дякую за увагу, звісно

та ніц такого особливого, справді
якісь там бітлз (10 відсотків волосся, 5 відсотків крику дівчат,
85 відсотків реклами)

багато претензії, багато шуму з нічого

грали шось собі там, поспівували
таке


у нас тут війна шахеди і бариги

ну, якби завжди є втрачені сенси, або інформація
що її випускають, як не сильно суттєву, або
надто специфічну в культуральному контексті,
котрий нам складніше осягнути, однак
такого штибу інформація характерно подвигає уяву

ось дещо із британської вікіпедії, чого нема в українській
(Womack, MacDonald, Hannan, я так розумію, музичні критики):

Альбом "Sgt. Pepper’s Lonely Hearts Club Band" відкривається однойменною піснею,
яка починається з 10 секунд поєднаних звуків розігріву оркестрової ями та публіки,
яка очікує концерту, створюючи ілюзію запису живого виступу.
МакКартні виконує роль Master of Ceremonies (MC), вітаючи глядачів
на концерті-возз’єднанні групи Сержанта Пепера, котра,
очолювана Ленноном, співає подяку за теплий прийом публіки.
Womack зауважує, що лірика долає "четверту стіну" між артистом та його аудиторією.
Він стверджує, що, парадоксально, тексти пісень
"ілюструють бездумну риторику рок-концертних вигуків",
водночас "висміюючи саму ідею здатності поп-альбому породжувати
автентичний взаємозв’язок між артистом та аудиторією". На його думку,
суперечливе повідомлення іронічно слугує для віддалення гурту від їхніх шанувальників,
одночасно "натякаючи" на альтер-его.

П’ятитактовий брідж пісні заповнює квартет валторн.
Womack приписує використанню духового ансамблю з дисторшн-електрогітарами в
запису ранній приклад рок-ф’южн. MacDonald погоджується, описуючи трек як увертюру,
а не пісню, і як "поєднання едвардіанського вар’єте-оркестру та сучасного хард-року".
Hannan описує неортодоксальний стереомікс треку як "типовий для альбому", з головним
вокалом у правому динаміку під час куплетів, але в лівому під час приспіву та
середньої частини. МакКартні, як Master of Ceremonies, повертається наприкінці пісні,
оголошуючи вихід наступного альтер его на ім’я Біллі Шірз.

саме виконання із теперішнього погляду
асоціюється із звучанням Гендрикса
хоча Пол МакКартні, який є автором і
також лід-гітаристом у цьому опусі
(бас-гітаристом також, само собою)
наскільки мені відомо, радше імітував
звучання The Who

бо Гендрикс появився як раз тоді,
коли цю музику вже було записано

*

4 червня 1967 року Джимі Гендрикс був хедлайнером дивовижного концерту в Saville Theatre в Лондоні, який належав Браяну Епстайну (менеджер Бітлз).

Джимі розпочав свій виступ виконанням пісні «Sgt Pepper's Lonely Hearts Club Band» – заголовної композиції з нового альбому Beatles, який вийшов лише чотири дні тому! Пол МакКартні був у залі і був надзвичайно вражений тим, як швидко Джимі освоїв його пісню. Настільки, що майже на кожному концерті Пол розповідає історію тієї ночі!

Того дня у програмі також виступали Procol Harum, пісня «Whiter Shade of Pale» яких того ранку посіла перше місце в британському чарті синглів, а також Денні Лейн та Incredible String Band.


Richard Porter
https://beatlesinlondon.com/4th-june-1967-jimi-hendrix-plays-sgt-pepper-at-the-saville-theatre/

*

Гендрикс часто виконував однойменну композицію з
альбому "Sgt. Pepper’s Lonely Hearts Club Band"
на початку власних концертів, особливо у 1967 році
(так само на одному із останніх великих фестивалів Isle of Wight Festival,
31 серпня 1970, за три тижні до власної смерті)
хоча фрагментарно, як увертюру увертюри свого роду

записів є чимало