Ви цікавились передмовами, бо збираєтесь писати свої на своє — невеличкі, не для реклами, а для порівняння задуманого з реалізованим. Щоб читач усе побачив і оцінив сам, наскільки воно вдалось.
І щоб Ви нікого не прохали про передмови, і щоби фахівці більше критикували і радили, ніж по-доброму хвалили і підтримували.
Це непогана ідея, і подібне практикується.
Моя передмова буде такою, як побачите, а потім спробуйте написати і Ви — до наступного вірша.

«Тижнів зо три спостерігаю за Охмудом і його поетичними блуканнями, і щоразу переконуюся в тому, що він не описує світ — він проходить крізь нього, ніби крізь легкий серпанок. Його погляд не знає володарювання, у ньому тільки уважність. У цій новій мандрівці він знову зриває зі звичайного досвіду пил, залишаючи лише те, що справді дихає.

У цих рядках Охмуд повертає нам те дивне відчуття, яке ми втрачаємо в гонитві за буденністю: здатність дивитися на життя так, ніби ти в ньому гість, а не господар. Його туман, дим і друге народження — це не втеча, а спосіб побачити себе без зайвих нашарувань, у чистому вигляді.

І, як завжди, він не зраджує себе: закінчує мандрівку там, де закінчуються всі наші орбіти — між Землею й космосом, між відльотом і поверненням. Бо Охмуд знає: справжня поезія — це не пункт призначення, а тихий політ, який триває стільки, скільки триває мрія».

З повагом, Ю.С.
P.S. Критична стаття може вийти найближчими днями.