лише не крали вони, бо тоді мене осудять! Аби лише не співали вони пісень сатанинських, бо тоді полум’я палюче пожиратиме мене! Аби лише не зреклися вони Імені Життя, бо тоді помру я другою смертю замість єдиної!
Вісник Життя отворив уста і прорік Шуму бар Ну, Вісник, котрий прийшов із високості:
   – Ті, що чинять перелюб, підуть самі до вогню. Ті, що крадуть, наразяться на гнів. Ті, що співають пісень сатанинських, самі поглинуті будуть полум’ям палючим. А ті, що зречуться Імені Життя, помруть самі другою смертю замість єдиної. Тебе не сотворено суддею Тібілу , і не поставлено тебе володарем над ним. Коли би був ти суддею, не було би приведено сюди Абатура. Остави негайно світ сей, і нехай Тібіл буде запалений та поглинутий вогнем, і нехай спустошений буде, коли всі довершені оставлять його. Возстань, зійди до Дому Великого Життя, до краю, де пробувають люди благі. До краю, де сонце Його ніколи не заходить, і де світильники ніколи не мліють. До краю, де немає неправди, немає ні вади, ні нестачі.
   Нехай возвеличиться Життя Переможне!

   15. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!

    Шум-Кушта предстоїть, і возвіщає, і поучає. Шум бар Ну предстоїть у вірності та прорікає:
    – Яка провина за мною перед Обителлю Великого Життя, адже найшов на мене вік недосконалий? Семеро (планет) гнітять мене, а Дванадцятеро (сузір’їв) стали переслідувачами моїми. Перше (Життя) забуло про мене, а Друге (Життя) не питає про мене. Спіткали мене скрута велика та турботи, котрим немає кінця. Болість спіткала мене, і сльози мої течуть безперестанно.
Німрус розмишляє та глаголе синам своїм, спокусникам (духам злим):
    – Обранець упав у руки наші! Ходімо, уловимо його в тенета наші та спантеличмо його, аби він забув знамення небесні. Зачаруймо його білурами нашими та співом, аби забув він про служіння вічне. Ухопімо його (тенетами нашими) та сотворимо його главою над усіма нами . Візьмімо його в полон тяжкий і киньмо його у тьму страхітливу. Заточімо його в темницях наших, аби він забув край той, з котрого прийшов. Нашлімо на нього біду велику, аби він утратив дороговказ.
    Коли планети, спокусники світу сього, прорікли це, глава роду (людського), Шум бар Ну, відрік їм:
    – Геть! Геть, біси, осуджені на вогонь! Того, про що глаголите ви, вам не досягнути. Те, що замислили ви супроти мене, ніколи не станеться. Очі мої, котрі зрять Життя, ніколи не спокусяться. Вуха мої, котрі чують молитву та хвалу, не вніматимуть співу марному. Уста мої, ісповнені молитви та хвали, не проречуть слова гріховного. Десниці мої, котрі подають милостиню, не учинять згуби в Тибілі. Серце моє, в котрім пробуває Велике Життя, не розвратиться білуром і співом. Тіло моє та душа, влаштовані по Істині , не упадуть у полум’я палюче. Тіло моє не учиняло блуду, і тому не упаде в тенета Сімох (планет). Я, той, хто преклоняється та вклоняється перед Життям, не преклонятимуся перед бовванами чи капищами. Ноги мої, котрі ступають шляхами Істини , не ітимуть шляхами зради й омани. Зберіг я себе непорочним, і тому не убоюся. Життя поминає мене словом благим, (непорочним зберіг я себе,) і тому не боюся Тибілу. Шукаю я Обителі Світлосяйної та возвів очі до небес, тож душа моя спрямована до Дому Життя.
    Нехай возвеличиться Життя Переможне!

   16. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!

   Шум-Кушта предстоїть і поучає. Шум бар Ну предстоїть у вірності та прорікає:
   – Семеро (планет) були мені супротивниками, а Дванадцятеро (сузір’їв) – гонителями моїми. І глаголали вони: «Полонімо його в обителі нашій, аби ніколи не узрів Краю Світла він. Утримаймо його в Тібілі, аби не вознісся він до Світу Вишнього , до Світла. Нашлімо на нього гнів і скорботу, аби він забув Чоловіка, заступника свого. Уловімо його таїнствами нашими великими, аби він забув про помічників своїх. Закуймо його в темниці великій, аби він забув глаголи небесні. Нашлімо на нього тяжку болість, аби він забув про Господа. Навчімо його співу нашого та белькотіння, аби він забував про молитву свою повсякчасну. Переслідуймо його та нашлімо на нього турботи світу сього, (аби лишився він у ньому). Нашлімо на нього гнівливість, аби він забув про молитву свою вечірню. Уловімо його тенетами нашими зловісними, аби не вознісся він до дому Життя Могутнього». – Коли планети, чиї очі не зрять Світла, прорікли це, (відрік я їм): «Через таїнства ваші не впаду, і через перепони ваші не спіткнуся. Я не вніматиму глаголам вашим, і полум’я ваше палюче не пожире мене. Не дозволю утримувати себе в обителі вашій та не забуду про заступника свого. Я не вніматиму словам вашим лихим і не забуду Господа свого. Ані гнів, ані скорбота не пригнітять мене, і тому не відкину я глаголів небесних. Не буду я подоланий зусиллями вашими та не припиню вечірніх молитов. Не дозволю заточити себе в оселі вашій та в підступах ваших, і не відречуся від молитов повсякчасних. Не забуду я Велике Життя і не жадатиму тлінного. Не забуду я потаємних Утр, братії моєї, і не буду утримуваний в обителі гріха. Не забуду я возносити хвалу Отцеві своєму, і прикрощі ваші не подолають мене. Не забуду я книг таємних і не маю жадання внімати нікчемному співу вашому. Не забуду я своїх молитов і сокрушу задуми ваші змусити мене забути Господа. Ім’я моє не буде скороминущим. Бо хто забуде свій рід і зажадає (лишитись) в обителі тліну? Хто забуде ім’я Життя, і хвалу Йому, і молитву Йому, аби помишляти про омани світу сього та внімати їм? Хто забуде молитву та хвалу Пращуру своєму, аби жити в тілі плотському, ісповненому болісті та вад? Коли Велике Життя не відцурається мене, подоба моя вознесеться до Його обителей. Тіло нехай утримує пана свого і увесь дім його. Нехай тьма вразить голови слуг її. Я ж вознесуся до дому Великого Життя, і предстану на чолі (огорожі його), та не забуду помічників своїх».
   І перемога за Життям!

   §17. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!

   Шум-Кушта предстоїть і поучає. Шум бар Ну предстоїть у вірності та прорікає:
   – Я не син місця (сього), і душа моя не сотворена була смертною. Коріння моє не від світу сього, і нечестиві не завдадуть мені шкоди.
   Семеро (планет) возстали знову та глаголять мені:
   – О ти, прибульцю, котрий не має ані господаря, ані господині! Що творитимеш ти єдиний у місці, де тако много нечестивих? Коли нашлють вони на тебе тяжку болість, хто стане цілителем твоїм? Коли нечестиві заточать у темниці своїй тебе, хто стане визволителем твоїм? Коли розставлять вони тенета на тебе на путі твоїй, хто стане спасителем твоїм? Хто тобі визволитель і хто спаситель? Ти – яко дім, котрого Господар оставив, і котрого Будівничий ізійшов із нього. Життя має турботи власні та вознеслося до Краю Світла. Нині ти в руках наших, із котрих уже вовіки не вирвешся. Ти закутий у темниці нашій, із котрої вовіки не звільнишся. Уловлено тебе кігтями нашими та заточено діяннями нашими. Ув’язнено тебе у твердині нашій, де не прийде до тебе твій помічник, і де Чоловік, твій заступник, не вопрошатиме про тебе.
   Коли Шум бар Ну услишав це, потекли сльози його і не вщухали. І прорік він:
   – У Краю Світла немає Життя, і Манда д’Гайя не пробуває там. Шілмай та Нідбай ізгинули, а Неділя вознеслася вгору. Анпія Йома оставив мене, і забули про мене Утри, котрі привели мене сюди. Марні хрещення мої, і про знамення мої не поминають у Домі Отця мого. Віддані забуттю глаголи мої та книги, і понівечена молитва моя нічна. Потаємні стражі оставили мене, і ті, хто привів мене сюди, покинули мене напризволяще.
Коли Шум бар Ну це прорік, Вісник, заступник його, прилетів. Представ Заступник, Вісник, котрого послало Життя. Він сокрушив їхні (планет) вежі та учинив пролом у темниці їхній. Отворив уста він і мовив йому:
   – Пощо плачеш ти, Шуме бар Ну? В єдину мить ока прибув я сюди! Що нечестиві вчинили тобі та яко грішники зашкодили тобі, кого люблять усі Утри, для кого Край Світла є заступником?
   Обранець возвіщає та наставляє мужа Шума, глаголячи:
   – Що нечестиві вчинили тобі, що серце твоє усумнилося, і глаголиш ти: «Немає Життя, та Манди д’Гаї такожде немає в Краю Світла. Я – дім, котрого Господар оставив, а його Будівничий ізійшов із нього. Шілмай і Нідбай ізгинули, а Неділя вознеслася вгору. Хрещення мої марні, та про знамення мої не поминають у Домі Отця мого. Глаголи мої та книги віддані забуттю, і молитви мої повсякчасні понівечені. Поклоніння моє марне, понівечена молитва моя вечірня. Життя має турботи Власні та завершило діяння своє вовіки»? Шуме, хто прорік, що будеш ти тут закутий і що нечестиві утримають у своїй темниці тебе? Той, чиє ім’я предначертане во домі Великого Життя, не буде закутий в обителі грішників. Про кого помічники Його вопрошають, не буде уловлений у нечестивих (тлінних) кігтях. (Не зійде він до темниці нечестивих), і полум’я палюче не пожире його. Помишляй про нас і прикликай нас, аби ми прикликали тебе до себе, і ти обрящеш опору во Шкіні нашій. Семеро, котрі гонять тебе, погинуть, але ти вознесешся до Світла.
   І перемога за Життям!